Постанова № 65735551, 28.03.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року о 10 год. 15 хв.Справа № 808/2505/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Семененко М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом судді у відставці ОСОБА_1

до Господарського суду Запорізької області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України

про визнання протиправними рішення, бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, суддя у відставці ОСОБА_1, звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Господарського суду Запорізької області (далі відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Державна казначейська служба України (далі третя особа 1), Державна судова адміністрація України (далі третя особа 2), в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить суд:

-визнати протиправним рішення Господарського суду Запорізької області оформлене листом від 15.08.2016 №09-13-01/881/2016, щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги судді у звязку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Господарського суду Запорізької області;

-зобовязати відповідача провести фінансовий розрахунок з позивачем та нарахувати і виплатити позивачу вихідну допомогу судді у звязку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Господарського суду Запорізької області в сумі 206700,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 16 листопада 2004 року він працював на посаді судді та отримав право на вихід у відставку як такий, що має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років. Зазначає, що на час набуття ним права на вихід у відставку чинним законодавством України було передбачено виплату судді при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. 17 лютого 2016 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 04 лютого 2016 року позивача звільнено у відставку з посади судді господарського суду Запорізької області. При звільненні Господарським судом Запорізької області відмовлено позивачу у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у звязку з виходом у відставку з посиланням на відсутність підстав у діючому законодавстві. Позивач вважає протиправною відмову Господарського суду Запорізької області у нарахуванні та виплаті йому вихідної допомоги із посиланням на положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», оскільки він почав працювати на посаді судді в період дії Закону України «Про статус суддів» та продовжував працювати суддею на час дії Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010, які передбачали таку виплату судді при звільненні у відставку, у звязку з чим вважає, що позбавлення його можливості отримати таку допомогу порушує його конституційні права та передбачені законом гарантії незалежності суддів. На думку позивача, зміст та обсяг досягнутих суддями соціальних гарантій не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до законодавства, оскільки це суперечить нормам Конституції України. Вважає, що застосування законів і підзаконних нормативних актів, які погіршують права судді на час звільнення у відставку, суперечить принципу верховенства права, оскільки він мав законні правомірні очікування отримувати задекларовані державою виплати, як одну зі складових гарантій незалежності суддів.

28 березня 2017 року позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі на розсуд суду.

Представник третьої особи 1 в судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неприбуття суду не повідомив.

Представник третьої особи 2 в поданих до суду письмових запереченнях проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що на момент звільнення позивача з посади судді господарського суду Запорізької області були відсутні підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки норма права, яка надавала право на отримання вихідної допомоги, була виключена на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-IV. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник третьої особи 2 подав до суду клопотання в якому зазначив, що у звязку з поданням позивачем заяви про розгляд справи без участі, він не заперечує проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів частини 6 статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

Відповідно до вимог частини шостої статті 12 та статті 41 КАС України, у звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 16 листопада 2004 року по 17 лютого 2016 року працював суддею Господарського суду Запорізької області.

07 вересня 2015 року до Вищої ради юстиції надійшла заява позивача від 01 вересня 2015 року про звільнення з посади судді Господарського суду Запорізької області у відставку, за результатами розгляду якої внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Запорізької області у звязку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 04 лютого 2016 року №997-VIII, у звязку з поданням заяви про відставку, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Господарського суду Запорізької області.

Наказом Голови господарського суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року №4к ОСОБА_1 відраховано зі складу суду у звязку з виходом у відставку.

Відповідно до довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17.02.2016 №09-13/179 заробітна плата ОСОБА_1, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, склала 20670,00 грн., з яких оклад 13780,00 грн., надбавка за вислугу років 50% 6890,00 грн.

03 серпня 2016 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У відповіді на заяву від 15 серпня 2016 року відповідач зазначив, що підстав для такої виплати немає, оскільки з 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

Також, 16 серпня 2016 року позивач звернувся до Державної судової адміністрації України з заявою, в якій просив виділити відповідачу кошти для проведення йому виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, та зобовязати відповідача провести з ним фінансовий розрахунок.

Вважаючи відмову в нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у звязку з виходом у відставку протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що на момент виникнення спірних правовідносин питання організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначались Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі Закон України №2453-VI).

Відповідно до статті 100 Закону України №2453-VI (в редакції до 1 квітня 2014 року) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з положеннями частин 1, 3, 4 статті 109 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 6 статті 111 Закону України №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Статтею 136 Закону України №2453-VI передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (далі вихідна допомога).

Отже, за приписами Закону України №2453-VI в редакції до 1 квітня 2014 року суддя, який подав заяву про відставку, продовжував здійснювати свої повноваження та вважався звільненим у відставку з дня набрання чинності відповідним рішенням органу, який обрав або призначив суддю, у випадку позивача постанови Верховної Ради України, і саме з цього моменту такий суддя набував право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року, яким статтю 136 Закону України №2453-VI виключено.

У подальшому до Закону України №2453-VI неодноразово вносились зміни, у тому числі Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності з 28 березня 2015 року та відповідно до якого Закон України №2453-VI викладено в новій редакції.

Статтею 111 Закону України №2453-VI (в редакції на момент подання позивачем заяви про відставку та винесення Верховною Радою України постанови, якою позивача звільнено у відставку) передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною пятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з приписами статті 109 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Частиною 6 статті 111 Закону України №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Суд зазначає, що після викладення в новій редакції та з урахуванням внесених змін Закон України №2453-VI не містить положень про виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.

Отже, з 1 квітня 2014 року відсутні законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку.

Конституційний Суд України в рішенні від 19 листопада 2013 року №1-1/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Отже, при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватись нормами закону, який врегульовує спірні правовідносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, тобто нормами Закону України №2453-VI в редакції, станом на дату постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку.

На момент реалізації позивачем права на вихід у відставку виплата вихідної допомоги не була передбачена відповідно до чинного нормативно-правового регулювання. Враховуючи чіткість та однозначність визначеності нормативного регулювання даного питання, позивач не міг очікувати на отримання такої вихідної допомоги, у звязку з чим його сподівання не можуть бути визнані законним та правомірними.

Крім того, вищезазначене спростовує доводи позивача стосовно того, що виплата вихідної допомоги охоплюється конституційними гарантіями незалежності суддів, у звязку з чим відповідні посилання позивача є безпідставними.

За таких обставин, суд приходить висновку, що станом на дату звільнення позивача з посади 17 лютого 2016 року, а також станом на час подачі позивачем до Вищої ради юстиції заяви про вихід у відставку (01.09.2015), були відсутні передбачені законом підстави для виплати позивачу одноразової вихідної допомоги у звязку із виходом у відставку.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та в його діях на рішеннях відсутні порушення прав та інтересів позивача, отже в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Керуючись статтями 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.О. Семененко