Ухвала суду № 65726521, 23.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/682/17 Справа № 201/2291/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року м. Дніпро

23 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Пищиди М.М., Каратаєвої Л.О.,

при секретарі Григорєвій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал»

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

18.02.2016 року ТОВ «Метал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення солідарно з них матеріальної шкоди в сумі 125 918,37 грн.

В обгрунтування вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 згідно наказу № 3-к від 09.02.2009 року виконував обовязки генерального директора ТОВ «Метал». ОСОБА_3 на підставі наказу № 11-к від 01.07.1999 року було прийнято на посаду головного бухгалтера ТОВ «Метал».

Відповідно до статуту ТОВ «Метал» підприємство створене за рахунок внесків фізичних осіб в сумі 885 640,00 грн., має на меті ефективне використання їх внесків. Органами керівництва є загальні збори учасників (вищий орган) та виконавчий орган - директор, який призначається загальними зборами, є їм підзвітним щодо фінансових результатів діяльності, має право укладати господарські договори, бути розпорядником коштів та майна товариства. У разі вчинення директором дій, що завдали майнової шкоди товариству, він зобовязаний відшкодувати заподіяну шкоду (п. 13.6 статуту). Директор несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку, звітності, своєчасність та повноту сплати податків (п. 13.7. статуту).

З головним бухгалтером ТОВ «Метал» укладено договір № 2-ДМО-14 від 02.01.2014 про повну матеріальну відповідальність.

В квітні 2015 року, з метою недопущення та виявлення порушень податкового законодавства, на вимогу учасників ТОВ «Метал» укладено договір № 5/04-15СП на проведення аудиторської перевірки з ТОВ АВ «АФК-Центр». Від ТОВ «Метал» договір підписав директор ОСОБА_2, але за його ж наказом аудитори не були допущені до перевірки.

08.05.2015 року від імені ТОВ «Метал» на адресу ТОВ АФ «АФК-Центр» направлений лист за підписом ОСОБА_2, в якому він повідомив про перенесення перевірки у звязку з проведенням з 12.05.2015 року планової виїзної перевірки ДПІ Жовтневого району.

Тобто, будучи ознайомленими з рішенням учасників товариства про проведення аудиту, обізнаними про майбутню податкову перевірку, замість того, щоб ретельно підготуватися, усунути недоліки, отримати фахову консультацію з питань оподаткування, відповідачі не надали аудиторам необхідних документів для експрес-аналізу, та не допустили їх для проведення аудиторської перевірки.

12.05.2015 року ДПІ Жовтневого району розпочато виїзну податкову перевірку, за результатами якої донараховані податки та штрафні санкції за порушення норм податкового законодавства, а саме: податковим повідомленням - рішенням № НОМЕР_1 від 17.06.2015 року в сумі 510 013,75 грн. (штрафні санкції 102 002,75 грн.), повідомленням - рішенням № НОМЕР_2 від 18.06.2015 року в сумі 7 925,60 грн. (штрафні санкції 7 925,60 грн.), повідомленням - рішенням № НОМЕР_3 від 30.06.2015 року в сумі 37 430,39 грн. (штрафні санкції 159 90,02 грн.), а всього 125 918,37 грн., повідомленням - рішенням № НОМЕР_4 від 22.06.2015 року в сумі 1 241 321,25 грн.

Загалом сума нарахованого грошового зобовязання з урахуванням штрафів склала 1 796 690,99 грн., з яких 555 369,74 грн. (у т.ч. 125 918,37 грн. - штрафні санкції), сплачено відповідачами на власний розсуд за рахунок коштів підприємства. Інші донарахування за ініціативою учасників товариства оскаржені в судовому порядку.

Позивач вважає, що завдяки халатним діям відповідачів, підприємство зі статутним капіталом в 885 640,00 грн. за три тижні втратило 555 269,74 грн. З вини відповідачів нараховані та сплачені податкові зобовязання в сумі 1 796 690,99 грн. через те, що вони не допустили аудиторів.

Згідно з п. 2.2. акту від 15.06.2015 № 1804/22-02/24446930 (додаток № 15) ДФС України ДПІ у Жовтневому районі, у період, яким перевірявся, відповідальними за фінансово-господарську діяльність були генеральний директор ОСОБА_2 та головний бухгалтер ОСОБА_3 Учасники товариства запропонували їм надати фінансовий звіт та відповідні міркування щодо можливого відновлення платоспроможності, але відповідачі від звітування відмовилися. ОСОБА_2 з метою приховання фінансової ситуації відмовився від участі в загальних зборах. Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Метал» від 03.09.2015 його звільнено із посади генерального директора за одноразове грубе порушення на підставі ст. 41 КЗпП України. З того ж часу головний бухгалтер ОСОБА_3 перестала зявлятися на роботі, а через два тижні надіслала поштою заяву про звільнення за згодою сторін. 22.10.2015 трудовий договір з нею розірвано та проведено розрахунок.

Враховуючи викладене, посилаючись на норми п.1 ст. 130 КЗпП України, ст. 1166 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення матеріальної шкоди в сумі 125918,37 грн. відмовлено (а.с. 234-241 том 1).

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал» посилається на неповне зясування обставин, що маюсь значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимогши в повному обсязі (а.с. 2-9 том 2).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_2 згідно наказу № 3-к від 09.02.2009 року виконував обовязки генерального директора ТОВ «Метал» (а.с. 10 том 1).

За наказом № 11-к від 01.07.1999 року ОСОБА_3 прийнята на посаду головного бухгалтера ТОВ «Метал» (а.с. 9 том 1).

14.04.2015 року між ТОВ «Метал» та ТОВ Аудиторська фірма «АФК -Центр» укладено договір з№5/04-15СП на проведення аудиту (а.с. 44 том 1).

Початок перевірки було заплановано на 20.04.2015 року.

09.04.2015 року генеральним директором ОСОБА_2 був направлений лист на адресу ТОВ АФ «АФК -Центр» з проханням направити фахівця для узгодження строків, умов та вартості перевірки, з проханням виставити рахунок (а.с. 167 том 1).

24.04.2016 року ТОВ АФ «АФК-Центр» отримано кошти відТОВ «Метал»в сумі 31 500 грн. за аудиторські послуги, проведення яких планувалось розпочати 20.04.2015 року, що не заперечувалося сторонами.

29.04.2015 року підприємством від ДПІ у Жовтневому районі ГУ ДФС у Дніпропетровській області отримано повідомлення №11271/10/22-0218 про початок 12.05.2015 року документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Метал» (а.с. 145 том 1).

08.05.2015 року генеральним директором ОСОБА_2 було направлено лист на адресу ТОВ АФ «АФК-Центр», яким повідомлено, що у звязку із проведенням 12.05.2015 року планової виїзної перевірки ДПІ у Жовтневому районі, проведення аудиторської перевірки за договором № 5/04-15СП від 14.04.2015 року переноситься на більш пізній термін. Про строк початку аудиту буде узгоджено в подальшому (а.с. 168 том 1).

Одночасно з плановою виїзною перевіркою ДПІ у Жовтневому районі розпочато перевірку правильності застосування режиму звільнення від оподаткування ПДВ. Були направлені запити про надання інформації від 30.03.2015 року № 7034/10/04-63-15-0119 та від 26.05.2015 року № 15557/10/04-63-15-0119 (а.с. 134, 136 том 1), а також запит від 02.06.2015 року №16630/10/04-63-5-0119 про надання документів та письмових пояснень (а.с. 133 том 1).

На підставі акту перевірки від 15.06.2015 року № 1804/22-02/24446930 підприємству нараховані податкові зобовязання та штрафні санкції за порушення норм податкового законодавства, а саме: податковим повідомленням - рішенням № НОМЕР_1 від 17.06.2015 року в сумі 510 013,75 грн. (штрафні санкції 102 002,75 грн.), повідомленням - рішенням № НОМЕР_2 від 18.06.2015 року в сумі 7925,60 грн. (штрафні санкції 7925,60 грн.), повідомленням - рішенням № НОМЕР_3 від 30.06.2015 року в сумі 37 430,39 грн. (штрафні санкції 15990,02 грн.), а всього 125 918,37 грн. Повідомленням - рішенням № НОМЕР_4 від 22.06.2015 року в сумі 1 241 321,25 грн. (а.с. 32, 33, 35, 36, 38 том 1).

Загальна сума нарахованого грошового зобовязання з урахуванням штрафів склала 1 796 690,99 грн., з яких 555 369,74 грн. (у т.ч. 125 918,37 грн. - штрафні санкції), сплачено 23.06.2016 року та 15.07.2015 року платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи (а.с. 34, 37, 39 том 1).

Податкові повідомлення-рішення про нарахування ПДВ оскарженні в судовому порядку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №804/8028/15 скасоване податкове повідомлення-рішення від 22.06.2015 року № НОМЕР_4, яким донараховано 1 241 321,25 грн. ПДВ (а.с. 137 142 том 1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що посадові обов'язки головного бухгалтера встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV, відповідно до п. 7 ст. 8 якого головний бухгалтер забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства.

Згідно із п.п. 2, 3 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Тобто, головний бухгалтер відповідає за ведення обліку згідно з вимогами законодавства, а за правильну організацію обліку відповідальність несе керівник установи.

Конкретні завдання, обов'язки, права та відповідальність головного бухгалтера у процесі роботи встановлюється в його посадовій інструкції, що розробляється на основі цього Закону і довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Матеріальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності та полягає в обов'язку працівника відшкодувати шкоду, яку було заподіяно ним роботодавцю під час виконання своїх трудових обов'язків.

Таким чином, якщо внаслідок невиконання покладених на головного бухгалтера обов'язків підприємству завдано матеріальної шкоди, то він притягується до матеріальної відповідальності.

Відповідальність працівника за шкоду, заподіяну своєму роботодавцю, регулює трудове законодавство, зокрема, глава IX КЗпП.

При ухвалені рішення суд посилався на ст. 130 КЗпП України, яка встановлює загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, та згідно якої працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Судом враховані розяснення, викладені у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 року № 12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», відповідно до яких матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП України. Майнова відповідальністьє цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК, тому вона не поширюєтьсяна трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.

За трудовим законодавством субєктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинахз підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обовязків, покладених на нього трудовими договором.

У пункті 4 даного Пленуму розяснено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (частина друга статті 130 КЗпПУ).

Згідно ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний звязок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність провести затрати на відновлення, придбання майна та цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обовязків, грошові виплати.

До категорії прямої дійсної шкоди належать недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи, їх втрата, знищення, пошкодження, зіпсуття, витрати, спричинені незаконними або необґрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена; сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені; нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у звязку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у звязку з ліквідацією юридичної особи-боржника).

Судом встановлено, що сума нарахованих податковими повідомленнями-рішеннями податкових та інших зобовязань 125 918,37 грн. сплачена до державного бюджету платіжними дорученнями № 1398 від 15.07.2015 року, № 1265 від 23.06.2015 року та № 1264 від 23.06.2015 року (а.с. 34, 37, 39).

Відповідно до п. 58.1. ст. 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобовязання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Згідно із п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Податковим кодексом України передбачено право платника податків у разі неузгодження нарахованих податкових зобовязань оскаржити податкові повідомлення-рішення, прийняті контролюючим органом в порядку адміністративного оскарження, а також в судовому порядку.

Таким чином, суд виходив з того, що дана категорія витрат (сплата податків до бюджету) не відноситься до прямої дійсної шкоди, тобто незаконних або безпідставних виплат, адже зобовязання сплачені підприємством як такі, що нараховані у відповідності до вимог податкового законодавства за результатами перевірки податкового органу та на підставі прийнятих повідомлень-рішень, що є обовязковими до сплати у разі їх узгодження.

При цьому, суд посилався на п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», в якому звернуто увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств у дохід держави одержаного ними прибутку. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесенадо прямої дійсної шкоди. Це неодержаний прибуток.

Судом також враховано ч. 2 ст. 130 КЗпП України, відповідно до якої при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

А ч. 3 ст. 130 КЗпП України передбачено, що за наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Стосовно порушення податкового законодавства з вини директора та бухгалтера, суд зазначив, що за ч. 3 ст. 134 КЗпП України якщо шкоду заподіяно діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини установі, організації.

Між тим, судом не встановлено, що дії директора ОСОБА_2 мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, відповідний вирок суду з цього приводу відсутній, тому суд дійшов висновку, про те, що він не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди.

Крім того, суд виходив з того, що головний бухгалтер не є матеріально відповідальною особою, посилаючись на те, що його посада не передбачає виконання робіт, безпосередньо пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей та не входить до «Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 року № 447/24. Зазначений Перелік містить список посад працівників, з якими можна укладати договори про повну матеріальну відповідальність. Виняток - якщо головний бухгалтер виконує функції касира. За таких умов з ним обов'язково має бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Проте, позивачем не надано свідчень того, що головний бухгалтер ОСОБА_3 виконувала функції касира. Окрім того, остання заперечувала дійсність договору про повну матеріальну відповідальність, вказувала, що вона його не підписувала. А тому суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що однією з підстав стягнення із ОСОБА_3 застосованих податковим органом штрафних санкцій є договір № 2-ДМО-14 про повну матеріальну відповідальність від 02.01.2014 року (а.с. 31 том 1), навіть з урахуванням того, що висновком експерта № 13/1.1-372 від 09.08.2016 року у кримінальному провадженні № 12015040650004912, внесеним до ЄРДР, підтверджено, що даний договір підписано саме ОСОБА_3 (а.с. 185 197 том 1).

Крім того, даним договором передбачено, що на головного бухгалтера покладаються обовязки щодо повної матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження ввірених йому матеріальних цінностей. Проте, позивачем на підтвердження передання головному бухгалтеру матеріальних цінностей на зберігання не надано їх переліку.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 133 КЗпП України керівники структурних підрозділів в установах, організаціях (до їх числа належить і головний бухгалтер) та їх заступники несуть обмежену матеріальну відповідальність - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Суд також посилався на ч. 4 ст. 130 КЗпП України, зі змісту якої вбачається, що матеріальна відповідальність працівника передбачає обовязок відшкодування шкоди, завданої лише наявному майну підприємства, установи, організації. Упущена вигода, неодержаний підприємством, установою, організацією прибуток, доходи, які мали місце внаслідок порушення працівником прийнятих на себе трудових обовязків, відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладені норми закону та висновки постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 12, суд 1 інстанції дійшов висновку, що не гуртуються на законі доводи позивача про те, що підстави застосування штрафних санкції напряму залежать від винних дій відповідачів та є прямою матеріальною шкодою підприємства.

Судом враховано, що чинним законодавством передбачена адміністративна відповідальність посадових осіб, відповідальних за організацію бухгалтерського обліку.

Матеріалами справи підтверджується, що, за результатами податкової перевірки податковим інспектором ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська складено два протоколи про адміністративні правопорушення на генерального директора ТОВ «Метал» ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 163-1 та ч. 1 ст. 163-4 КУпАП України за порушення норм п. 135.5.4 ст. 135 та п.п. 168.1.1 п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України відповідно (а.с. 41, 42 том 1). Адміністративний протокол на головного бухгалтера складено не було. Як пояснили сторони, дані протоколи в суд за місцем вчинення правопорушення не направлялися, відповідні постанови судом не приймалися через пропущення строків давності притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, судом встановлено, що відповідачі не були притягнуті також і до адміністративної відповідальності.

Суд виходив з того, що дана обставина, з урахуванням вищевказаних приписів законодавства, не є беззаперечним доказом їх невинуватості, проте, підстави притягнення до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, на які посилається позивач, не ґрунтуються на законі, не відповідають встановленим судом обставинам справи, а тому суд дійшов висновку про їх недоведеність позивачем, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду 1 інстанції, які відповідають обставинам справи та зроблені без порушень нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта про те, що нарахування податкових зобовязань відбулося через халатні дії відповідачів, внаслідок чого зменшилась прибутковості підприємства, припинено подальший розвиток, а тому вони повинні відшкодувати завдану шкоду, колегія суддів не прийняв до уваги. Так, у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 року № 12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», зазначено, що не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, повязаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню (ст. 130 КЗпП України, абз. 2 п. 4 постанови Пленуму ВСУ № 14).

Обовязок правильно організувати працю працівників, забезпечити її належний процес у різних, у тому числі й несприятливих трудових ситуаціях, а також попередження можливих збитків згідно статей 21, 141 КЗпП України лежить на власнику або уповноваженому ним органу.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до особистого трактування Закону, переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі зясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи позивача перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал» - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: