Рішення № 65687702, 29.03.2017, Соснівський районний суд м. Черкас

Рішення

Іменем України

Справа № 712/1577/17

Провадження 2/712/951/17

29 березня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого/судді - МАРЦІШЕВСЬКОЇ О.М.

при секретарі Вдовенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія "Люкскар" про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ НЛК "Люкскар", посилаючись на те, що 24.01.2017р. між сторонами був укладений договір ревардингу №76887-33, відповідно до умов якого постачальник зобов"язався придбати та передати на умовах ревардингу у користування майно - автомобіль KIA Sorento, а отримувач зобов"язався прийняти товар та сплачувати ревардингові платежі. На виконання умов договору позивачка перерахувала відповідачу ревардингові платежі на загальну суму 202 608,33 грн. Вказує, що вищевказаний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства та ч.6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме укладений з використанням нечесної підприємницької діяльності відповідача та під впливом помилки покупця стосовно правової природи правочиу та його дійсного змісту. Уточнившись з позовними вимогами, просить суд визнати недійсним договір ревардингу №76887-33 від 24.01.2017р. та стягнути з відповідача сплачені кошти в розмірі 202 608,33 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити. Відповідач в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 24 січня 2017 року між сторонами був укладений договір ревардингу №76887-33 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов"язався придбати та передати на умовах ревардингу у користування майно - автомобіль KIA Sorento, а отримувач зобов"язався прийняти товар та сплачувати ревардингові платежі.

П.3.2 договору передбачено, що вартість товару на момент укладення договору та розмір першого ревардингового платежу вказується в додатку №2 до договору.

Відповідно до додатку №2 до договору вартість предмета ревардингу становить 307 000 грн., авансовий платіж - 153 500 грн., щомісячний платіж - 12791,67 грн., вартість фінансування (20%) - 61400 грн., платіж за передачу (3%) - 9210 грн.

Згідно п.5.1 договору товар передається в користування отримувачеві протягом строку, що становить не більше 150 робочих днів з моменту сплати отримувачем на рахунок постачальника першого ревардингового платежу та платежу за передачу товару.

24 січня 2017 року позивачка здійснила платіж на поточний рахунок відповідача в сумі 61900 грн., що підтверджується квитанцією від 24 січня 2017 року № 46 та 27 січня 2017 року сплатила платіж в сумі 140 708, 33 грн., що підтверджується квитанцією від 27 січня 2017 року №9.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому вказаним Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів продавець ( виконавець , виробник ) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

У розділі І договору ревардингу зазначені визначення, згідно яких ревардинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору ревардингу.

Аналізуючи зміст договору ревардингу суд приходить до переконання, що відносини, які виникають між сторонами за договором ревардингу регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Закон України Про фінансовий лізинг, оскільки містять елементи вказаних договорів, а також імперативні норми Закону України Про захист прав споживачів оскільки договір укладено з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

За змістом статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства спірний договір за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Віднесення вказаної категорії договорів до змішаних підтверджено Правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншими актами цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України Про захист прав споживачів є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Позиція щодо несправедливості названих умов спірного договору підтверджена ПостановамиВерховного Суду Україниу справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15.

При цьому, найменування договору укладеного між сторонами в якості Договору ревардингу не змінює його змісту, який включає умови лізингу, найму, купівлі-продажу, аналогічні до тих, які визнані несправедливими Постановами Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15.

Оскільки вибір продавця предмета договору за оспорюваним правочином здійснює відповідач, так як у договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися позивач у випадку порушення якості, комплектності, справності та інших умов з продажу товару, то п. 3. 6 договору щодо усунення постачальника від відповідальності у разі порушення умов продажу предмета договору суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Згідно з п. 3. 6 оспорюваного договору, постачальник звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним та фізичним особам або майну, що виникли прямо або опосередковано внаслідок володіння, експлуатації, транспортування або стану предмета лізингу. Однак, на підставі п. 10.3 договору страхування предмета договору та ризиків здійснюється за рахунок постачальника, але компенсуються отримувачем згідно з окремо виставленим рахунком.

Пункт 4. 3. 6 договору надає право постачальнику в односторонньому порядку розірвати договір, без завчасного повідомлення отримувача, а пунктом 4.4.4 договору передбачено, що отримувач має право розірвати договір у випадку неможливості придбання товару постачальником або відмови продавця здійснювати продаж або поставку товару. У такому випадку постачальник повинен повернути отримувачеві кошти на умовах п.12.11 даного договору. Згідно п.12.11. у випадку розірвання даного договору отримувачем до підписання акта приймання-передачі товару, постачальник повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми першого ревардингового платежу. В такому випадку вартість фінансування даного договору отримувачу не повертається.

Згідно п. 5. 4 договору постачальник залишає за собою право збільшувати вартість товару до моменту його замовлення, відповідно при збільшенні вартості отримувач одноразово сплачує різницю, збільшується сума комісії за організацію Договору.

Відповідно до п. 2.3 договору замовлення товару відбувається з моменту підписання отримувачем Специфікації до Договору, та сплати отримувачем на рахунок постачальника першого ревардингового платежу.

Відповідно до п 5.2 отримувач має право сплачувати перший ревардинговий платіж впродовж 12 місяців від дня підписання Договору. При цьому п. 5.4 Договору передбачено, що при зменшенні вартості товару на момент його передачі отримувачу, різниця вартості фінансування поверненню не підлягає.

Отже згідно з умовами договору, постачальнику надана можливість збільшувати ціну предмета лізингу без надання отримувачу права розірвати Договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання Договору.

Пунктами 12.1-12.12 оспорюваного договору встановлена відповідальність лише отримувача перед постачальником за невиконання будь-яких умов договору, жоден з цих пунктів не передбачає такої відповідальності постачальника перед отримувачем. Вказані пункти розділу 12 встановлюють жорстку односторонню відповідальність отримувача не лише за будь-яке порушення зобовязання, а й за розірвання договору за його ініціативою (п.п. 12.14, 12.15).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що міститься у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766 цс15, аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України);

по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін;

по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Як передбачено пунктом 3.6. договору, постачальник не відповідає перед отримувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності товару, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

В той же час договір не містить вказівки яка саме особа є продавцем та де знаходиться, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Зазначені умови оспорюваного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином у вказаному договорі суттєво обмежені права позивача по відношенню до постачальника у разі неналежного виконання останнім обовязків, передбачених договором та законом. Звужені обовязки постачальника, які передбачені ч.2 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг», положеннями ЦК України, оскільки за даним договором лише п.4.1.1. передбачено єдиний обовязок постачальника передати у користування та володіння отримувача товар в порядку, встановленому цим договором (передати у власність обовязок відсутній), повністю виключена відповідальність постачальника за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі товару та його належної якості, одночасно значно розширені права постачальника.

Положеннями договору встановлено жорстку односторонню відповідальність одержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, спірний договір ревардингу є недійсним в силу ст.203 ЦК України (невідповідність змісту правочину актам цивільного законодавства), а саме невідповідність вимогам ст.18 Закону України Про захист прав споживачів. Умови укладеного договору ревардингу обмежують права позивача як споживача, передбачені Законом України Про захист прав споживачів, Законом України Про фінансовий лізинг, ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі. У зазначеному договорі звужені обов'язки постачальника, передбачені діючим законодавством, виключена його відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета договору та передачі цієї речі неналежної якості, комплектності, справності; право на заміну товару іншим товаром, а у випадку відмови отримувача, повернення платежів не відбувається; значно розширені права постачальника, не передбачено його обов'язок надати предмет у стані, який би відповідав його призначенню, не передбачені умови щодо розірвання договору з ініціативи отримувача, у випадку розірвання договору отримувачем, передбачено сплату ним штрафу в розмірі 20% від вартості товару, а також йому не повертається вартість фінансування.

Отже, враховуючи те, що в договорі ревардингу укладеному між позивачем та відповідачем обмежені права позивача, як споживача, передбаченіЗаконом України Про захист прав споживача,Законом України Про фінансовий лізинг таЦКУкраїни,умови договору не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін , його положення в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, і є несправедливими, а тому є підстави відповідно до вимог ч. 1 ст.215, ч. 1 ст.203 ЦК Українита ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів» визнати договір недійсним в цілому.

Більше того, спірний договір ревардингу, з огляду на поширення на відносини, які виникають з його умов положень договорів найму та лізингу підлягав нотаріальному посвідченню.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Необхідність нотаріального посвідчення вказаної категорії договорів підтверджено правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15.

Однак, всупереч вимог чинного законодавства, укладений між сторонами договір ревардингу не посвідчений нотаріально

З листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 17.03.2017р. вбачається, що ТОВ "Лізингова компанія "Люкскар" до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилась, Товариство статусу фінансової установи не набувало, ліцензії на надання фінансвоих послуг у Нацкомфінпослуг не отримувало. Крім того, Товариство не внесено до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та не отримувало довідку про взяття на облік юридичної особи.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи, що позивачем на рахунок відповідача сплачено згідно квитанцій в матеріалах справи 202 608,33 грн. на виконання договору, що судом визнано недійсним, тому необхідно застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача на користь позивача одержані ним за недійсним договором кошти.

При подачі позову на захист прав споживача позивач був звільнений від сплати судового збору, тому на підставі ст.88 ЦПК України оплату судового збору в дохід держави необхідно покласти на відповідача.

Зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення в справі, що передбачене ст.224 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст., 16, 808 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задоволити.

Визнати недійсним договір ревардингу № 76887-33 від 24 січня 2017 року між ТОВ "Національна лізингова компанія "Люкскар" та ОСОБА_1.

Стягнути з ТОВ "Національна лізингова компанія "Люкскар" (код ЄДРПОУ 37034873) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 202 608,33 грн.

Стягнути з ТОВ "Національна лізингова компанія "Люкскар" (код ЄДРПОУ 37034873) в дохід держави судовий збір в сумі 8640 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його постановив, за заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції в 10-ти денний строк з моменту проголошення, відповідачем у випадку залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий