Постанова № 65736179, 03.04.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/514/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2017 року

10год.15хв.

Зала судових засідань №17

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Аракелян М.М.

За участю секретаря - Гуманенко В.О.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2. - за довіреністю

Від відповідача: Ващіліна Н.С. - за довіреністю

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла адміністративна позовна заява громадянки Вєтнаму ОСОБА_3, в якій позивач просить суд визнати протиправним рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №307214 (о/с) від 24.01.2017 року громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №307214 (о/с) від 24.01.2017 року громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в одеській області поновити громадянці Вєтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області на підставі Закону України «Про імміграцію» громадянці Вєтнаму ОСОБА_3 був наданий дозвіл на імміграцію в Україну, позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 26.02.2008 року для постійного проживання в Україні; 25.01.2017 року ГУ ДМС України в Одеській області позивачу на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду № 820/3640/16 від 08.09.2016 року була видана посвідка на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 від 24.01.2017 року терміном дії безстроково та 25.01.2017 року позивач від інспектора ГУ ДМС України в Одеській області отримав копію рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» № 307214(о/с) від 24.01.2017 року, яким на підставі пункту 1 та 6 розділу IV статті 12 Закону України «Про імміграцію» їй скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 12.02.2008 року. Також позивачу стало відомо, що рішення «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» № 307214(о/с) від 24.01.2017 року прийнято Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області за результатами проведення відносно неї перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну. Разом з чим, про підстави призначення та проведення перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та складання за його результатами висновку позивача повідомлено не було. З висновком ГУ ДМС України в Одеській області, складеним за результатами проведення перевірки, позивача не ознайомлено, копії не надано. 25.01.2017 року інспектором ГУ ДМС України в Одеській області видана на виконання рішення суду посвідка на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 від 24.01.2017 року, яка була вилучена у позивача та надано довідку «Про вилучення посвідки посвідка на постійне проживання» № 307214(о/с) від 25.01.2017 року, згідно якої посвідку вилучено на підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну. На думку позивачки, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» № 307214(о/с) від 24.01.2017 року є протиправним та таким, що грубо порушує законодавство України, порушує права, свободи та законні інтереси позивача. Спірне рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без з'ясування обставин, які унеможливлюють скасування наданого раніше дозволу на імміграцію позивача в Україну, без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено Положення про провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання рішень, затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити їх.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 24.01.2008 року до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області, з клопотанням про залишення на постійне місце проживання в Україні на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», звернулася громадянка В'єтнаму ОСОБА_3. За результатами розгляду особової справи, 12.02.2008 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області було прийнято рішення про надання ОСОБА_3 дозволу на міграцію в Україні на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону, як неповнолітній дитині іммігранта. 26.02.2008 року ОСОБА_3 отримала посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1. 31.05.2016 року ОСОБА_3 звернулась до Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 25-річного віку. Матеріали щодо обміну були передані на розгляд та прийняття рішення до Головного управління. В ході розгляду клопотання про обмін Головним управлінням була проведена перевірка законності надання ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну. За результатами перевірки було встановлено, що на час подання клопотання про залишення на постійне проживання в Україні позивачка вже досягла повнолітнього віку. Враховуючи викладене, позивачка не мала права наотримання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до норм, які були застосовані при наданні дозволу та документуванні посвідкою на постійне проживання в Україні. 23.08.2010 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в України її матері ОСОБА_4. Таким чином, підстав для прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію та документування його посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 - не існувало, оскільки на час прийняття рішення позивачці було 24 роки, тобто вона не була неповнолітньою. В подальшому, 11.01.2017 року представник позивача звернулася з заявою до якої було додано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 року у справі № 820/3640/16. Зазначеним рішенням суду визнано протиправною бездіяльність Головного управління щодо не здійснення обов'язкового обміну посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 26.02.2008 року громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 у зв'язку з досягненням 25-річного віку та зобов'язано Головне Управління Державної міграційної служби України в Одеській області замінити посвідку на постійне проживання в Україні громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з досягненням 25- річного віку. 18.01.2017 року позивачка повторно звернулася до Головного управління з клопотанням про обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 25-річного віку. 24.01.2017 року на підставі висновку про скасування дозволу на імміграцію було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 304214(о/с) громадянці СРВ ОСОБА_3. На думку представника відповідача спірне рішення було прийнято із дотриманням законних підстав, відповідно до ч. 1 та ч.б ст. 12 ЗУ «Про імміграцію».

В судовому засіданні 27.03.2017 року учасники процесу підтримали наведені правові позиції..

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2008 року начальником ВГРФО УМВС України в одеський області затверджено висновок про розгляд заяви громадянки СРВ - ОСОБА_3 щодо отримання дозволу на імміграцію в Україні, відповідно до якого зазначено, що так як на території України мешкає мати заявниці, та заявниця навчається в Одеському ВУЗі - ОДМА та згідно п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_3, має право на отримання дозволу на імміграцію як батьки, чоловік (дружина) та його неповнолітні діти.

12.02.2008 року, відділом у справах ГІРФО ГУМВС України в Одеській області, було прийняте рішення про надання ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну на підставі статті 4 Закону України „Про імміграцію", при цьому зазначене рішення немає посилань на пункт та частину статті 4 Закону України „Про імміграцію".

26.02.2008 року заявниця отримала посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1.

31.02.2016 року, ОСОБА_3 звернулась до Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 25-ти річного віку. Матеріали обміну були передані на розгляд та прийняття рішення до Головного управління ДМС України в Одеській області. Позивач надав необхідні документи для здійснення такого обміну в повному обсязі. Проте ГУ ДМС України в Одеській області обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні позивачу не здійснив.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не здійснення обов'язкового обміну посвідки на постійне проживання в Україні позивачка звернулася до суду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 року адміністративний позов громадянки В'єтнаму ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено, визнано бездіяльність Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо не здійснення обов'язкового обміну посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 26.02.2008 року громадянки Вєтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з досягненням 25-річного віку протиправною та зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області замінити посвідку на постійне проживання в Україні громадянки Вєтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з досягненням 25-річного віку.

Ухвалою Харківського адміністративного суду від 07 грудня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 року по справі №820/3640/16 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії.

28.12.2016 року представник позивача звернулася з заявою до Державної міграційної служби України про встановлення контролю за негайним виконанням Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 року.

Листом від 13.01.2017 року Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства повідомив Головне управління ДМС в Одеській області про необхідність вивчення вимог, зазначених у клопотанні представника ОСОБА_1, вказати, які з них відповідають дійсності, а також повідомити про перебіг розгляду матеріалів відносно громадянки СРВ ОСОБА_3.

11.01.2017 року позивачка через свого представника звернулася з заявою до Головного управління ДМС України Одеській області про обмін посвідки, разом з якою було надано постанову Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/3640/16 від 08 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №820/3640/16 від 07 грудня 2016 року.

18.01.2017 року, на виконання рішення суду, ОСОБА_3 повторно звернулась до Головного управління ДМС України в Одеській області з клопотанням про обмін посвідки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за результатами розгляду клопотання громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 про обмін посвідки на постійне проживання в Україні по досягненні 25-ти річного віку на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/3640/16 від 08.09.2016 року проведено перевірку законності надання ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну.

За результатами проведеної перевірки 24.01.2017 року було складено та затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Вєтнаму ОСОБА_3. Як вбачається з зазначеного висновку.

В ході перевірки було встановлено, що 24.01.2008 року, до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеської області, з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України „Про імміграцію" звернулась громадянка Вєтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Куанг Чі СРВ. В результаті розгляду справи, 12.02.2008 року, відділом у справах ГІРФО ГУМВС України в Одеській області, було прийняте рішення про надання ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України „Про імміграцію" ніби - то як неповнолітній дитині іммігранта. 26.02.2008 року заявниця отримала посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1.

31.05.2016 року, ОСОБА_3 звернулась до Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 25-ти річного віку. Матеріали обміну були передані на розгляд та прийняття рішення до Головного управління ДМС України в Одеській області. В ході розгляду клопотання про обмін, ГУ ДМС України в Одеській області була проведена перевірка законності надання ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну, в результаті якої стало відомо, що на час подачі клопотання про залишення на постійне проживання в Україні, заявниця вже досягла повнолітнього віку (24-х років), отже не могла отримати дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» як неповнолітня дитина іммігранта, крім того, 23.08.2010 року, відділом у справах ГІРФО ГУ МВС України в Одеській області, було прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну її матері ОСОБА_4. Враховуючи вищевикладене, громадянці Вєтнаму ОСОБА_3 було повідомлено про відмову в обміні посвідки.

11.01.2017 року до Головного управління ДМС України Одеській області надійшла заява громадянки України ОСОБА_1, представника за довіреністю (з листа) громадянки Вєтнаму ОСОБА_3. До заяви долучено постанову Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/3640/16 від 08 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду п справі №820/3640/16 від 07 грудня 2016 року.

18.01.2017 року, на виконання рішення суду ОСОБА_3 повторно, звернулась до Головного управління ДМС України в Одеській області з клопотанням про обмін посвідки, що стало підставою необхідності прийняття рішення по матеріалам справи останньої.

Відповідач у висновку вказує, що згідно пункту 6 частини 2 статі 4 Закону України „Про імміграцію - дозвіл на імміграцію, в межах квоти імміграції, надається батькам, чоловіку (дружині) іммігранта та його неповнолітнім дітям, тобто дітям до 18 років. Проте, на момент подачі клопотання про залишення на постійне проживання в Україні (15.01.2008року) ОСОБА_3 була вже повнолітньою, тому вказаний пункт Закону не міг бути підставою надання їй дозволу на імміграцію, що свідчить про безпідставне його надання. У зв'язку з викладеним відповідач дійшов висновку про необхідність скасування громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 дозволу на імміграцію.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області "Про скасування дозволу на міграцію в Україну" №307214 (о/с) від 24.01.2017 року громадянці Вєтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 12.02.2008 року на підставі п.1 та 6 розділу ІV ст..12 Закону України «Про імміграцію».

25.01.2017 року позивачу видано довідку №307214 (о/с) про вилучення посвідки на постійне проживання, відповідно до якої 25.01.2017 року видана гр. Вєтнаму ОСОБА_3 посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 24.01.2017 року вилучена на підставі рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування їй дозволу на імміграцію.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області "Про скасування дозволу на міграцію в Україну" №307214 (о/с) від 24.01.2017 року, позивачка звернулася до суду про його скасування та зобов'язання відповідача поновити їй посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової.

Суд погоджується з правовою позицією позивача, з огляду на наступне.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до абз.6 ст.1 Закону, посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Статтею 12 Закону визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з п.п.21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів, відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Відтак, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. Всупереч вказаному, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про розгляд питання щодо скасування дозволу про імміграцію, не надано доказів наявності подання органу внутрішніх справ, або іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію позивачу, як ініціатора процедури скасування дозволу на імміграцію.

В матеріалах, наданих відповідачем, відсутні докази існування подання компетентного органу, що є необхідним для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію, тобто відсутній документ, наявність якого є обов'язковою умовою для визнання проведеної перевірки здійсненою на законних підставах.

Складений головним спеціалістом ГУДМСУ в Одеській області висновок, затверджений 24.01.2017р. начальником Управління, свідчить що перевірку проведено виключно у зв'язку із зверненням гр. ОСОБА_3 з клопотанням про обмін посвідки на виконання постанови суду у справі №820/3640/16 від 08.09.2016р., проте поряд з вирішенням порушеного питання по суті відповідач без законних на те підстав провів перевірку законності надання позивачці дозволу на імміграцію, вийшовши за межі наданих повноважень, оскільки не існувало подання відповідного змісту, від органу виконавчої влади.

З матеріалів справи убачається, що відповідач надіслав на адресу ДМС України лист від 19.01.2017р. (а.с.97) з проектом висновку про скасування дозволу на імміграцію позивачки на виконання листа ДМС України від 20.12.2013р. №8-10178/2.1-13. Вказаний лист суду не представлений, але з огляду дати його складання та відсутності даних, що цей лист є поданням, суд знов констатує, що перевірка законності видачі дозволу на імміграцію проведена відповідачем незаконно.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Жданок проти Латвії" (case of Zdanoka v. Latvia) від 16 березня 2006 року, суд приходить до висновку про те, що "для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів для самозахисту. Плюралізм і демократія засновані на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні часом бути готовими обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, щоб був дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого (п.100 рішення Великої палати, 2006 р.).

Скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими відповідно до ст.13 Закону, є вилучення посвідки на постійне проживання; обов'язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством.

Як вбачається з довідки №307214 (о/с) від 25.01.2017 року про вилучення посвідки на постійне проживання, 25.01.2017 року видана гр. Вєтнаму ОСОБА_3 посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 24.01.2017 року вилучена на підставі рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування їй дозволу на імміграцію, оскарженого позивачкою. Тобто, відповідачем документовано позивача 24.01.2017 року посвідкою на постійне проживання на виконання рішення суду від 08.09.2016 року, яке набрало законної сили 07.12.2016 року та на підставі заяви від 18.01.2017 щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку із досягненням 25-річного віку та того ж дня скасовано рішення про надання дозволу на імміграцію.

Зі спірного рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 24.01.2017 року вбачається, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачці скасовано з підстав п.1 та п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме: «в інших випадках, передбачених законами України», що є відсилочною нормою. В даному випадку при посиланні на п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» має бути зазначена норма іншого закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну, крім тих, що наведені у ст. 12 Закону України «Про імміграцію». При винесенні оскаржуваного рішення такої норми законодавства відповідачем не зазначено.

Підставою для скасування дозволу на імміграцію також відповідачем зазначено п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме: Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Доказі того, що позивачем надано свідомо неправдиві відомості відповідачу до суду надано не було. З матеріалів справи вбачається, що для отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання станом на 12.02.2008 рік, позивачкою були надані паспорт, довідка посольства В'єтнаму, довідка про відсутність судимостей, медичні довідки, свідоцтво про отримання середньої освіти та свідоцтво студента ОДМУ.

Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Суд зазначає, що представник позивачки у своїх письмових поясненнях від 14.03.2017р. (а.с.112-131) навів вичерпні аргументи та доводи на користь своєї правової позиції, з якими суд погоджується, у тому числі стосовно приведеної практики Європейського суду з прав людини.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №307214 (о/с) від 24.01.2017 року.

Питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, що в свою чергу призвело до винесення спірного рішення без дослідження обставин наявності у позивачки сім'ї: позивачка перебуває у шлюбі з гр.В'єтнаму ОСОБА_5, та вони мають спільних малолітніх дітей, які народилась в Україні.

Отже, відповідач, під час прийняття рішення від 24 січня 2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, без дотримання балансу публічних інтересів та прав особи.

Оскільки посвідку на постійне проживання ОСОБА_3 вилучено у неї 25.01.2017р., що підтверджується актом №307214(о/с), та видано довідку про вилучення посвідки, на підставі протиправного рішення відповідача, скасованого судом, порушені права ОСОБА_3 підлягають поновленню шляхом зобов'язання ГУДМС України в Одеській області поновити довідку на постійне проживання гр. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., шляхом видачі нової довідки.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів, які свідчать, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та збалансовано, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов громадянки Вєтнаму ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №307214 (о/с) від 24.01.2017 року громадянки Вєтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити громадянці Вєтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 1280(одна тисяча двісті вісімдесят)грн. 00коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 03.04.2017 року.

Суддя Аракелян М.М.

.