Рішення № 65728122, 30.03.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ 22-ц/781/122/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Циганаш І. А.

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

30.03.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Суровицької Л.В.,

суддів Авраменко Т.М., Чельник О.І.

секретар Бодопрост М.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2015 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Банк зазначав, що 14 лютого 2008 року з ОСОБА_3 було укладено кредитно-заставний договір, згідно якого Банк надав, а відповідач отримала кредит у розмірі 63109,00 грн. на строк до 13 лютого 2015 року зі сплатою за умовами договору відсотків за користування кредитом.

В забезпечення виконання умов кредитного договору 14 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_4, а 28 квітня 2012 року між Банком та ОСОБА_2 були укладені договору поруки.

Позичальник належним чином свої зобов'язання за умовами кредитного договору не виконувала, тому станом на 19 травня 2015 року утворилась заборгованість перед Банком в сумі 246448,89 грн., яка складається: з заборгованості за кредитом - 92046,90 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 27216,91 грн.; заборгованості по комісії - 2684,32 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 112527,00 грн.; а також штрафів - 250 грн. (фіксована частина) та 11723,76 грн. (процентна складова). Відповідно до умов п.5 договорів поруки ОСОБА_4 та ОСОБА_2, Банк направляв письмову вимогу із зазначенням невиконаних боржником зобов'язань за кредитним договором, проте ці вимоги залишені поручителями без задоволення.

Банк просив стягнути солідарно з відповідачів - боржника та поручителів заборгованість по кредитно-заставному договору від 14 лютого 2008 року в сумі 246448,89 грн. (т.1,а.с. 2-3).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 246 448 грн.89 коп. та судові витрати у розмірі по 821 грн.50 коп. з кожного (т.1, а.с.66-69).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (т.1, а.с.195-196).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Банку про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що суд не повідомляв його належним чином про час і місце розгляду справи, розглянув справу в його відсутність та неповно з'ясував обставини справи. До нього як до поручителя вимоги про виконання зобов'язання Банком не були пред'явлені в межах строку дії поруки. Проте суд не з'ясував чи не припинена порука на час звернення Банку з позовом, не встановлено чи в межах строку позовної давності нарахована пеня. Судом не застосовано до спірних правовідносин ч.3 ст.551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки (т.2, а.с.1-8).

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, а представник банку заперечив проти них і просив рішення суду залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_4, який неодноразово належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, в судові засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив.

У розгляді справи за клопотанням відповідача ОСОБА_2 судом оголошувалась перерва, проте в наступні судові засідання, про час та місце розгляду яких всі відповідачі повідомлялись належним чином, вони не прибули, про причини неявки суд не повідомили.

За таких обставин, колегія суддів з урахуванням встановлених законом строків розгляду справи, того, що при повторній неявці незалежно від причин, суд має право розглядати справу і відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України неявка осіб, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи не перешкоджає її розглядові, колегія суддів ухвалила закінчити розгляд справи у відсутність відповідачів.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 14 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_3, як позичальником, укладено кредитно-заставний договір № KGMDAN08631360, за умовами якого Банк надав їй кредит у загальному розмірі 63109 грн., а позичальник зобов'язалась повернути кредит не пізніше 13 лютого 2015 року зі сплатою 15,48 річних за користування кредитом. Кредит надано для придбання автомобіля.

Пунктом 17.1.10 кредитно-заставного договору визначено період сплати кредиту - з «14» по «18» число кожного місяця відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1 до договору).

Предметом застави за договором є автомобіль, власником якого є позичальник.

В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором 14 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно до п.2 договору поручитель відповідає перед Банком за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (т.1, а.с.24).

26 квітня 2012 року між Банком та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до кредитно-заставного договору від 14 лютого 2008 року, якою у пункт 17.1. внесено зміни, збільшена процентна ставка до 21,3 % річних. З метою виконання зобов'язань за п.3.4. (сплата чергових платежів) позичальнику відкрито кредитну лінію у розмірі 47 299,60 грн. Визначено у графіку погашення кредиту, що позичальник зобов'язується надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж в період сплати починаючи з 13 квітня 2012 року) у сумі 3487,46 грн..

Передбачено, що сплата позичальником штрафу здійснюється за кожен місяць такого порушення, починаючи з останнього місяця належного виконання позичальником зобов'язання по сплаті плати за кредитом (т.1 а.с.22-23).

28 квітня 2012 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого предметом договору є надання поруки поручителем перед Банком за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 14 лютого 2008 року та додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 14 лютого 2008 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 105299,60 грн.. Поручитель відповідає перед Банком за виконання зобов'язань у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (п.2 договору).

Пунктом 3 договору поруки передбачено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.4) (т.1, а.с.25).

У випадку невиконання боржником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмові вимозі кредитором, на протязі 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п.5 цього договору.

У випадку невиконання поручителем зобов'язань боржника за кредитним договором на протязі 5 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 0,15 % відсотків за день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний календарний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором (т.1, а.с. 12-20,21).

Відповідно до п.2 договору поруки від 14 лютого 2008 року, укладеного між Банком та ОСОБА_4, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.4).

Пунктом 13 цього договору поруки передбачено, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 14 лютого 2008 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в розмірі 90514 грн., а боржник, зокрема повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту у строк не пізніше 13 лютого 2015 року, сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1,29 % на місяць (а.с.24 т.1).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали окремі договори поруки, за якими обсяг їх відповідальності є різним (а.с.24,25), в договорах поруки відсутні умови що вони спільно дали поруку та солідарно відповідальні перед кредитором.

За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо безпідставного стягнення судом солідарно заборгованості з поручителів, є обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ч.3 ст.303 ЦПК України).

Статтею 318 ЦПК України передбачено, що якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави.

Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Як свідчать матеріали справи, на заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда, після відмови в задоволенні заяви про його перегляд, подавав апеляційну скаргу ОСОБА_4

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 березня 2016 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 заочне рішення суду залишено без змін.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 надійшла після перегляду справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_4. З огляду на те, що апеляційна скарга про безпідставне стягнення з поручителів солідарно заборгованості за кредитним договором є обґрунтованою, заочне рішення суду і відповідно до ч.2 ст.318 ЦПК України ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 березня 2016 року підлягають скасуванню.

Договір поруки має додатковий до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з ч.1 ст.554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Поручителі за різними договорами поруки відповідають кожен окремо солідарно з позичальником. Поручителі за різними договорами поруки не є солідарними боржниками.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення заборгованості солідарно з поручителів з порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки.

Так, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов'язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Крім того, обов'язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов'язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов'язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя).

Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

Як свідчить зміст додаткової угоди № 1 від 26 квітня 2012 року до кредитно-заставного договору від 14 лютого 2008 року, укладеного між Банком та ОСОБА_3, внесено без згоди поручителя ОСОБА_4 зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором.

Зокрема, цією додатковою угодою позичальнику додатково відкрито кредитну лінію у розмірі 47 299,60 грн., чим збільшено розмір кредиту, збільшено процентну ставку до 21,3 річних ,збільшено розмір щомісячного платежу до 3487,46 грн., передбачено неустойку у розмірі 100 відсотків від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом та неналежно сплачених винагород, що збільшило обсяг відповідальності поручителя.

У письмовому вигляді відповідно до вимог п.13 договору поруки, зміни і доповнення до договору поруки не вносились, згода ОСОБА_4 на збільшення обсягу відповідальності за договором поруки, відсутня.

Таким чином, за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності відповідно до ч.1 ст.559 УК України порука ОСОБА_4 припинена. А тому відсутні правові підстави покладення на ОСОБА_4 відповідальності за невиконання позичальником своїх зобов'язань перед Банком.

Вказаний висновок суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 10 жовтня 2012 року в справі №6-112цс12,у справі № 6-134цс12 від 21.11.2012 року, № 6-2662цс15 20.04.2016 року, яка відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

Тому вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 заперечуючи позовні вимоги Банку, посилався на те, що додаткова угода № 1 до кредитно заставного договору від 14 лютого 2008 року, укладена між Банком та ОСОБА_3, підписана не ОСОБА_3.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

В межах справи, яка переглядається апеляційним судом позовні вимоги про визнання додаткової угоди № 1 від 26 квітня 2012 року до кредитно-заставного договору від 14 лютого 2008 року недійсною, не заявлялись та не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України в судовому засіданні апеляційної інстанції 16 лютого 2017 року судом було роз'яснено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 їх право звернутись із таким позовом в іншому судовому процесі та з метою надання такої процесуальної можливості, у справі оголошувалась перерва.

В наступні судові засідання відповідачами не надано доказів звернення до суду з позовом про визнання кредитно-заставного договору або додаткової угоди до цього договору недійсними та про те, що така справа розглядається в порядку цивільного судочинства.

Тому за таких обставин колегія суддів виходить з правомірності вказаних договорів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст.525 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи , що умови кредитно-заставного договору, невід'ємною частиною якого є додаткова угода № 1 від 26 квітня 2012 року, ОСОБА_3,як позичальник належним чином не виконала.

Перша прострочка виникла 17 травня 2009 року, останній платіж мав місце у травні 2012 року, після цього кошти на повернення кредиту не вносились.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2012 року, яке набрало законної сили, в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 за кредитно-заставним договором від 14 лютого 2008 року у розмірі 103 976,52 грн. звернуто стягнення на предмет застави - на автомобіль MAPLE, модель SMA7181 С81, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 (т.2,а.с.63-64).

Як пояснив в судовому засіданні апеляційної інстанції представник Банку, вказане рішення суду не виконано, автомобіль перебуває у ОСОБА_2. Вказану обставину підтвердила і ОСОБА_3.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на 19 травня 2015 року загальна сума заборгованості становить 246448 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 92046,90 грн.;(прострочене тіло);

заборгованість по відсоткам - 27216,91 грн. (прострочені відсотки);

заборгованість з комісії - 2684,32 грн. (прострочена)

заборгованість з пені - 112527 грн.

штраф (фіксована частина) - 250 грн.

штраф (відсоток від суми заборгованості) - 11723,76 грн..

Доказів погашення заборгованості відповідачами не надано, розрахунок заборгованості, наданий Банком в установленому порядку не спростовано.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що договір поруки укладений між ним та Банком є припиненим є безпідставними.

Згідно частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки, укладеного між Банком та ОСОБА_2 28 квітня 2012 року вбачається, що в ньому у п.12 встановлено строк, після якого порука припиняється, а саме після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Термін повернення кредиту настав 13 лютого 2015 року. Банк звернувся в суд з позовом до поручителя 08 червня 2015 року, тобто в межах дії договору поруки.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється та про те, що порука є припиненою, оскільки Банк протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя, є безпідставними та такими, що спростовуються умовами договору поруки.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позиціє Верховного Суду України, висловленою у справі у справі № 6-1451цс16 від 14.09.2016 року.

За таких обставин доводи позовної заяви Банку про наявність правових підстав для стягнення солідарно з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_2 заборгованості, є обґрунтованими.

Пунктом 14.2 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених статтями 6.2.2 та 6.2.3. договору щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

У випадку порушення позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого статтею 6.2.4 договору, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вказаної пені не нараховуються (п.14.3.).

Відповідно до п.14.9 договору при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5 % від суми невиконаного зобов'язання.

Нарахування неустойки за цим договором здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане відповідною стороною. Сплата неустойки здійснюється у гривнях (п.14.10 договору).

Строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки встановлено у 5 років (п.14.11).

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості, пеня нарахована за період з 18 травня 2012 року по 18 травня 2015 року, тобто в межах 3 років, як передбачено умовами договору.

Розмір неустойки (пені) не перевищує розмір збитків, тому підстави для зменшення пені відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, відсутні.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Умовами кредитно-заставного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань щодо повернення основної суми кредиту, процентів та винагород.

У той самий час, згідно з пунктом 14.9 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання за договором, тобто і за - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій.

Як свідчить розрахунок, наданий Банком і пояснення представника Банку, штраф нараховано відповідно до п.14.9 кредитно-заставного договору (процентна складова) на всю суму заборгованості по кредиту, яка складається з простроченого тіла кредиту та прострочених процентів за користування кредитом.

Отже за таких обставин нарахування Банком одночасно пені і штрафу здійснено з недотриманням положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Тому вимога Банку про стягнення штрафу - фіксованої та процентної складової, задоволенню не підлягає.

За таких обставин, позов Банку підлягає задоволенню частково, з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Банку підлягає до стягнення заборгованість за кредитним договором в сумі 234 475,13 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 92046,90 грн., заборгованості за відсотками в сумі 27216, 91 грн., пені в сумі - 112527 грн., заборгованості по комісії в сумі 2 684,32 грн..

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь Банку підлягає до стягнення судовий збір в сумі 1172 грн.37 коп. з кожного, а всього 2 344,75 грн..

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.316, ст.318 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 березня 2016 року.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору від 14 лютого 2008 року в розмірі 234475,13 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 92046,90 грн., заборгованості за відсотками в сумі 27216, 91 грн., пені в сумі - 112527 грн., заборгованості по комісії в сумі 2 684,32 грн..

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 1172 грн.37 коп. з кожного, а всього 2 344,75 грн..

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Авраменко Т.М

О.І.Чельник