Постанова № 65699355, 22.03.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2017 року № 826/8413/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.02.2017):

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України від 21.09.2012 №336 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого оперуповноваженого Святошинського районного управління ГУ МВС в м. Києві капітана міліції ОСОБА_1»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України від 03.10.2012 « 563 о/с «Щодо особового складу» про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з 05.10.2012 ОСОБА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2014 у справі №826/8413/14, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.03.2016 вказані постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У мотивувальній частині ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.03.2016 вказано, що відсутність вироку у кримінальній справі відносно позивача не може бути виключною обставиною для висновку про те, що дискредитації з боку останнього, під час встановлених службовим розслідуванням фактів, не було. При цьому, судом касаційної інстанції наголошено, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що порушена відносно ОСОБА_1 кримінальна справа не завершена, вирок судом не винесено, а тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних наказів та звільнення позивача, оскільки, як зазначено у позовній заяві, у такому випадку належним реагуванням з боку відповідача було б відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків на час вирішення кримінальної справи по суті.

Під час судового розгляду справи позивачем заявлені позовні вимоги підтримано у повному обсязі, які він просив суд задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних наказів, з огляду на результати службового розслідування, проведеного внаслідок пред'явлення ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочинів та обрання відносно останнього судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд, заслухавши пояснення сторін, за згодою останніх, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 2000 року.

20.08.2012 у рамках кримінальної справи №49-3291 порушено кримінальну справу відносно старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів, учинених іноземцями та відносно них, відділу карного розшуку Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві капітана міліції ОСОБА_1 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366 та ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України.

З метою з'ясування обставин, що призвели до виникнення надзвичайної події було проведено службове розслідування, за результатом якого встановлено ігнорування позивачем норм службової та професійної етики, а саме: приписів Етичного кодексу працівника ОВС України, схваленого рішенням колегії МВС України 05.10.2000 за №7КМ/8, згідно з яким, працівник органів внутрішніх справ України повинен у своїй роботі неухильно керуватись законодавством України, виконувати норми Дисциплінарного Статуту, виявляти стійкість, принциповість, непримиренність у боротьбі зі злочинністю; нехтуванням позивачем інтересами служби.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 21.09.2012 №336 «Про звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1» за порушення службової та професійної етики, нехтування інтересах служби, що призвело до порушення кримінальної справи старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів, учинених іноземцями та відносно них, відділу карного розшуку Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ.

Наказом Головного правління МВС України в місті Києві від 03.10.2012 №563 о/с, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік, згідно з п. 66 (за дискредитацію), капітана міліції ОСОБА_1, з 05.10.2012.

Вважаючи вказані накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ та Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-ХІІ (надалі - Закон України №565-ХІІ), основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України №565-ХІІ, службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Приписами ч. 1 ст. 18 Закону України №565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У силу п. 10 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією УРСР та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Згідно підпункту «є» п.64 вищевказаного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначаються Законом України від 22.02.2016 №3460-ІV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (надалі - Дисциплінарний статут).

За визначенням, яке міститься у ст.1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

У відповідності до ст. 5 Дисциплінарного статуту, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Приписами ст. 12 Дисциплінарного статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо (ч. 10 ст. 14 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Дисциплінарного статуту, Особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду.

Старший прямий начальник має право протягом одного місяця з дня оголошення особі рядового або начальницького складу наказу про накладення дисциплінарного стягнення посилити, а протягом року - пом'якшити чи скасувати дисциплінарне стягнення, накладене підлеглим йому начальником, якщо встановлено, що воно не відповідає тяжкості вчиненого проступку (ч. 6 ст. 13 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до п. 7 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.12.1991 №552 (чинна станом на момент виникнення спірних правовідносин), підставами для проведення службового розслідування є: заяви, скарги, листи громадян; повідомлення державних органів, громадських організацій, телебачення, радіо та інших засобів масової інформації; повідомлення органів дізнання, попереднього слідства, прокурора, суду; повідомлення працівників органів внутрішніх справ про допущені або виявлені порушення.

Згідно з п. 10 вищевказаної Інструкції, при проведенні службового розслідування повному, об'єктивному і всебічному дослідженню підлягають: подія порушення (час, місце, спосіб, інші обставини); наявність вини працівника органів внутрішніх справ у скоєнні порушення, мета та мотиви порушення; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності порушника як ті, що пом'якшують чи обтяжують його відповідальність; характеристика особи, яка скоїла порушення (ставлення до служби, поведінка до порушення); причини та умови, що сприяли скоєнню порушення; характер і розмір нанесених порушенням збитків.

Відповідно до п. 14 Інструкції, посадова особа при проведенні службового розслідування зобов'язана: вжити всіх законних заходів щодо встановлення обставин, зазначених у п.10 цієї Інструкції; дотримуватися передбачених законом прав та інтересів заявника, особи, щодо якої проводять службове розслідування, інших осіб, які беруть у ньому участь; роз'яснювати заявникам і особам, стосовно яких проводять службове розслідування, їхні права, забезпечувати здійснення цих прав у межах своєї компетенції, вирішувати в ході розслідування та після його закінчення спірні питання, розглядати заяви та клопотання; доповідати керівнику, який призначив службове розслідування, про виявлені недоліки, порушення законів, наказів, інструкцій, а також причини і умови, що сприяли скоєнню порушень, вносити пропозиції щодо їхнього усунення; у випадках встановлення службовим розслідуванням ознак складу злочину в діях особи, стосовно якої воно проводиться, або в діях інших осіб негайно доповісти про це начальнику і вжити заходів відповідно до закону; інформувати керівників, особовий склад органу внутрішніх справ, заявника та інших зацікавлених осіб про наслідки розслідування і вжиті заходи (за дорученням керівника, який призначив службове розслідування, дотримуючись при цьому вимог державної і службової таємниці); скласти за результатами службового розслідування висновок і подати його на розгляд і затвердження керівнику органу внутрішніх справ або його заступнику; ознайомити із затвердженим висновком службового розслідування особу, стосовно якої воно проводилося, якщо це не суперечить вимогам дотримання державної або службової таємниці; здійснювати контроль за виконання затвердженого керівником органу внутрішніх справ рішення за результатами розслідування.

Судом встановлено, що підставою для звільнення позивача та прийняття оскаржуваних наказів слугували висновки службового розслідування, в процесі якого встановлено, що згідно з поданням Генеральної прокуратури України від 28.08.2012 №21/3-38540-11 про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, колишніми працівниками Святошинського районного управління установлено, що створена ОСОБА_2 злочинна організація у складі, в тому числі, ОСОБА_1 упродовж 2010-2011 років на території міста Києва, Київської, Полтавської, Черкаської та Вінницької областей України, використовуючи владні повноваження працівників міліції та слідчих, систематично вчиняли розбійні напади, перевищення влади, зловживання владою та службовим становищем працівниками правоохоронних органів, службові підроблення, завідомо незаконні затримання та тримання від вартою осіб, проведення незаконних обшуків, приховання злочинів, одержання хабарів, незаконні придбання, зберігання, перевезення та збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

Таким чином, за результатами вказаної службової перевірки встановлено, що старший оперуповноважений відділу карного розшуку Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві капітан міліції ОСОБА_1 порушив норми службової та професійної етики, нехтував інтересами служби, що призвело до порушення відносно нього кримінальної справи за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366 та ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України.

Отже, матеріалами службового розслідування, у чіткій відповідності до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, доведена повністю вина позивача в порушенні службової дисципліни, а не у вчиненні злочину. При визначенні виду дисциплінарного стягнення враховувалась тяжкість проступку, обставини за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації. Обставини, за яких вчинено дисциплінарний проступок позивачем підірвали авторитет правоохоронних органів, дискредитували звання працівників ОВС, а тому суб'єкт владних повноважень, вирішуючи питання про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, діяв у межах повноважень та у передбачений законодавством спосіб.

Посилання позивача на відсутність обвинувального вироку щодо нього як на доказ відсутності його вини, суд вважає необґрунтованими, оскільки ця обставина не свідчить про відсутність ознак дисциплінарного проступку (невиконання чи неналежне виконання позивачем службової дисципліни) в його діях.

Таким чином, оскаржувані накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення останнього із займаної ним посади прийнято відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, є правомірними та не підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Беручи до уваги викладене, суд вказує про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав у задоволенні останніх.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур