Рішення № 65705874, 31.03.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.03.2017

Справа № 904/942/17

За позовом Приватного науково-виробничого підприємства "Ергомера", м. Дніпро

до Комунального підприємства "Кривбасводоканал", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 254 436 грн 92 коп.

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне науково-виробниче підприємство "Ергомера" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (далі - відповідач), в якій заявило вимоги про стягнення 127724,00 грн основного боргу, 10275,40 грн пені, 29223,25 грн 3% річних, 14938,27 грн компенсації від впливу інфляційних процесів та 72276,00 матеріальних збитків, нарахованих позивачем із посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №66-КІП від 01.03.2016.

06.03.2017 відповідач подав клопотання про зменшення неустойки, в якому просить суд зменшити розмір неустойки з 10275,40 грн до 1275,00 грн, що становить десять відсотків від суми пені, нарахованої ПП "Ергомера", та відмовити в частині стягнення матеріальних збитків на суму 72276,00 грн у зв'язку з недоведеністю.

16.03.2017 від позивача на адресу суду надійшли заперечення на клопотання відповідача від 03.03.2017 року №153/1 про зменшення неустойки, в яких позивачем зазначено про необґрунтованість цього клопотання та відсутність підстав для його задоволення.

21.03.2017 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог щодо стягнення матеріальних збитків у сумі 72276,00 грн у зв’язку недоведеністю їх розміру та підстав нарахування; не погоджується з розміром інфляційних втрат та просить їх зменшити до 8940,64 грн, оскільки позивачем неправомірно було внесено індекс інфляції за квітень 2016 та січень 2017; а також просить зменшити розмір неустойки до 1275,00 грн, що становить десять відсотків від суми заявленої до стягнення пені.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2016 між Приватним науково-виробничим підприємством "Ергомера" (далі - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки №66-КІП (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар згідно специфікації, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору найменування товару, його кількість та якісні показники, термін постави, ціна товару за одиницю та по позиціям, а також загальна вартість товару, постачання якого буде здійснюватись, згідно договору, вказуються в специфікаціях, які з моменту підписання сторонами складають невід'ємну частину договору.

У разі потреби постачання додаткових партій товару, сторони підписують додаткову специфікацію з зазначенням даних, передбачених пунктом 2.1, 5.3, у разі зміни інших умов договору сторони підписують додаткові угоди (п. 2.2 договору).

Постачальник стверджує, що він є виробником власної продукції (п. 2.4 договору).

Згідно пункту 2.5 договору термін виготовлення товару не повинен перевищувати 6 (шести) місяців на момент постачання.

У пунктах 5.3, 5.4 договору сторони визначили, що загальна вартість товару, що постачається по дійсному договору на момент підписання складає: 389556,00 грн, в т.ч. ПДВ - 64926,00 грн; у разі підписання додаткових специфікацій на додаткові партії товару, вищезазначена сума буде збільшена на суму, вказану у додатковій специфікації.

У відповідності до п. 5.1 договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України і вказується в специфікаціях.

Ціни на товар, що постачається за даним договором, є твердими та можуть бути змінені тільки за домовленістю сторін (п. 5.2 договору).

Цей договір набирає сили з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2016 р. (п. 12.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було підписано специфікацію №1 (додаток №1 до договору; далі - специфікація), яка є невід'ємною частиною цього договору, та згідно якої сторони узгодили найменування товару, що підлягає поставці, його кількість, ціну та загальну суму поставки товару, а саме:

- витратомірна ділянка 250 мм - 1 шт, за ціною 36480,00 грн на суму 36480,00 грн;

- витратомірна ділянка 500 мм - 2 шт, за ціною 56500,00 грн на суму 113000,00 грн;

- витратомірна ділянка 700 мм - 2 шт, за ціною 67200,00 грн на суму 134400,00 грн;

- пристрій передачі даних Ергомера GSM (3G) - 5 шт, за ціною 4750,00 грн на суму 23750,00 грн;

- кабель РК-75 - 2000 м за ціною 8,5 грн за метр на суму 17000,00 грн.

Загальна сума визначеного специфікацією товару становить 389556,00 грн, у т.ч. ПДВ - 64926,00 грн.

Також у специфікації №1 до договору сторони визначили наступне:

- умови поставки: СРТ - склад покупця, згідно Інкотермс-2010;

- вантажовідправник - ПНВП "Ергомера";

- вантажоотримувач - КП "Кривбасводоканал";

- упаковка - згідно з вимогами нормативно-технічної документації заводу-виробника.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що постачання товару здійснюється на умовах: СРТ - склад покупця, розташований за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Єсеніна 6-а, відповідно до Інкотермс-2010.

Відповідно до п. 4.2 договору постачання товару здійснюється впродовж 10 днів з дати отримання заявки від покупця та узгодження специфікації.

Днем виконання постачальником зобов'язання по поставці товару вважається дата здачі товару на склад покупця (п. 4.3 договору).

За умовами пункту 4.5 договору постачальник забезпечує надання з товаром наступних документів: рахунок-фактуру; накладна-вимога на відпуск матеріалів (ф. № М-11) або накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (ф. № М-20); сертифікат якості підприємства-виготовлювача продукції або його завірена копія.

На виконання умов договору у період з березня по квітень 2016 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 317280,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №235 від 09.03.2016 на суму 20400,00 грн, №510 від 29.04.2016 на суму 296880,00 грн, які містять підписи уповноважених представників та печатки сторін, та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ААЕ №317838 від 07.05.2016 (а.с. 20, 22, 24).

Отже, непоставленими відповідно до умов договору залишилися 2 найменування визначеного специфікацією товару на загальну суму 72276,00 грн (з урахуванням ПДВ), а саме: пристрій передачі даних Ергомера GSM (3G) (у кількості 5 шт) на суму 23750,00 грн та витратомірна ділянка 250 мм (у кількості 1 комплекту) на суму 36480 грн без урахування ПДВ.

Матеріали справи не містять заявок покупця на постачання товару, але відповідна інформація безпосередньо вказана в тексті видаткових накладних, зокрема, поставку товару по накладній №235 від 09.03.2016 здійснено на підставі замовлення покупця №274 від 09.03.2016, по накладній №510 від 29.04.2016 - на підставі замовлення покупця №278 від 10.03.2016.

У пункті 3.1 договору сторонами узгоджено, що оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника у термін, що не перевищує 30 банківських днів з дати постачання товару.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач повинен був оплатити вартість товару, отриманого ним від позивача 09.03.2016 - до 19.04.2016, і 29.04.2016 - до 15.06.2016 (включно).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу були виставлені рахунки на оплату: по замовленню №274 від 09.03.2016 на суму 20400,00 грн (за кабель РК-75, 2000 м) та по замовленню №278 від 10.03.2016 на суму 367 956,00 грн (за пристрій передачі даних Ергомера GSM (3G) - 5 шт, витратомірну ділянку 250 мм - 1 к-т, витратомірну ділянку 500 мм - 2 к-ти, витратомірну ділянку 700 мм - 2 к-ти).

Відповідач свої зобов'язання за договором по оплаті вартості отриманого ним товару виконав лише частково - у загальній сумі 189556,00 грн. Про частково проведені безготівкові розрахунки за товар свідчать наступні платіжні доручення (а.с. 29-33):

- №3495 від 23.03.2016 на суму 10000,00 грн - часткова оплата за кабель згідно рахунку №274 від 09.03.2016;

- №3505 від 24.03.2016 на суму 10400,00 грн - кінцева оплата за кабель згідно рахунку №274 від 09.03.2016;

- №3582 від 06.04.2016 на суму 69156,00 грн - часткова оплата за витратомірну ділянку згідно рахунку №278 від 10.03.2016;

- №3589 від 07.04.2016 на суму 30000,00 грн - часткова оплата за витратомірну ділянку згідно рахунку №278 від 10.03.2016;

- №3631 від 08.04.2016 на суму 30000,00 грн - часткова оплата за витратомірну ділянку згідно рахунку №278 від 10.03.2016;

- №3640 від 13.04.2016 на суму 40000,00 грн - часткова оплата за витратомірну ділянку згідно рахунку №278 від 10.03.2016.

У зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 127724,00 грн.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості за договором відповідачем суду не надано.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору щодо термінів проведення взаємних розрахунків, у зв'язку з чим ним заявлено до стягнення 127724,00 грн основного боргу, 10275,40 грн пені, 29223,25 грн 3% річних та 14938,27 грн інфляційних втрат, а також - на невиконання відповідачем пункту 4.2 договору в частині видачі заявки на постачання решти погоджених позицій товару (витратомірна ділянка 250 мм та пристрій передачі даних Ергомера GSM (3G). Позивач стверджує, що зазначеним порушенням умов договору йому завдано 72276,00 грн матеріальних збитків у розмірі вартості недозамовленого, але погодженого до постачання товару, який фактично був виготовлений позивачем виключно для технічних умов відповідача, зберігається на складі позивача та на який є всі необхідні документи (паспорт виробу, інструкція по експлуатації, складська довідка).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 цієї статті).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 317280,00 грн підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений. Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати отриманого ним товару, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 127724,00 грн, яка була заявлена до стягнення.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивач за порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару нарахував та заявив до стягнення з нього пеню в сумі 10275,40 грн за період з 20.04.2016 по 16.10.2016, 3% річних у сумі 29223,25 грн за період з 20.04.2016 по 01.02.2017 та втрати від інфляційних процесів у сумі 14938,27 грн за період з 20.04.2016 по 01.02.2017.

У відповідності до ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За умовами пункту 8.2 договору у випадку не виконання покупцем термінів оплати товару, зазначених у п. 3.1 договору, він сплачує постачальнику пеню з розрахунку облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, від простроченої до сплати суми, за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак, виходячи зі встановлених договором строків оплати товару та дати поставки товару за накладною №510 від 29.04.2016, у відповідача виникла прострочка з оплати товару за спірною накладною в сумі 127724,00 грн лише з 16.06.2016 з урахуванням неробочих (вихідних) днів у банківській системі України 02-03 та 09 травня 2016 року.

Отже, після перерахунку пеня у розмірі облікової ставки НБУ становить 6791,01 грн за період з 16.06.2016 по 16.10.2016.

Проте, слід зазначити, що відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 90%, розглянувши яке суд не вбачає підстав для його задоволення.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Врахувавши те, що наведені відповідачем доводи в підтвердження винятковості випадку та об'єктивності причин, якими обумовлено необхідність зменшення розміру пені, є необґрунтованими, судом відхиляється клопотання відповідача про зменшення неустойки. Таким чином, сума пені, що підлягає до стягнення з відповідача складає 6791,01 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіркою здійснених позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань встановлено, що позивачем невірно визначений період нарахування, а розрахунок 3% річних, до того ж, є арифметично помилковим.

Після проведеного судом перерахунку річні становлять 2419,30 грн за період з 16.06.2016 по 01.02.2017 (231 день), інфляційні нарахування - 10525,68 грн за період з липня 2016 по січень 2017 року.

Стосовно позовних вимог про стягнення на користь позивача 72276,00 грн матеріальних збитків, нанесених відповідачем неналежним виконанням договірних зобов'язань, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з угод або в наслідок заподіяння шкоди, що передбачено ст. 11 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (шкоди).

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 цього Кодексу визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Так майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або інтереси якого порушено. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б в разі належного виконання зобов'язань або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, у відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Виходячи з загальних принципів цивільного права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Тобто, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних винних дій відповідача у завданні шкоди (збитків), та причинного зв'язку між збитками позивача та діями відповідача.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 20.12.2010 у справі № 06/113-38, від 04.07.2011 у справі № 51/250.

З аналізу наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків може пред'являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

Проте, як встановлено судом, позивач, заявляючи вимогу про відшкодування збитків, не довів протиправності поведінки відповідача та його вини, причинного зв'язку між протиправними діями відповідача та завданими збитками і не надав суду доказів їх фактичного понесення, тобто не довів повного складу цивільного правопорушення у діях відповідача, необхідного для застосування такої міри відповідальності.

Приписами статті 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Частиною 1 статті 689 ЦК України встановлено обов'язок покупця прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

У разі, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився від його прийняття, продавцю частиною 4 статті 690 ЦК України надано право вимагати від покупця прийняття та оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Позивачем не надано доказів того, що у межах терміну дії договору він був готовий до передання відповідачеві обумовленого договором товару на суму 72276,00 грн, а відповідач був проінформований про це. Також матеріали справи не містять і доказів відмови відповідача від прийняття цього товару

Тож, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи, що непоставлений відповідачу товар знаходиться у розпорядженні позивача, і доказів можливості його використання виключно відповідачем не надано, товар має певну вартість і є підстави вважати, що товар може бути реалізований іншим особам, що матиме наслідком отримання прибутку, тому суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 72276,00 грн збитків необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 127724,00 грн основного боргу за поставлений товар, пені у сумі 6791,01 грн, інфляційних нарахувань у сумі 10525,68 грн та 3% річних у сумі 2419,30 грн, з відмовою в іншій частині позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог покладаються судові витрати в сумі 2211,90 грн.

Водночас, як встановлено господарським судом, при зверненні із даним позовом до суду позивачем не доплачено судовий збір у сумі 0,40 грн.

У пункті 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 (зі змінами) зазначено, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд, у залежності від конкретних обставин справи може, у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

За наведених підстав, сума недоплаченого судового збору підлягає стягненню з позивача у дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (50027, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Єсеніна, 6а; ідентифікаційний код 03341316) на користь Приватного науково-виробничого підприємства "Ергомера" (49047, м. Дніпро, вул. Кленова, 52; ідентифікаційний код 2434435) 127724,00 грн боргу за поставлений товар, 6791,01 грн пені, 10525,68 грн інфляційних нарахувань, 2419,30 грн 3% річних та 2211,90 грн витрат по сплаті судового збору, видати позивачу наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства "Ергомера" (49047, м. Дніпро, вул. Кленова, 52; ідентифікаційний код 2434435) в доход Державного бюджету України в особі управління Державної казначейської служби України у Соборному районі м. Дніпра (49027, м. Дніпро, пл. Шевченка, 7, р/р 31214206783005 у відділенні банку ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області; ідентифікаційний код одержувача 37989269; МФО 805012) 0,40 грн судового збору.

В судовому засідання відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 03.04.2017.

Суддя В.Д. Воронько