Рішення № 65722316, 23.03.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/4283/16-ц

Провадження № 2/761/494/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Волошина В.О.

при секретарі: Гончар Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним, -

в с т а н о в и в :

В лютому 2016р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 2, 3) до відповідачки ОСОБА_2, в якому просила суд, з урахуванням поданої заяви про збільшення позову (а.с. 73, 74): стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 492342,1 грн., а також понесені судові витрати покласти на відповідачку.

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 25 квітня 2015р. між сторонами було укладено договір позики у вигляді боргової розписки, відповідно до якого відповідачка отримала від позивачки у борг грошові кошти в сумі 15000,0 дол. США, що на час передачі коштів складало 336750,0 грн. Оскільки в позасудовому порядку, відповідачкою було проігноровано вимогу позивачки про повернення коштів, яку їй було направлено 08 грудня 2015р. і яку остання отримала 10 грудня 2015р., позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

В свою чергу, відповідачка ОСОБА_2 в порядку ст. 123 ЦПК України звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з зустрічним позовом (а.с. 62-67) до ОСОБА_1, в якому просила суд: визнати договір позики, який було укладено 25 квітня 2015р. між сторнами удаваним правочином; визнати, що 25 квітня 2015р. між сторонами був укладений договір купівлі - продажу обладнання для ресторану, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за суму 15000,0 дол. США, що еквівалентно 381725,66 грн.

Свої зустрічні позовні вимоги позивачка ОСОБА_2 обгрунтовувала тим, що відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 є її знайомою, яка мала на меті отримати у власність заклад харчування, а саме ресторан під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований за вищевказаною адресою. Остання запропонувала позивачці за зустрічним позовом придбати повністю все обладнання, і залишити працювати в закладі всіх працівників. До здійснення оформлення всіх визначених законодавством документів, відповідачка за зустрічним позовом передала позивачці за зустрічним позовом грошові кошти у розмірі 15000,0 дол. США, і зажадала, щоб остання склала на її користь розписку, яку продиктувала позивачці за зустрічним позовом. Після цього були передані грошові кошти в присутності двох свідків, і позивачкою за зустрічним позовом було повідомлено персонал закладу, що керівником і власником закладу є відповідачка за зустрічним позовом. В подальшому, з незрозумілих позивачці за зустрічним позовом причин відповідачка за зустрічним позовом звернулась до неї з вимогою про повернення коштів, при цьому ухиляється, як від укладання договору купівлі - продажу, так, і від повернення обладнання.

В судовому засіданні представник позивачки за первісним позовом, заявлені первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, з урахуванням поданої заяви про збільшення позову, просив суд первісний позов задовольнити, а зустрічний позов відхилити, як такий, що є необґрунтованим, наголошуючи, що позивачка за первісним позовом є фахівцем у галузі права і не укладала договору купівлі - продажу закладу харчування, якого не існує.

Відповідачка за первісним позовом та її представник заявлені зустрічні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові і просили суд зустрічний позов задовольнити, а первісний позов залишити без задоволення, зазначаючи, що позивачка за первісним позовом здійснила відчуження обладнання, і тепер намагається незаконно отримати грошові кошти за удаваним правочином.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що вона була найманим працівником, її винаймала на роботу ОСОБА_4, в подальшому працювала під керівництвом ОСОБА_1 була свідком того, що ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 за ресторан грошові кошти. Після чого ОСОБА_2 повідомила працівникам, що керівником ресторану є ОСОБА_1 Місцезнаходження ресторану, АДРЕСА_1.

Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що первісний та зустрічний позови не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 25 квітня 2015р. ОСОБА_2 було складено розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_2, зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 паспорт НОМЕР_1 отримала кошти в позичку від ОСОБА_1 в розмірі 15 тисяч доларів США (п'ятнадцять тисяч), що станом на сьогодні 25.04.15 еквевалентом 336 тисяч 750 грн. в присутності свідка ОСОБА_5 та ОСОБА_3.». Зазначена розписка містить дату складання 25 квітня 2015р, підпис ОСОБА_2, а також наступні записи: «Передачу коштів засвідчую ОСОБА_5, Передачу коштів засвідчую ОСОБА_5 ОСОБА_3.» і підписи зазначених осіб.

Звертаючись до суду з вказаним позовом сторона позивача за первісним позовом наголошувала, що зазначена розписка є борговою, і відповідачка за зустрічним позовом отримувала зазначені кошти саме в борг. Представник позивачки за первісним позовом, звертав увагу суду, що остання є фахівцем у галузі права.

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч. 1 ст. 827 ЦК України).

Згідно правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6063цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

В свою чергу, згідно правових позицій Верховного Суду України, висловлені в постанові від 11 листопада 2015р. у справі № 6-1967цс15, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача за первісним позовом не було надано суду належних і допустимих доказів, які б свідчили, що вищезазначена розписка від 25 квітня 2015р. є саме договором позики. Як і не міг пояснити суду представник позивача за первісним позовом, чому стороною позивача за первісним позовом було здійснено обрахунок відсотків у розмірі подвійної облікової ставки, в порушення ч. 1 ст. 1048 ЦК України (якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України). Як і не міг пояснити, чи було укладено між сторонами договір застави майна, в якості забезпечення зобов'язань з розпискою, враховуючи письмову вимогу позивачки за первісним позовом (а.с. 100).

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями ст. ст. 10, 11 ЦПК України, роз'яснення наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, позивачка за зустрічним позовом наголошувала, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі - продажу ресторанного обладнання, за яке вона отримала грошові кошти.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 25 Постанови № 9 від 06 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача за зустрічним позовом не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування того, що між сторонами відбулося купівлі - продаж обладнання для закладу харчування. Так, стороною не було конкретизовано, яке саме обладнання його вартість, серійні номери, як відсутні докази передачі його за актом прийому - передачі.

Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 не підтвердила факт укладання договору купівлі - продажу саме обладнання, а зазначила, що було здійснено продаж ресторану. Крім того, як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 16 травня 2016р. (а.с. 115-117), інший свідок зазначений у вищенаведеній розписці повідомила, що була присутня під час передання грошових коштів та написання розписки, будь - якої розмови про продаж ресторанного бізнесу під час написання розписки цей свідок не чула.

Твердження представника відповідача за зустрічним позовом, що закладу харчування, як ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1» не існує, судом оцінюються критично, оскільки за зустрічним позовом, позивачка ОСОБА_4 зазначала, що нею було продано саме ресторанне обладнання.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення, як первісного, так і зустрічного позовів, оскільки сторонами не було доведено укладання договору позики, і що саме цей правочин є удаваним, а саме приховує укладений між сторонами договір купівлі - продажу обладнання.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294, 360-7 ЦПК України; ст. ст. 203, 235, 525, 526, 610 - 612, 627, 638, 827, 1046, 1048, 1050 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: