Постанова № 65741724, 03.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 754/7894/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Таран Н.Г.

Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Чаку Є.В., Шелест С.Б., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про:

- визнання протиправними дій УПСЗН щодо скасування з 01.07.2015 р. 50-відсоткової пільги, наданої з 16.09.2010 р., з оплати за комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій;

- зобов'язання УПСЗН поновити з 01.07.2015 р. право на отримання ОСОБА_2 та членами його родини 50-відсоткової пільги з оплати за комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій без урахування середньомісячного сукупного доходу сім'ї;

- зобов'язання УПСЗН надати до ТОВ «Перший український експертний центр» та ПАТ «Київенерго» інформацію щодо права ОСОБА_2 на отримання 50-відсоткової пільги на оплату послуг, що постачаються даними підприємствами та організаціями з 01.07.2015 року і довічно.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

03.11.2016 року відповідачем була подана апеляційна скарга на зазначену постанову Деснянського районного суду м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016 означена апеляційна скарга була залишена без руху у зв'язку з несплатою судового збору, а апелянту було надано строк для усунення недоліків 10 днів з моменту отримання копії даної ухвали.

Матеріали справи містять належним чином засвідчену копію платіжного доручення від 12.12.2016 року за №558, згідно якого відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 638 грн. на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016 у справі №754/7894/16-а (а.с. 113).

Втім, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року апеляційну скаргу було повернуто відповідачу у зв'язку з невиконанням вимог щодо сплати судового збору.

13 березня 2017 року відповідач вдруге звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Крім того, представником відповідача разом з повторною апеляційною скаргою було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Беручи до уваги сукупність подій та юридичних фактів, які перешкодили реалізації права на подачу апеляційної скарги, а саме через наявність великої кількості вихідних днів у січні 2017 року, тривання процедури розгляду заяви про роз'яснення постанови Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року, відрядження представника відповідача на навчання, а також враховуючи, що відповідачем вживалися дієві заходи для сплати судового збору при поданні первинної апеляційної скарги, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року строк на апеляційне оскарження був поновлений з огляду на те, що відповідач фактично був позбавлений можливості своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження.

Водночас, позивачем було подано заяву про відвід судді Мєзєнцева Є.І. та заява про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII на підставі якого втратив чинність Закону України «Про міліцію», статтею 22 якого працівникам міліції була надано права на соціальний захист та зупинення провадження у справі №754/7894/16-а до набрання законної сили судовим рішенням в справі, яка буде розглядатися в порядку конституційного судочинства щодо відповідності конституції України (конституційності) пункту 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду України від 03 квітня 2017 року у задоволенні означених заяв було відмовлено.

03 квітня 2017 року, в судовому засіданні, позивачем було заявлено клопотання про витребування оригіналу платіжного доручення №558 від 12 грудня 2016 року.

Дослідивши означене клопотання, колегія суддів зазначає, що платіжне доручення №558 від 12 грудня 2016 року, яке міститься в матеріалах справи та досліджувалося у судовому засіданні є належним чином засвідчене (а.с. 113), а підстав визнання цього документу недостовірним позивачем не наведено.

Крім того, на момент подання відповідачем апеляційної скарги, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчі органи міських рад, на які покладено завдання щодо вирішення питань соціального захисту населення звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про витребування оригіналу платіжного доручення №558 від 12 грудня 2016 року.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» ОСОБА_2 з 16.09.2010 р. був внесений УПСЗН Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до обліку в ЄДАРП Деснянського району м. Києва за категорією «податковий міліціонер на пенсії» у відповідності до ст. 22 Закону України «Про міліцію». Так, у період часу з 16.09.2010 р. по 31.05.2015 р. позивач отримував вказану пільгу по 50-відсотковій знижці плати за користування житлом, комунальними послугами та паливо.

17.05.2016 року позивач отримав лист-відповідь відповідача про те, що відповідно до постанови КМУ від 04.06.2015 року №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» оскільки позивача сукупний дохід перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, з 01.07.2015 р. надання пільг припинено (граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги на 2015 р. - 1 710 грн., на 2016 р. - 1 930 грн.) Крім того, особову картку позивача закрито за причиною зняття з обліку «втрата статусу» 07.11.2015 р., оскільки Закон України «Про міліцію» 07.11.2015 р. втратив чинність.

Таке рішення позивач вважає незаконним, у зв'язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий і соціальний захист працівників міліції та їх пенсійне забезпечення на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом України "Про міліцію", та з 07.11.2015 Законом України " Про Національну поліцію".

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України "Про міліцію", в редакції чинній на час призначення позивачу пільг, працівникам міліції та членам їх сімей надавалась 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України "Про міліцію" за працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом.

Пунктом 12 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року частину шосту та сьому статті 22 Закону України "Про міліцію" викладено у такій редакції: "За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом. Пільги, передбачені частинами четвертою, п'ятою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року внесені зміни в Закон України "Про міліцію" і ч. 7 ст. 22 викладена у новій редакції, згідно якої пільги, передбачені частинами четвертою, п'ятою та шостою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вказаного Закону від 28 грудня 2014 року Кабінетом Міністрів України 04 червня 2015 року прийнято постанову №389, яка набрала чинності 01 липня 2015 року та якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї.

Вказаним Порядком визначено механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами.

Згідно пункту 2 цього Порядку дія останнього поширювалась на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України "Про міліцію".

Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 27 січня 2016 року до пункту 2 зазначеного Порядку було внесено зміни та слова "Про міліцію" (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні), виключено.

З набранням чинності Законом України №76-VIII внесено зміни до Закону України "Про міліцію", за змістом яких право на отримання працівниками міліції та членами їх сімей, а також працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, 50-відсоткової знижки плати за користування житлом та комунальними послугами, за паливо збережено, за змістом і колом осіб не звужено. Між тим, законодавцем встановлено умову, за наявності якої вказана пільга призначається, а саме: якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Кабінетом Міністрів України на виконання зазначеної норми закону затверджено механізм реалізації права на отримання зазначеного виду пільг, яким врегульовано в тому числі види доходів, які враховуються до складу сукупного доходу сім'ї пільговика.

Починаючи з 07 листопада 2015 року у зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про Національну поліцію" втратив чинність Закон України "Про міліцію", відповідно до статті 22 якого позивач мав право на 50-процентну знижку по оплаті комунальних послуг жилої площі, опалення, електроенергії за встановленими нормами.

Відповідно до другого абзацу пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (у редакції на час виникнення спірних відносин) за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Проаналізувавши зміст Закону України "Про Національну поліцію", колегія суддів приходить до висновку, що даний правовий акт не містить норм, які б передбачали пільги на житлово-комунальні послуги.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.10.1997р. № 4-зп у справі про набуття чинності Конституції України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний в часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальноприйнятим є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом , автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Вищевикладене свідчить про відсутність встановленої законом підстави для поновлення позивачу та членам його сім'ї 50-відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2017 року у справі №727/464/16-а.

Водночас, колегія суддів бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За таких обставин та правових норм, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача є помилковим. Вирішуючи спір, суд прийняв рішення із порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з постановленням нового рішення, про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації - задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Є.В.Чаку

суддя С.Б.Шелест

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Шелест С.Б.

Чаку Є.В.