Рішення № 65717142, 03.04.2017, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/261/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2017 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

25 січня 2017 року, представник позивачів АТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1, до яких, згідно ст.ст. 512-519 ЦК України та на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами між ПАТ «Дельта Банк» та первісним кредитором ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступника АКІБ «УкрСиббанк») від 08.12.2011 р., назву якого, на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 р. було змінено з АКІБ на ПАТ «УкрСиббанк» перейшло право вимоги до відповідача за договором кредиту в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора, звернувся до суду з названим позовом, в якому зазначив, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11200750000 від 22.08.2007 р. (згідно додаткової годи, реєстраційний номер договору було змінено на № 11200750002), АКІБ «УкрСиббанк» надав, а відповідач отримав кредит у сумі 40000 дол. США під 13% річних, строком з 22.08.2007 р. по 22.08.2014 р., а відповідно до п.п. 3.2 додаткової угоди від 17.04.2009 р. до вищевказаного договору кредиту, позичальник зобовязався повернути кредит повністю не пізніше 22.08.2016 р.

Згідно умов кредитного договору, відповідач зобовязався щомісяця, в строки, визначені договором, здійснювати погашення суми заборгованості за кредитом унуїтетним платежем.

Позивачами у повному обсязі були виконані умови кредитного договору. Проте, відповідачем, в порушення кредитних договірних умов, не сплачувались відповідні грошові кошти, передбачені договором у звязку з чим, станом на 13.12.2016 р., за ним утворилась заборгованість на загальну суму 2618093,21 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту 805526,15 грн., заборгованості по відсоткам 1239645,77 грн., пені 572921,29 грн., яку позивачі просили суд стягнути з відповідача на свою користь з покладенням на відповідача сплату судових витрат у сумі 39271,40 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду свою письмову заяву, в якій посилаючись на ст. 158 ч. 2 ЦПК України, підтримав свої позовні вимоги та просив суд слухати справу за його відсутності і не заперечував проти прийняття заочного рішення по даній справі (а.с. 60).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 77 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця проживання, що підтверджується довідкою Овідіопольського РВ ГУДМС України в Одеській області № 302 від 08.02.2017 р. про реєстрації відповідача за адресою : АДРЕСА_1, а також поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою листоноші «не обслуговується», причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав (а.с. 57,62).

Згідно з ч. 4 ст. 169 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного належним чином, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог п. 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 р. № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

У відповідності до п.п. 11,21 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів та таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодній зі сторін кредитного договору.

Також, п. 17 вказаної Постанови передбачено, що зобовязання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599-601,604-609 ЦК України.

Згідно із ст.ст. 512-516 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, до якого переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Отже, згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобовязання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 525,526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Статтею 617 ЦК України передбачено особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обовязків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобовязання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 610 ЦК України зазначає порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно із статтями 611,612 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема : 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11200750000 від 22.08.2007 р. (згідно додаткової годи, реєстраційний номер договору було змінено на № 11200750002), АКІБ «УкрСиббанк» надав, а відповідач отримав кредит у сумі 40000 дол. США під 13% річних, строком з 22.08.2007 р. по 22.08.2014 р., а відповідно до п.п. 3.2 додаткової угоди від 17.04.2009 р. до вищевказаного договору кредиту, позичальник зобовязався повернути кредит повністю не пізніше 22.08.2016 р. (а.с. 7-26).

Суд встановив, що до АТ «Дельта Банк» згідно ст.ст. 512-519 ЦК України та на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами між ПАТ «Дельта Банк» та первісним кредитором ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступника АКІБ «УкрСиббанк») від 08.12.2011 р., назву якого, на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 р. було змінено з АКІБ на ПАТ «УкрСиббанк» перейшло право вимоги до відповідача за договором кредиту в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора (а.с. 35-40).

Згідно умов кредитного договору, відповідач зобовязався щомісяця, в строки, визначені договором, здійснювати погашення суми заборгованості за кредитом унуїтетним платежем.

Відповідно до п. 9.8 кредитного договору, строк дії договору встановлюється з дати його укладення (дати підписання договору сторонами) до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі її нарахування.

Розміри процентної ставки та умови її збільшення обумовлені сторонами у п. 5.3 кредитного договору.

При чому, відповідальність відповідача за порушення термінів погашення своїх грошових зобовязань передбачена Розділом 4 кредитного договору, а Розділом 5 договору визначені умови та порядок зміни процентної ставки.

Позивачами у повному обсязі були виконані умови кредитного договору. Проте, відповідачем, в порушення кредитних договірних умов, не сплачувались відповідні грошові кошти, передбачені договором у звязку з чим, станом на 13.12.2016 р., за ним утворилась заборгованість на загальну суму 2618093,21 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту 805526,15 грн., заборгованості по відсоткам 1239645,77 грн., пені 572921,29 грн., розрахунок якої, зроблений позивачами у відповідності до норм чинного законодавства України, був наданий до позову (а.с. 31-34).

На момент розгляду справи, доказів погашення кредиту та всіх його складових, відповідачем суду не надано, та відповідно у суду вони відсутні.

За таких обставин суд вважає вимоги позивачів про стягнення всієї суми заборгованості з відповідача обґрунтованими та такими, що відповідають умовам договору та ст. 1050 ЦК України.

Крім суми заборгованості за невиконання умов кредитного договору, з відповідача, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 88 ЦПК України на користь позивачів підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи у сумі 39271,40 грн., враховуючи суму позову та вимоги ст. 4 Закону України «Про судовий збір» щодо розміру ставок судового збору.

Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,88,208-209,213-215,218,224-226 ЦПК України, ст.ст. 512-516,524,525,526,530,533, 549,550,626,610,612,625,629,1048,1050,1054,1055 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити ;

2. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ : 34047020) : заборгованість у розмірі 2618093,21 грн. та судовий збір 39271,40 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя Д.М. Гандзій