Ухвала суду № 65701256, 02.03.2017, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

Справа № 185/10592/16-ц

Провадження № 2-з/185/19/17

02 березня 2017 року м.Павлоград

Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Шаповалова І.С. ознайомившись з заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу (завдатку).

В поданій до суду 02 березня 2017 року, заяві позивачі просять вжити заходи забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Разом з тим, у заяві про забезпечення позову мають бути зазначені причини, у звязку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, необхідні для забезпечення позову, у відповідності до вимог ч.2 ст. 151 ЦПК України,

Однак, заявником вимоги ч.2 ст.151 ЦПК України не виконано, що позбавляє суд можливості дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Окрім цього, для вирішення питання про арешт майна підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Суд виходить з того, що арешт майна має ґрунтуватись на приписах чинного законодавства, наявності обєктивної необхідності у формі публічного інтересу, котрий включає як інтереси держави по підтриманню публічного порядку цивільного обороту нерухомості, та і інтереси власників нерухомого майна, має бути розумним, співмірним та пропорційним з завданням кримінального провадження і вищенаведені конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає над приватними інтересами заявника, якй є власником зазначеного майна.

Водночас в заяві про забезпечення позову не наведено доказів того, що майно, яке відчужується за допомогою оголошення, розміщеного на інтернет-ресурсі OLX.ua є майном, яке мали намір придбати позивачі та за який ними було передано відповідачу грошові кошти.

Окрім цього, не наведено доказів про те, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно буде співмірним ціні позову.

У відповідності до ч.8 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заява про забезпечення позову подана без додержання вимог ст.151 цього кодексу, повертає її заявникові.

Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 про забезпечення позову повернути заявникам.

Ухвалу може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом пяти днів з дня проголошення ухвали, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя І. С. Шаповалова