Ухвала суду № 65743964, 30.03.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

30 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 30 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнив, ухвалив стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України» на користь позивачки 3 тис. 576 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 по 30 червня 2015 року та 17 тис. 883 грн за період із 7 жовтня по 30 грудня 2015 року включно, а також 487 грн 20 коп. судового збору в дохід держави.

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 18 серпня 2016 року змінив рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши вказану суму з 21 тис. 459 грн 60 коп. до 2 тис. грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2016 року залишила без змін.

14 березня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 116, 117, 2371 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу перегляду вказаних судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року, в якій, на її думку, по-іншому, ніж в оскаржуваних судових рішеннях, застосовано зазначені норми матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року, 3 липня 2013 року, 22 і 29 січня 2014 року, 14 грудня 2016 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 12 грудня 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявниця, касаційний суд, залишивши без змін рішення апеляційного суду, погодився з його висновком про наявність правових підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, врахувавши при цьому принцип співмірності й істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року, наданій для порівняння, касаційний суд, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, указав на порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Порівняння наведеного судового рішення із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У постановах Верховного Суду України, наданих на підтвердження підстави перегляду судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, містяться такі правові висновки:

- у постанові від 21 листопада 2011 року Верховний Суд України дійшов висновку про те, що у разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи;

- у постанові від 3 липня 2013 року Верховний Суд України дійшов висновку про те, що відповідно до положень статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України;

- у постанові від 22 січня 2014 року Верховний Суд України дійшов висновку про те, що відповідно до положень статей 116, 117, 2371 КЗпП України та з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку; таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права;

- у постанові від 29 січня 2014 року Верховний Суд України дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум;

- у постанові від 14 грудня 2016 року Верховний Суд України дійшов висновку про те, що аналіз положень статей 47, 116, 117 КЗпП України дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку; таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Отже, порівняння наведених судових рішень із рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав вважати, що висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року, суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року, 3 липня 2013 року, 22 і 29 січня 2014 року, 14 грудня 2016 року.

Таким чином, вважати подану ОСОБА_4 заяву обґрунтованою немає підстав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко