Ухвала суду № 65742322, 28.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19215/16 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

28 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.

за участю секретаря Закревської І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року у справі за позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року позивач звернувся в Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що дану позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, натомість позовні вимоги позивача можуть бути вирішені в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, з таких підстав.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що в адміністративному позові позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо неприйняття кредиторських вимог (суми податкового боргу) у розмірі 9 246 589, 1 грн. та не включення останніх до Реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»;

зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. прийняти кредиторські вимоги Офісу великих платників податків ДФС у розмірі 9 246 589, 1 грн. та включити останні до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта банк».

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 КАС України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 54.1 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.175, пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПУ України Контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Частиною 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. 3, 4, 5, 8 ст. 49 вказаного Закону Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2015 Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта Банк». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" - Кадрова В.В. строком на 2 роки з 05.10.2015 по 04.10.2017.

Згідно з довідкою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про стан податкового боргу АТ «Дельта Банк», станом на 15.03.2016 податковий борг АТ «Дельта Банк» становив 10 622 003, 38 грн.

Листом від 19.10.2015 № 23213/10/28-10-23-16 позивач направив на адресу відповідача заяву про кредиторські вимоги на суму 1 375 414, 28 грн. Листом від 29.10.2016 № 1106 АТ «Дельта Банк» повідомило Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби про включення кредиторських вимог на суму 1 373 479, 69 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Листами Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 16.12.2015 № 27230/10/28-10-2326, від 17.02.2016 № 3397/10/28-10-23-26 та від 22.03.2016 № 6020/10/28-10-23-26 на адресу відповідача було направлено доповнення до заяви про кредиторські вимоги на суми 2 546 026, 27 грн., 3 634 555, 50 грн., та на 3 066 007, 33 грн. (усього 9 246 589, 1 грн.), разом з цим листами АТ «Дельта Банк» від 15.01.2016 № 05-3217212, від 21.01.2016 № 681, від 15.03.2016 № 2384 та від 25.03.2016 № 2768 позивача було повідомлено про відмову у включенні до реєстру акцептованих вимог кредиторів кредиторських вимог позивача на суму 9 246 589, 1 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказана заборгованість АТ «Дельта Банк» у розмірі 9 246 589, 1 грн., як зазначає позивач, виникла у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань з податку на додану вартість, земельного податку, податку з орендної плати за землю та податку на нерухоме майно, що свідчить про те, що кредиторські вимоги позивача мають характер податкового боргу. Таким чином, предметом розгляду даної справи є фактично правомірність нарахування податковим органом АТ «Дельта Банк» вищевказаних податкових зобов'язань та обгрунтованість їх включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Також, колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15, виходячи з наступного.

Так, згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. До вказаних висновків Верховний суд України прийшов за наслідками розгляду справи за позовом управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича про визнання протиправними дії та зобов'язання уповноважену особу Фонду визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ.

Згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 з огляду на наступне.

Висновок Верховного Суду України у зазначеній постанові зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

Разом з цим, частиною 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дійсно встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вказаний Закон є спеціальним, яким в свою чергу врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (стаття 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що у даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що за своїм характером даний спір є публічно-правовим, а відтак підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому наявні підстави для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 155, 160, 196, 199, 204, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року - скасувати, справу адміністративним позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено 03 квітня 2017 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Аліменко В.О.