Ухвала суду № 65742646, 29.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року м. Київ К/800/11054/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності м. Києва) до Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України), третя особа - комунальне підприємство "Київпастранс", про скасування постанов,

за касаційною скаргою комунального підприємства "Київпастранс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року Департамент комунальної власності м. Києва звернувся до суду з позовом, в подальшому уточненим, просив скасувати постанови ДВС України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11 липня 2014 року ВП №43958108, від 21 серпня 2014 року ЗВП №43114186, від 26 серпня 2014 року ВП №44517273.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при винесенні оскаржуваних постанов державний виконавець діяв у спосіб та в порядку, встановленому законодавством.

У касаційній скарзі третя особа, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень ДВС України перебуває зведене виконавче провадження, яке включає в себе, зокрема, виконавче провадження №44517273 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10 червня 2014 року №910/3395/14 про стягнення з КП «Київпастранс» на користь ТОВ «Львівські автобусні заводи» коштів на загальну суму 24 476 529,67 грн та виконавче провадження №43958108 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17 червня 2014 року №910/5459/14 про стягнення з КП «Київпастранс» на користь державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» коштів на загальну суму 22 964 972,52 грн.

У зазначених виконавчих провадженнях відповідач виніс постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 серпня 2014 року ВП №44517273, від 11 липня 2014 року ВП №43958108 та від 21 серпня 2014 року ВП №43114186.

Пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження надано право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 6 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Положеннями статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

На підставі зазначених правових норм, відповідач виніс оскаржувані постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми звернення стягнення.

Позивач, в обґрунтування протиправності оскаржуваних постанов посилався на те, що все майно КП «Київпастранс» створене відповідно до рішень Київської міської ради та засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва. Майно, яке є власністю територіальної громади може бути відчужене виключно на підставі рішення міської ради.

Відповідності до пункту 30 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Згідно з частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Процедура реалізації майна комунальних підприємств шляхом прийняття відповідного рішення сільською, селищною, міською радою на пленарному засіданні встановлена для забезпечення контролю за реалізацією майна такого комунального підприємства у добровільному порядку та її метою є недопущення самовільного розпродажу майна територіальної громади комунальними підприємствами без правових підстав.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що, у даному випадку відповідач наклав арешт на майно КП «Київпастранс» на виконання положень Закону України «Про виконавче провадження» з метою забезпечення виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права, тому підстав до їх скасування чи зміни немає.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу комунального підприємства "Київпастранс" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

О.П. Стародуб

В.В.Швець