Постанова № 65738700, 03.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/701/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін:

представника позивача Попова П.Р.

представника позивача Колєжук А.С.

представника відповідача Іовчу А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання незаконними дій,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Державне підприємство водних шляхів «Устьдунайводшлях» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області в якому просить:

- визнати незаконним списання коштів Ізмаїльської ОДПІ ГУДФС в Одеській області з рахунку державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» №26004300881366 у філії ОУ АТ «Ощадбанк» у сумі 5 797 084, 00 грн.

Представники позивача в обґрунтування заявленої правової позиції зазначили, що ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2014р. по справі №916/2560/14 введено процедуру санації боржника ДПВШ «Устьдунайводшлях» (керуючим санації призначено арбітражного керуючого Колєжука А.С. свідоцтво № 153 від 07.02.2013р.).

Згідно з ч.4 ст.83 та п.5 ч. 1 ст.83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у випадку затвердження мирової угоди в порядку, передбаченому цим Законом, господарський суд в ухвалі про припинення провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

22 вересня 2016р. Господарським судом Одеської області прийнято ухвалу суду, відповідно до якої затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів та ДПВШ

«Устьдунайводшлях», а провадження у справі № 916/2560/14 про банкрутство ДПВШ «Устьдунайводшлях» припинено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.10.2016 р. по справі №916/2560/14 про банкрутство ДПВШ «Устьдунайводшлях» встановлено, що вимоги конкурсних кредиторів ДПВШ «Устьдунайводшлях», які не були заявлені в установлений Законом строк або відхилені господарським судом по справі про банкрутство ДПВШ «Устьдунайводшлях», вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами є такими, що не підлягають виконанню.

Отже, оскільки вимоги Ізмаїльської ОДПІ є конкурсними вимогами у розумінні ч. 1 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які не були заявлені у встановлений Законом строк до 24.08.2014р., підлягають списанню у відповідності до ч. 4 ст. 83 та п. 5 ч. 1 ст.83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Представник відповідача проти позову заперечував, на виконання вимог п. 5 ч. 5 ст. 107 КАС України ухвали суду від 22.02.2017 р. надав письмові заперечення (а/с. 63-65).

В обґрунтування заявленої правової позиції зокрема, зазначив, що Ізмаїльська ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області діяла в межах наданих повноважень та у встановлений Законом спосіб.

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України, кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного байку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Органом стягнення (стягувачем) податкового боргу, простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою відповідно до статті 41 ПК України та статті 17 Бюджетного кодексу України, є органи доходів і зборів. Стягувач ініціює стягнення коштів з рахунків платників податків/суб'єктів господарювання на підставі рішення суду (п.12.1. 12.1 Глави 12 Інструкції).

Так, на підставі рішення у справі №815/4998/15, що набрало законної сили, Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області виставлені інкасові доручення №176-180 від 27.10.2016 року, на підставі яких і були списані кошти ДПВШ «Устьдунайводшлях».

Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами наявними в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Ізмаїльська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Ізмаїльська ОДПІ) звернулася до суду з позовом до Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" (далі - ДПВШ "Устьдунайводшлях"), в якому позивач з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 6863025,34 грн. з рахунків банків, що були відкриті ДПВШ "Устьдунайводшлях" (справа № 815/4998/15).

Постановою по справі 24.09.2015 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з банківських рахунків Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" (код ЄДРПОУ 31091889) у банках, які обслуговують Державне підприємство водних шляхів "Устьдунайводшлях": МФО 300012, ПАТ "Промінвестбанк", розрахункові рахунки 26006619949789, 26007619949788, 26008619949787, 26009619949786, 26048619993027; МФО 300023, ПАТ "УКРСОЦБАНК", розрахункові рахунки 26000000056824, 26001000056823, 26002000059409, 26009000056825; МФО 300346, ПАТ "АЛЬФА-БАНК' У М.КИЄВІ, розрахункові рахунки 26000103166001, 26008010316601; МФО 300528, АТ "ОТП Банк", розрахункові рахунки 26001401352820, 26045490352820; МФО 322658, АКБ "СЄБ", розрахункові рахунки 26006001093001, 26006001093001, 26006001093001; МФО 322733, АБ "СТОЛИЧНИЙ" У М. КИЄВІ, розрахункові рахунки 26002854; МФО 326007, ФІЛІЯПАТ'КРЕДИТПРОМБАНК", М.МИКОЛАЇВ, розрахункові рахунки 26003129800468; МФО 328016, ОДЕСЬКА ОБЛ.Ф.ПАТ "УСБ" М.ОДЕСА, розрахункові рахунки 26000660543651, 26001660543650, 26001669543651, 26004660543657, 26005660543656; МФО 328135, ФІЛІЯ ПАТ ПІБ В М.ОДЕСА, розрахункові рахунки 26003304542033, 26004303542033, 26005302542033, 26006301542033, 26043320542033; МФО 328168, ПАТ"МАРФІН БАНК', розрахункові рахунки 260012266511, 26001226657, 26003226655, 26005226653, 26006226653840, 26007226651, 26007226652840, 26008226651, 26009226659; МФО 328191, ФІЛІЯ ПАТ "ПУМБ" В М.ОДЕСІ, розрахункові рахунки 26005964866658, 26005964866658, 26007964867428, 26108508911123; МФО 328629, Ф-Я АТ "УКРЕКСІМБАНК",ІЗМАЇЛ, розрахункові рахунки 26003040106964, 2600401638920, 2600401638920, 26004050106964, 26005060106964, 26006070106964, 26007080106964; МФО 328685, ПАТ "ФІНБАНК", розрахункові рахунки 260053014271; МФО 328704, ЮЖНЕ ГРУ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", М.ОДЕСА, розрахункові рахунки 26003054442266, 26009060750076, 26051060719720; МФО 328801, ОДЕСЬКА ФАБ "ЕКСПРЕС-БАНК", М.ОДЕСА, розрахункові рахунки 26004050931; МФО 328823, Ф ОРУ АТ "Б"ФІНАНСИ ТА КРЕДИГ'М.ОДЕСА, розрахункові рахунки 26002233945302, 26003233945301, 26058233945301; МФО 328890, ФАБ "ПІВДЕННИЙ", М.ІЗМАЇЛ, розрахункові рахунки 26003315201, 26004325201, 26004915202; МФО 334851, ПАТ "ПУМБ", розрахункові рахунки, 26007962502343, 26007962502343; МФО 388517, ОДЕСЬКА ФІЛІЯ АКБ"СЄБ", М.ОДЕСА, розрахункові рахунки 26000411004801, 26000411004801, 26000411004801; МФО 828011, ГУ ДКСУ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ, розрахункові рахунки 35233001000572; МФО 328209, Акціонерний банк"Південний", розрахункові рахунки 26001310836803, 26002310836802, 26003310836801, 26003320836802, 26004320836801, 26004330836802, 26005330836801; МФО 328384, АТ "ІМЕКСБАНК", розрахункові рахунки 26006024397003, 26007024397002, 26008024397001; МФО 328629, Ф-Я АТ "УКРЕКСІМБАНК'МЗМАЇЛ, розрахункові рахунки 26000010106964, 26001020106964, 26002030106964; МФО 322959, АБ "ЕКСПРЕС-БАНК", розрахункові рахунки 2600432355301; МФО 300023, ПАТ "УКРСОЦБАНК", розрахункові рахунки 26008000056826; МФО 300528, АТ "ОТП Банк", розрахункові рахунки 26044491352820; МФО 328845, ФОДЕСЬКЕ ОБЛАСНЕ УПРАВ АТОЩАД М.ОДЕСА, розрахункові рахунки 26004300881366; МФО 328685, ПАТ "ФІНБАНК", розрахункові рахунки 26004001004271; МФО 320478, АБ "УКРГАЗБАНК", розрахункові рахунки 26001239042; МФО 328209, Акціонерний банк"Південний", розрахункові рахунки 26006010042594, 26006010042594, 26007020042594; МФО 899998, Казначейство України(ел. адм. подат.), розрахункові рахунки 37517000055089; МФО 328890, ФАБ "ПІВДЕННИЙ", М.ІЗМАЇЛ, розрахункові рахунки 26002315202; МФО 328618, Ф-Я АТ "УКРЕКСІМБАНК", ОДЕСА, розрахункові рахунки 2600401638920, 2600401638920 заборгованість перед бюджетом зі сплати податкової заборгованості на загалу суму 6863025,34 грн. (шість мільйонів вісімсот шістдесят три тисячі двадцять п'ять гривень 34 коп.), з яких по податку на додану вартість у розмірі 1676074 грн. (один мільйон шістсот сімдесят шість тисяч сімдесят чотири гривні) на рахунок 31118029700014, код платежу 14010100; податку на прибуток у розмірі 3220027 грн. (три мільйони двісті двадцять тисяч двадцять сім гривень) на рахунок №33117318700014, код платежу 11021000; частини прибутку у розмірі 951250 грн. (дев'ятсот п'ятдесят одна тисяча двісті п'ятдесят гривень) на рахунок 31118074700014, код платежу 21010100; податку на доходи фізичних осіб у розмірі 362364 грн. (триста шістдесят дві тисячі триста шістдесят чотири гривні) на рахунок 31118029700014, код 14010100; пеня за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 1190 грн. (одна тисяча сто дев'яносто гривень) на рахунок 31117105700014, код платежу 21081000; податок зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 652120,34 грн. (шістсот п'ятдесят дві тисячі сто двадцять гривень 34 коп.) на рахунок 31118029700014, под. Платежу 14010100, одержувач - УДКС в Ізмаїльському районі ГУДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37977916,банк одержувача - ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011.

Вказана постанова залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016 року.

На підставі рішення у справі №815/4998/15, що набрало законної сили, Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області були виставлені інкасові доручення №176-180 від 27.10.2016 року, які були виконані.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов'язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов'язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановлені відповідальності за невиконання таких рішень.

Вказаний принцип обов'язковості судових рішень поряд із Конституцією України відображений і в багатьох кодифікованих законах України, зокрема в Кодексі адміністративного судочинства України (КАС України). Так, відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі № 18-рп/2012 від 13.12.2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції") право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі "Піалопулос та інші проти Греції", якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Відтак, суд доходить висновку, що невиконання боржником судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Крім того, стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Приписами частини 2 статті 8 КАС України визначено, що суд також повинен застосовувати принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасницею якої є Україна, захищає право кожного на подання позову або скарги, які пов'язані з його громадянськими правами та обов'язками, до суду, таким чином, це означає "право на суд".

Вказане право є ілюзорним, якщо правова система Високих Договірних Сторін допускає, щоб кінцеве обов'язкове до виконання рішення суду залишалось не виконаним та не усувало наслідків нанесеної одній із сторін шкоди.

Отже, право винесення остаточного рішення, що не може бути змінено несудовим органом на шкоду особі, є невід'ємною ознакою поняття "суд" ("Ван де Гурк проти Нідерландів"). Одним з найважливіших принципів норм права є принцип юридичної визначеності, який, між іншим, вимагає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні ухваленому в Страсбурзі 28 липня 1999 року у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" (Immobiliare Saffi v.Italy), наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Отже, право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною "права на суд". Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення ("Горнсбі проти Греції"). У іншому випадку, положення статті 6 §1 будуть позбавлені ефекту корисної дії ("Бурдов проти Росії").

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Порядок примусового списання кош тів регламентований главою 5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Національного банку від 21.01.2004, №22.

Пункт 1.4. Інструкції встановлює, що інкасове доручення (розпорядження) - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувана (органу доходів і зборів) до банку, шо обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Згідно приписів статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного байку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Отже, рішенням суду у адміністративній справі № 815/4998/15, яке згідно до ст. 129 Конституції України, ст. 255 КАС України є обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

З урахуванням викладеного, суд не приймає доводи позивача, що вимоги які не були заявлені в установлений Законом строк або відхилені господарським судом по справі про банкрутство, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами є такими, що не підлягають виконанню.

Європейський суд з прав людини в рішенні Handyside v. the United Kingdom (ECHR 5. - 1976. - para.18), де відзначив, що кожна «спеціальна процедура», «умова», «обмеження» чи «покарання», які покладені, повинні бути пропорційні легітимній меті, що переслідується.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

В силу положень ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані ними докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

03 квітня 2017 року.