Ухвала суду № 65741258, 29.03.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

29 березня 2017 рокусправа № 808/2446/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Мельника В.В.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання:Царьової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 808/2446/16 за позовом до третя особа про ОСОБА_1, ОСОБА_2 Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» визнання протиправним та скасування рішення та запису,- ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі по тексту Позивачі) звернулися до суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі по тексту Відповідач), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в якому просили:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 24065529, прийняте 01.09.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (нова назва пр. Соборний), 153, кв. 25 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968);

-скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» права власності на квартиру за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (нова назва пр. Соборний), 153, кв. 25, що здійснена 01.09.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексний номер: 24065529 від 01.09.2015 року.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі № 808/2446/16.

В обґрунтування адміністративного позову Позивачі зазначали, що реєстрація права власності за ТОВ «Кей-Колект» на належну їм квартиру відбулося без законних на те підстав та всупереч діючому законодавству, зокрема в частині неподання документів, які б свідчили про перехід права власності на предмет іпотеки, технічного паспорту на обєкт нерухомого майна та копій письмової вимоги про усунення порушень. Крім того, станом на час винесення оскаржуваного рішення, набув чинності п.1 п.п.3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При цьому вчинення нотаріусом реєстраційних дій в Державному реєстрі прав повязуються законодавцем виключно із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном які, в даному випадку, були відсутні.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 808/2446/16 адміністративний позов задоволено (суддя Стрельнікова Н.В.).

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 24065529, прийняте 01.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (нова назва пр. Соборний), 153, кв. 25 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968);

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» права власності на квартиру за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (нова назва пр. Соборний), 153, кв. 25, що здійснена 01.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексний номер: 24065529 від 01.09.2015.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що на час вчинення оскаржуваного рішення законодавством не було передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на обєкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення нотаріальної дії, повязаної із переходом таких прав на обєкт нерухомості. Крім того, в період чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, позбавлені можливості вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону.

Третя особа ТОВ «Кей-Колект», не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначено, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи оскаржуване рішення, посилався на факт не направлення вимоги про усунення порушень, в той же час, зазначені дії вчинялися ТОВ «Кей-Колект», але внаслідок розриву робочих звязків із Відповідачем вони позбавлені можливості витребувати відповідну копію вимоги, яка зберігається у нотаріуса, в той же час, суд першої інстанції всупереч приписам ч.5 ст. 11 та ч.5 ст. 71 КАС України не витребував відповідні докази та ґрунтувався на припущеннях. Крім того, відсутня необхідність в укладенні окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в розрізі приписів ст. 36 Закону України «Про іпотеку», а відтак і державний реєстратор не є обмеженим у здійсненні відповідної реєстраційної дії. Також наголошено на тому, що вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки ні державний реєстратор, ні іпотекодержатель не віднесені законом до органів чи посадових осіб, які здійснюють примусове стягнення. Зауважено про факт розгляду судом першої інстанції справи, не віднесеної до юрисдикції адміністративного суду, а тому провадження у справі має бути закрито у відповідності до приписів ст. 157 КАС України.

Позивачами надано письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких останні вказують, що вимога про усунення порушень ТОВ «Кей-Колект» на їх адресу не надсилалась, при цьому крім копії вимоги до суду заявником апеляційної скарги мали б надаватися і документи про направлення та отримання такої вимоги. Вважають, що на дані правовідносини поширюються вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому у Відповідача були відсутні правові підстави як для реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект», так і за дійсним іпотекодержателем АТКІБ «УкрСиббанк». Крім того, така реєстрація відбулася не за місцем розташування обєкта нерухомого майна.

Особи, які беруть участь у справі, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому порядку, своїх представників для участі у її розгляді не направили.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників осіб, які беруть участь у справі.

У судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі Банк, АКІБ «УкрСиббанк») та громадянкою ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 334/1-224-К/Р про надання грошових коштів в іноземній валюті у розмірі 65000,00 дол. США. з кінцевим терміном погашення до 29.03.2026.

30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та громадянкою ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 334/2-224-К/Р про надання кредиту (грошових коштів) у розмірі 1685 грн. з кінцевим терміном погашення до 29.03.2026

30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та громадянкою ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про встановлення ліміту овердрафту №1 до договору про відкриття карткового рахунку та видачі платіжної картки №Eim2 ЗП 480/4769/224 від 29.03.2006, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 10 000 грн. з кінцевим терміном погашення до 29.03.2026.

Разом з цим, 30 березня 2006 року, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 (майновим поручителем) та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 334-224-К/Р/3, відповідно до якого позивачі для забезпечення виконання всіх грошових зобовязань за вказаними вище кредитними договорами №334/1-224-К/Р від 30.03.2006, №334/2-224-К/Р від 30.03.2006, №Eim2 ЗП 480/4769/224 від 29.03.2006 передали в іпотеку нерухоме майно квартиру, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (пр. Соборний)АДРЕСА_1, яка є їх власністю на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

Також, 30 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та громадянкою ОСОБА_2 укладено договір №11067485000 про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 30 тис. дол. США з кінцевим терміном погашення до 31.10.2016.

В свою чергу для забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором №11067485000 від 30.10.2006 між ОСОБА_4 (майновим поручителем) та ОСОБА_2, з одного боку, та АТКІБ «УкрСиббанк», з другого боку, було укладено договір іпотеки №11067485000 від 30.10.2006, за умовами якого в іпотеку було передано належну позивачам квартиру, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (пр. Соборний)АДРЕСА_1, яка є їх власністю на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

Так, розділом 5 Договорів іпотеки встановлені застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до п. 5.1 зазначених договорів у разі настання обставин, зазначених в п.4.1 цього договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом Іпотекодавцям/Боржнику повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя; 5.2 в повідомленні, про яке йдеться в п.5.1 Іпотекодержатель зазначає який зі способів задоволення вимог Іпотекодержателя, що передбачені ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується Іпотекодержателем для задоволення своїх вимог; 5.3. у разі застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз.2 ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1 цього договору іпотеки; 5.4 у разі застосування права Іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз.3 ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»), Іпотекодержатель реалізує норми ст. 38 Закону України «Про іпотеку» і повідомлення, про яке йдеться в п.5.1, вважається повідомленням Іпотекодавцям про намір укласти договір купівлі-продажу Предмету іпотеки.

12 грудня 2011 року між Банком (Клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (Фактор) було укладено договір факторингу №1 (а.с. 83), відповідно до якого Банк зобовязується передати у власність ТОВ «Кей-Колект», а Фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку №1 до договору. Одночасно із відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення. У виписці з додатку №1 до договору факторингу №1 від 12.12.2011 зазначений кредитний договір №10405918000 (первісний номер 334/1-224-К/Р) від 30.03.2006 (а.с.86).

Разом з цим, 12.12.2011 між Банком (цедент) та ТОВ «Кей-Колект» (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 30.03.2006 року №334/1-224-К/Р, про що свідчить виписка з Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 (а.с.82).

01.09.2015 року державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстраційним номером 24065529, прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) квартири, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (пр. Соборний)АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з такими діями Відповідача, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися з позовом до суду, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» права власності на квартиру за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (нова назва пр. Соборний), 153, кв. 25.

Надаючи правову оцінку вказаним рішенням субєктів владних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон №1952-IV), у редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону №1952-IV, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

На час виникнення спірних правовідносин процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна було врегульовано Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2013 за №868 (далі - Порядок № 868).

Частиною 1 п. 36 Порядку № 868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до п. 39 Порядку № 868, для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке набувається у зв'язку з настанням або ненастанням певної події, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт настання або ненастання такої події.

В пункті 40 Порядку № 868 зазначено, що для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт надання іпотекодержателем або контролюючим органом згоди на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна. Дія цього пункту не поширюється на випадки внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно, реєстрація яких проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до п. 42 Порядку №868, для проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на такий об'єкт, відсутні відомості про його технічні характеристики, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Згідно із пунктом 46 Порядку № 868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Відповідно до п. 63 Порядку № 868, під час проведення державної реєстрації іпотеки заінтересованою особою є іпотекодержатель. У разі проведення державної реєстрації припинення іпотеки заінтересованою особою також є особа, якою припинена іпотека, особа, в інтересах якої припинено іпотеку, та у випадку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", - державний виконавець.

Таким чином, обов'язковою умовою для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, що перебуває в іпотеці - є подання заявником документу, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки, технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна та копії письмової вимоги про усунення порушень разом із документом, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.

Відповідно до п. 15 Порядку №868, під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно п. 20 Порядку №868, за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, розділом 5 Договорів іпотеки встановлені застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до п. 5.1 зазначених договорів у разі настання обставин, зазначених в п.4.1 цього договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом Іпотекодавцям/Боржнику повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя; 5.2 в повідомленні, про яке йдеться в п.5.1 Іпотекодержатель зазначає який зі способів задоволення вимог Іпотекодержателя, що передбачені ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується Іпотекодержателем для задоволення своїх вимог; 5.3. у разі застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз.2 ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1 цього договору іпотеки; 5.4 у разі застосування права Іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз.3 ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»), Іпотекодержатель реалізує норми ст. 38 Закону України «Про іпотеку» і повідомлення, про яке йдеться в п.5.1, вважається повідомленням Іпотекодавцям про намір укласти договір купівлі-продажу Предмету іпотеки.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що як приписами чинного законодавства, так і відповідно до умов договорів іпотеки, укладених між Позивачами та Відповідачем, визначено, що у разі настання обставин, визначених договором, іпотекодержатель обовязково має надіслати боржнику рекомендованим листом повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

За такого правового врегулювання, колегія суддів вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки набуває лише за умови надання до державного реєстратора відповідних документів, які, в свою чергу, державний реєстратор повинен перевірити не тільки на наявність, а й на зміст та повноту поданих документів, зокрема, наявність повідомлень, про які домовились сторони договору.

З матеріалів справи вбачається, що державним реєстратором при прийнятті спірного рішення не перевірено надходження до позивача як іпотекодавця від іпотекодержателя іпотечного повідомлення з вказівкою на загальну суму боргових зобов'язань та граничний строк погашення боргових зобов'язань.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш, ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Крім того, п.п. 2 п. 46 Порядку №868 передбачено необхідність подання заявником для проведення державної реєстрації документу, що підтверджує звершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця письмової вимоги іпотекодержателя.

В той же час, ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду всупереч приписам ст. 71 КАС України заявником апеляційної скарги не було надано жодних доказів стосовно направлення відповідного повідомлення та вимоги і документів, які б підтверджували факт направлення та отримання Позивачами останніх.

Посилання ТОВ «Кей-Колект» на те, що копія вимоги знаходиться у Відповідача та можливість її отримання у них відсутня, визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими, оскільки Відповідачем на виконання вимог ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 15.08.2016 року було долучено до матеріалів справи усі документи, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення, серед яких відсутня копія вимоги із доказами її направлення та вручення.

Таким чином, державна реєстрація права власності на квартиру у межах спірних правовідносин здійснена Відповідачем з порушенням пункту 46 Порядку №868, а саме без факту надіслання письмової вимоги про усунення порушень та документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Крім того, частиною першою статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача в порядку статті 1082 Цивільного кодексу України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а відтак доводи, що Позивач має заборгованість за кредитним договором перед ТОВ "Кей-Колект" фактично є необгрунтованими.

Колегія суддів також звертає увагу, що пунктом 55 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Відповідно до положень статті 46-1 Закону України "Про нотаріат" нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва та під час здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, здійснює пошук у ньому відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, обтяження таких прав та за його результатами формує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію та/або здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, нотаріус виконує функції державного реєстратора у випадках, коли він при цьому вчинює нотаріальну дію з нерухомим майном і проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії.

В той же час, матеріали справи не містять доказів, які б вказували на вчинення Відповідачем будь-якої з перелічених у статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріальної дії зі спірним об'єктом нерухомого майна, а тому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у межах спірних правовідносин не мала передбачених чинним законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року у справі №К/800/66279/13 (реєстраційний номер в ЄДРСР 42627401) та від 02 лютого 2016 у справі №К/800/44973/15 (реєстраційний номер в ЄДРСР 55514131).

З огляду на викладене, Відповідач, приймаючи без вчинення нотаріальної дії з майном рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, діяв за межами наданих йому повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах мав місце добровільний перехід права власності на нерухоме майно квартиру за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (нова назва пр. Соборний), 153, кв. 25 до Іпотекодержателя - ТОВ «Кей-Колект», примусове стягнення предмета іпотеки (зазначеної вище квартири) не відбулось, тому норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира, надана в забезпечення кредиту в іноземній валюті, використовується позивачами як місце свого постійного проживання, що не спростовано під час судового розгляду справи. Іншого житла в м. Запоріжжі позивачі не мають. Загальна площа квартири складає 48,86 кв. м і не перевищує передбачений законом розмір. Зазначені факти також спростовують доводи апеляційної скарги з приводу відсутності порушеного права позивачів які підлягають захисту та поновленню.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та не міг бути примусово відчужений без згоди власника. Враховуючи, що протягом дії вказаного Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, у відповідача не було підстав проводити державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (квартиру).

Наведені обставини є достатньою підставою для визнання прийнятого Відповідачем рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартири за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (нова назва пр. Соборний), 153, кв. 25, протиправним та його скасування незалежно від суті цього рішення.

Оцінюючи посилання заявника апеляційної скарги на необхідність закриття провадження у справі з підстав неможливості розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року у справі №21-41а16, в якості підстав для закриття провадження у справі, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку Позивача, умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК, внаслідок чого провадження у справі закрито.

Приписи ч. 2 ст. 244-2 КАС України визначають, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи викладене, а також користуючись правом, передбаченим процесуальним законом, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відступити від правової позиції, викладеної у вказаній постанові Верховного Суду України, з огляду на таке.

Як зазначено в абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

При цьому зі змісті абзаців 2-3 пункту 3 вказаної постанови Пленуму ВАС України випливає, що суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

З наведеного випливає, що законодавець, вказуючи про можливість оскарження в адміністративному порядку будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не зазначив чітких критеріїв віднесення певного спору до публічно-правового чи, відповідно, приватноправового.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В абзаці 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено суб'єкт владних повноважень як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку Позивача, умов цивільно-правової угоди.

Поряд із цим, у межах даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Основні доводи Позивача ґрунтуються на протиправності дій Відповідача, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що Відповідач не мав права приймати оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та вчиняти спірні реєстраційні дії без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном (посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не мало місце). Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

При цьому колегією суддів враховується, що окремі доводи сторін не є визначальними при вирішенні даної справи адміністративним судом по суті, оскільки, перш за все, як випливає зі змісту даного судового рішення, проводилася оцінка дій та рішень Приватного нотаріуса як суб'єкта владних повноважень вимогам, зокрема, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при здійсненні ним офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року, безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про можливість відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14.06.2016 року у справі №21-41а16 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства, а відтак і необґрунтованості посилання апелянта на наявність правових підстав для закриття провадження у справі.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Третьої особи спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 808/2446/16 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 03 квітня 2017 року.

Головуючий:В.В. Мельник

Суддя:С.В. Сафронова

Суддя:Д.В. Чепурнов