Постанова № 65735837, 29.03.2017, Луганський окружний адміністративний суд

8.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2017 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1569/16

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чиркіна С.М.,

за участю

секретаря судового засідання Ларіної П.Є.,

та

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

від відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 10.06.2015 № 75-17, зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2016 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 10.06.2015 № 75-17, зобовязання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Позивач на підставі винесеного податкового повідомлення-рішення від 10.06.2015 № 75-17 сплатила транспортний податок в розмірі 25000,00 грн, разом з тим вважаючи вказане рішення податкового органу протиправним оскаржила його в адміністративному порядку, просила повернути надміру сплачені кошти. З повідомленням-рішенням не погоджується з наступних підстав. Транспортний податок у м. Лисичанськ було встановлено рішенням Лисичанської міської ради від 29.01.2015 № 78/1248. При цьому, Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 тобто після 15.07.2014, вважає, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Вважає, що Відповідач не виконав вимоги Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобовязань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 № 1146 щодо передачі на розгляд до структурних підрозділів, що виконують функції з адміністрування відповідних податків і зборів та погашення заборгованостей заяви Позивача про повернення суми сплаченого транспортного податку для вирішення питання щодо правомірності повернення цих коштів та подальшої передачі до структурного підрозділу, на який покладено функцію з підготовки висновку та підготовки висновку у відповідності до зазначеного порядку.

Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач адміністративний позов не визнав, надав заперечення (а.с. 44-50), в яких послався на наступне. Вважає рішення обґрунтованим, правомірним та таким, що прийняте на виконання обовязку, передбаченого статтями 54, 267 ПК України.

Під час прийняття рішення Відповідач володів усіма необхідними даними для визначення податкового зобовязання для Позивача. Щодо повернення надміру сплачених грошових зобовязань у сумі 25000,00 грн вважає, що вона не належить задоволенню, оскільки сплачена сума не є надмірно або помилково сплаченою, оскільки сплачено за грошовим зобовязанням визначеному в оскаржуваному рішенні, яке на час розгляду заяви Позивача було чинним та не оскаржувалось.

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали в повному обсязі, давали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні, викладеним в запереченнях, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов наступного.

Позивач фізична особа ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), є власником легкового автомобілю TOYOTA CAMRY, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2014 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб см, дата реєстрації 25.03.2014 (а.с. 12-14, 15).

29.01.2015 Рішенням Лисичанської міської ради № 78/1248 введено в дію з 01 січня 2015 року на території Лисичанської міської ради транспортний податок (а.с. 16).

10.06.2015 Відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 75-17, яким Позивачу визначено за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» суму податкового зобовязання в розмірі 25000,00 грн (а.с. 17).

13.07.2015 Позивач в повному обсязі сплатила податкове зобовязання з транспортного податку, що підтверджується інформацією, зазначеною у квитанції від 13.07.2015 № 324 (а.с. 18).

05.10.2016 Позивач звернулась із заявою від 04.10.2016 б/н, в якій просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.05.2015 № 47 та компенсувати витрати, повязані з транспортним податком (а.с. 19).

11.10.2016 Відповідач листом № 9133/12-09-13 повідомив про повернення заяви без розгляду у звязку із порушенням Позивачем вимог пунктів 56.3, 56.6 Податкового кодексу України (а.с. 20).

26.10.2016 Позивач подала скаргу до Головного управління ДФС у Луганській області, в якій просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2015 № 47 та надати письмову відповідь (а.с. 21).

11.11.2016 Рішенням Головного управління ДФС у Луганській області № Г/177/14/12-32-10-01-04 скаргу Позивача залишено без розгляду, податкове повідомлення-рішення визнано узгодженим та розяснено про неможливість його подальшого оскарження в адміністративному порядку (а.с. 22).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року (надалі Закон № 71-VІІІ), яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України (далі ПК України), було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 26.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб см.

Якщо на транспортні засоби уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право їх експлуатувати, вони вважаються використовуваними. Датою початку користування (вводу в експлуатацію) транспортних засобів, що були в користуванні та ввозяться на митну територію України, вважається дата їх першої реєстрації, визначена в реєстраційних документах, які видано уповноваженими державними органами та дають право експлуатувати ці транспортні засоби на постійній основі. У разі відсутності реєстраційних документів першої реєстрації транспортних засобів датою початку використання транспортного засобу вважається календарна дата його виготовлення (день, місяць, рік). У разі якщо календарну дату визначити неможливо, то такою датою слід вважати 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Судом встановлено, що за Позивачем зареєстрований легковий автомобіль, TOYOTA CAMRY, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2014 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб см, дата реєстрації 25.03.2014.

Згідно з підпунктом 267.5.1. пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, який обчислюється як проміжок часу з 01 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.

Річний обсяг повинен обчислюватись за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 21-94а13 від 16.04.2013.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України, податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 01 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Водночас, відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб см. При цьому обов'язок зі сплати транспортного податку покладено на його платників, починаючи з 2015 року.

За змістом цієї норми, законодавець, визначаючи об'єкт оподаткування транспортним податком, передбачив, що ознаками такого є дата реєстрації автомобіля та об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб см. Таким чином, обов'язок сплачувати транспортний податок покладено на Позивача після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року.

Закон № 71-VIII не визнаний неконституційним, прийнятий пізніше у часі за норми статті 4 ПК України, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, у даному випадку Закону № 71-VІІІ.

Правові норми податкового законодавства, на які посилається Позивач як на підстави скасування податкового повідомлення-рішення, фактично стосуються чинності вказаного рішення міської ради, яким введено в дію цей місцевий податок.

Так, Рішенням Лисичанської міської ради шостого скликання від 29.01.2015 № 78/1248 в частині встановлення місцевих податків і зборів, зокрема транспортного податку, введено в дію з 01.01.2015. Дане рішення не скасовано і є чинним.

Відповідно до статті 20 ПК України в податкового органу відсутні повноваження контролю за органами місцевого самоврядування в частині своєчасності введення місцевих податків, а також право надавати оцінку їх нормативним актам та не застосовувати несвоєчасно введений в дію місцевий податок.

Також суд зазначає, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Наведені положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію ті закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 14 жовтня 2010 року прийнятому в справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» (п. 50).

Відтак, введення нового виду податку - «транспортного податку» на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи, що узгоджується із практикою Європейський Суд з прав людини.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від0 9 лютого 1999 року).

Суд наголошує, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см при цьому обов'язок із сплати транспортного податку покладено на його платників починаючи із 2015 року (рік набрання чинності Законом).

Тому, законодавець, визначаючи об'єкт оподаткування транспортним податком, передбачив, що ознаками такого є дата реєстрації автомобіля та об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб см. Отже, обов'язок сплачувати транспортний податок покладено на Позивача після набрання чинності Законом № 71-VІІІ, та не поширено такий на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015.

Суд також звертає увагу на те, що Закон № 71-VІІІ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 4 Податкового кодексу України, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 71-VІІІ.

Тому, суд вважає, що приймаючи 10 червня 2015 року податкове повідомлення рішення № 75-17, Відповідач діяв на підставі та в межах повноважень визначених Законом.

Таким чином, автомобіль марки TOYOTA CAMRY, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2014 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб см, право власності на який зареєстровано 25.03.2014, згідно підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач в такому разі є платником вказаного податку.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Крім того, підпунктом 267.8.1. пункту 267.8. статті 267 ПК України встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

З наведених правових норм вбачається, що обов'язок фізичної особи сплачувати транспортний податок виникає з дня, наступного за днем отримання відповідного повідомлення-рішення та не залежить від дня відправлення такого повідомлення-рішення контролюючим органом.

Доводи Позивача, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, що податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, також не приймаються до уваги, оскільки, як вже зазначалось вище законодавець не змінює вид податку, а запроваджує новий.

Підстави для несплати транспортного податку за базовий податковий період у 2015 році у Позивача відсутні, тоді як статтею 67 Конституції України встановлено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі наведеного, суд дійшов до висновку, що Відповідач правомірно виніс спірне податкове повідомлення-рішення, тому суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2015 № 75-17, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не належать.

Оскільки суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та Позивач має обов'язок відповідно до статті 267 ПК України із сплати транспортного податку, тому позовна вимога про зобовязання Відповідача вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових зобовязань в сумі 25000,00 грн на користь Позивача також задоволенню не належить як похідна від першої позовної вимоги.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, сплачений позивачем судовий збір не підлягає поверненню.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 29 березня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 10.06.2015 № 75-17, зобовязання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 03 квітня 2017 року.

Суддя ОСОБА_4