Рішення № 65705469, 29.03.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2017 р.Справа № 922/430/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс В, код ЄДРПОУ 35571472;

до товариства з обмеженою відповідальністю «ПОСТМАН», 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, код ЄДРПОУ 36125152;

про стягнення 142549,27 грн.

за участю представників сторін:

позивача не зявився;

відповідача не зявився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю ПОСТМАН про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009177 від 03.12.2013 у розмірі 7421,62 грн., збитків у розмірі 131092,41 грн., пені у розмірі 370,07 грн., 3 % річних у розмірі 433,60 грн., інфляційних втрат у розмірі 3231,57 грн., що разом становить 142549,27 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором про фінансовий лізинг №00009177 від 03.12.2013 щодо сплати лізингових платежів з порушенням встановленого в Плані відшкодування строку. Здійснюючи правове обґрунтування посилався на ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 8, 22, 526, 536, 611, 625, 806 Цивільного кодексу України, положення Закону України Про фінансовий лізинг.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.02.2017 було порушено провадження у справі.

Розгляд справи неодноразово було відкладено, останній раз ухвалою господарського суду Харківської області від 20.03.2017 на 29.03.2017 о 12:20 год. Цією ухвалою було зобовязано позивача надати суду письмові пояснення з документальним обґрунтуванням щодо заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15.12.2015 по справі №523/13061/15-ц за позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ТОВ «Постман», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по лізинговим платежам та відшкодування збитків за договором фінансового лізингу №00009177 від 03.12.2013, а також належним чином завірені копії рахунку-фактури №71 від 02.06.2015; № 00282840 від 22.06.2015; акту наданих послуг №305 від 02.06.2015; платіжного доручення №50022919 від 10.06.2015. Крім цього явку позивача у судове засідання було визнано обовязковою.

Позивач явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, вимоги ухвал суду від 06.02.2017, 01.03.2017, 20.03.2017 щодо надання витребуваних документів не виконав. На електронну адресу суду надійшло клопотання позивача (вх. №741 від 27.03.2017), підписане представником ТОВ Порше Лізинг Україна ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності б/н від 02.06.2016, про проведення судового засідання без участі позивача.

Відповідач у судове засідання свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву не надав. Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю «Постман» знаходиться за адресою: 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, код ЄДРПОУ 36125152, яка зазначена позивачем у позовній заяві, та на яку надсилалися копії ухвал суду про порушення провадження у справі від 06.02.2017, про відкладення розгляду справи від 01.03.2017 та від 20.03.2017. Разом з цим ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.02.2017 та про відкладення розгляду справи від 01.03.2017 повернулися до суду із відмітками «не запит» та «адресат вибув» відповідно (а.с.112-114, 129-132).

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до положень п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так, процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але відповідач не з'явився у судове засідання, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Згідно з ч.2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( п. 3, 4, 6, 8 і 11 ст. 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно з ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні у матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У ч. 1 ст. 174 ГК України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) уклало з товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (лізингоодержувач) договір про фінансовий лізинг № 00009177 від 03.12.2013, який разом із Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу іменується як «Контракт», відповідно до якого позивач зобовязався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 І TSІ, 2013 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZEX065580, двигун №CBZ А55674 (далі, обєкт лізингу), а відповідач зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі, План відшкодування), що є невідємною частиною договору, на загальну суму, яка становить еквівалент у гривні 19790,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5937,00 доларів США. Також у договорі зазначено, що усі Платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені у гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3, та 2) відповідно до п.6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. Зобовязання (вказані вище еквіваленти в дол. США) Лізингоодержувача на момент доставки Обєкта лізингу будуть виражені у гривнях у ОСОБА_1 прийому-передачі, який є невідємною частиною цього Договору про фінансовий лізинг. Наступні розрахунки у гривнях будуть здійснюватись Лізингодавцем та вказуватись у рахунках, що підлягають сплаті Лізингоодержувачем.

Сторони домовились, що кількість лізингових платежів складає 84, строк лізингу (місяців) 84 відповідно до додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015.

У звязку із укладенням додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015 сторони погодили та підписали новий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Згідно з п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі, Умов лізингу), що являє невід'ємну частину договору, для експлуатації Обєкта лізингу відповідач зобов'язався щомісяця здійснювати на користь Порше Лізинг Україна Лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Відповідно до п. 6.5 Умов лізингу лізингові платежі перераховується відповідачем на рахунок, зазначений позивачем у Плані відшкодування не пізніше дати, вказаної у цьому Плані.

У п. 8.3.2 Умов лізингу зазначено, що якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), позивач має право розірвати Контракт/відмовитися від контракту і витребувати Об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Пунктом 12.9. Умов лізингу визначено, що у разі дострокового припинення Контракту з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Згідно із п. 13.1. Умов лізингу, якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкту лізингу, позивач має право вилучити Об'єкт лізингу без попередньої згоди відповідача у визначеному законодавством України порядку. При цьому, на підставі п. 13.5. відповідач відшкодовує всі та будь-які витрати понесені позивачем у звязку із вилученням (поверненням) Об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги повязані із вилученням Обєкта лізингу.

У випадку прострочення сплати Платежу згідно із п. 8.2 Умов лізингу до відповідача застосовуються наступні санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу;

- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем відповідно до Контракту.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач майже одразу після укладення договору про фінансовий лізинг почав порушувати його умови, сплачуючи лізингові платежі з порушенням встановленого у Плані відшкодування строку, а з січня 2015 року взагалі припинив виконувати зобов'язання по сплаті лізингових платежів, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1393,94 грн., відповідно до рахунку-фактури № 59101-00254871 від 13.01.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.01.2015;

- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6027,68 грн., відповідно до рахунку-фактури № 00256711 від 02.02.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015.

Загальна сума невиконаних зобов'язань за лізинговими платежами складає 7421,62 грн.

Відповідно до п. 12.6, 12.6.1. Умов лізингу, позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей Контракт/відмовитися від Контракту та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 12.6.13. Умов лізингу передбачено, що за винятком обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за Контрактом, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Контракт та вимагати повернення об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.3. та 8.3.1. Умов лізингу, якщо відповідач прострочить виплату Лізингового платежу протягом більш, ніж 10 (десять) робочих днів, позивач має право: надіслати відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Контракту в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. Контракту. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Контрактом.

Як вказує позивач у позовній заяві, у звязку із відсутністю будь-якого реагування відповідачем, він звернувся до останнього із повідомленням.

Судом встановлено, що відповідачу було направлено повідомлення вих. №030315 від 03.03.2015 про розірвання договору про фінансовий лізинг від 03.12.2013 №00009177 та повернення Обєкту лізингу.

На повідомленні міститься підпис директора ТОВ «Постман» ОСОБА_2, скріплений печаткою юридичної особи, який свідчить про отримання відповідачем повідомлення, проте не вказано дату його одержання, в свою чергу позивач зазначає, що відповідач отримав вказане повідомлення 03.03.2015, що останнім не заперечується.

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Контракту, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомленням, що підтверджується документами з відміткою ДП Укрпошта про прийняття повідомлення для відправки.

Згідно з п. 12.13. Умов лізингу у випадках, передбачених п. 12.6. та 12.12., Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Оскільки повідомлення датоване 03.03.2015, та отримане відповідачем, а саме його уповноваженою особою особисто, про що свідчить підпис директора та відбиток печатки товариства, повідомлення було отримано ТОВ «Постман» 03.03.2015, тому відповідно до п. 12.13. Умов лізингу, договір вважається розірваним 18.03.2015.

Відповідно до п. 12.9. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, у разі дострокового припинення Контракту з боку позивача, відповідач зобовязався повернути Обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцязнаходження позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Обєкт лізингу було повернуто лізингоодержувачем ТОВ «Порше Лізинг Україна» 13.03.2015, що підтверджується актом прийому-передачі від 13.03.2015.

Позивач стверджує, що відповідач порушив умови договору про фінансовий лізинг від 03.12.2013 №00009177, а саме вчасно та в повному обсязі не сплатив визначені у Плані відшкодування лізингові платежі за січень та за лютий 2015 року, що складає 7421,62 грн., у звязку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 131092,41 грн., пеню у розмірі 370,07 грн., 3 % річних у розмірі 433,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 3231,57 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Частинами 1, 2 ст. 292 ГК України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст.16 вказаного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (Планом відшкодування), підписаного сторонами у звязку із укладенням додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015 до договору про фінансовий лізинг від 03.12.2013 №00009177, сторони погодили строки та суми лізингових платежів. Так, відповідач мав сплачувати до 15.01.2015- 100,70 доларів США та до 15.02.2015 101,45 доларів США.

На оплату вказаних лізингових платежів позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури № 59101-00254871 від 13.01.2015 на суму 5424,91 грн. та № 00256711 від 02.02.2015 на суму 6027,68 грн.

При цьому позивач зазначає у позовній заяві, що за січень 2015 року залишилася несплаченою сума щомісячного лізингового платежу, що становить 1393,94 грн. відповідно до рахунку-фактури № 59101-00254871 від 13.01.2015.

Позивач стверджує, що відповідач порушив грошові зобовязання по сплаті лізингових платежів на суму 7421,62 грн.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем у порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про оплату вказаної заборгованості/

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобовязання на суму 7421,62 грн., а тому позовні вимоги у цій частині є законними та обґрунтованими, у звязку із чим підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «ПОСТМАН» пені у розмірі 370,07 грн., інфляційних втрат у розмірі 3231,57 та 3% річних у розмірі 433,60 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.230, ч. 4 ст. 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.2. Умов лізингу, у випадку прострочення платежів за договором до відповідача застосовуються наступні санкції, зокрема, пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;

- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем відповідно до договору.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат щодо відповідності вимогам чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 16.01.2015 по 16.08.2015 (по двом лізинговим платежам) у розмірі 370,07 грн., 3% річних у сумі 433,60 грн., інфляційних втрат у сумі 3231,57 грн. є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 131092,41 збитків, а саме:

- 16160,00 грн. реальних збитків, що складаються з 5000,00 грн. витрат на правову допомогу та 1000,00 грн. податку на додану вартість, а всього 6000,00 грн.; 8466,66 грн. витрат на зберігання транспортного засобу, а з урахуванням податку на додану вартість 10160,00 грн.;

- 114932,41 грн. упущеної вигоди (різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу), суд зазначає наступне.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ст. 224 ГК України, які узгоджуються з положеннями статті 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 ст.224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 ЦК України та ст. 224 ГК України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови відповідно до ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що 09.06.2010 між ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери» (виконавць) та ТОВ «Порше Лізинг Україна» (замовник) було укладено договір про надання юридичних послуг №17/2010. Додатковою угодою №47 до цього договору було змінено реквізити виконавця, зокрема, виконавецм стало ТОВ «Юридична фірма «Вернер». 10 серпня 2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду №206 до договору про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010, в якій погодили предмет договору, винагороду та умови розрахунків.

Позивачем не надано доказів сплати на користь ТОВ «Юридична фірма Вернер» 5000,00 грн. як винагороди за надання послуг з правової допомоги.

При цьому, суд зазначає, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Відтак, суд дійшов висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу реальних збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом) не відповідають вимогам ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 6 000,00 грн. (з урахуванням ПДВ) є безпідставною, необґрунтованою, у звязку із чим не підлягає задоволенню.

Вказані висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15.

Договір відповідального зберігання від 01.09.2014, що укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ТОВ «Автосоюз», акти надання послуг за договором відповідального зберігання, рахунки на їх оплату (а.с.50, 53), платіжні доручення (а.с. 52, 56) не дають можливості визначити суму коштів, що була сплачена позивачем на користь ТОВ «Автосоюз» за зберігання транспортного засобу, що є Обєктом лізингу за договором №00009177 від 03.12.2013, та не свідчать про те, що витрати на зберігання обєкту лізингу знаходяться в прямому причинно-наслідковому звязку з порушенням відповідачем грошових зобовязань за договором, крім того, позивачем не надано доказів щодо здійснення розрахунку вказаної суми, тому суд доходить висновку, що позовна вимога в частині стягнення збитків у сумі 10160,66 грн. є необґрунтованою та безпідставною, тому відмовляє у її задоволенні.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на лізингодавця (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання Об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на його користь 114932,41 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, яка складає різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу, проте позивачем в порушення ст.33 ГПК України не надано суду розрахунку вказаної суми, що слугувало б доказом заявленої позовної вимоги. Надана позивачем копія рахунку-фактури 00277989 від 28.05.2015 на суму 114932,41 грн. не є належним, достатнім та допустимим доказом заподіяння відповідачем позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди.

Тобто позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні цих збитків.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 114932,41 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди є необґрунтованими та безпідставними, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Статтею 49 ГПК України передбачено, що при частковому задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 171,85 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1, 4, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ПОСТМАН» (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, код ЄДРПОУ 36125152) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс В, код ЄДРПОУ 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009177 від 03.12.2013 у розмірі 7421,62 грн., пеню у розмірі 370,07 грн., 3 % річних у розмірі 433,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 3231,57 грн., судовий збір у розмірі 171,85 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.04.2017 р.

Суддя ОСОБА_3