Рішення № 65687368, 28.03.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6958/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2017 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого судді Шиповича В.В.

секретаря Євтушенко М.В.

за участі представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, нотаріуса Другої Черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним, визнання недійсними дій нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, усунення від права на спадкування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_9, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, як представник ОСОБА_4 у серпні 2016 року звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та нотаріуса Другої Черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, визнання недійсними дій нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, вказавши, що 29.10.2003 року нотаріусом ОСОБА_5 був посвідчений заповіт ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_10 автомобіль ВАЗ 2103, а всі інше своє майно заповіла ОСОБА_2. Позивач, як син спадкодавця вважав заповіт недійсним, а дії нотаріусів при посвідченні заповіту та видачі свідоцтв про право на спадщину неправомірними, оскільки в заповіті не зазначено ідентифікаційних даних спадкодавця, а саме реєстраційного номеру облікової картки платника податків або серії та номеру паспорту дати його видачі та органу, який видав паспорт. Крім того в заповіті не вказано місце проживання обох спадкоємців, їх ідентифікаційні номери та дати їх народження. У витягу зі Спадкового реєстру №31939611 також відсутній РНОКПП спадкодавця та дата її народження. В заповіті не вказано кольору автомобіля, номеру двигуна, року випуску, дати та місця реєстрації, а також не конкретизовано яке саме «все інше майно» ОСОБА_2 заповідає ОСОБА_7. Нотаріус ОСОБА_5 не розяснила ОСОБА_2 положення статей 1241 та 1307 ЦК України. На думку позивача крім заповіту від 29.10.2003 року був укладений договір довічного утримання, примірник якого повинен зберігатися у нотаріуса. ОСОБА_2 03.07.2012 року у звязку із погіршенням стану здоровя потрапила до медичного закладу де в неї виявили тяжку хворобу. Після чого з 4 по 18 липня 2012 року вона проживала разом із ОСОБА_4 та померла 18.07.2012 року. За таких обставин ОСОБА_1, як представник ОСОБА_4 просила суд, - визнати недійсним заповіт від 29.10.2003 року посвідчений нотаріусом ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №4846 та визнати недійсним видачу «Свідоцтва про право на спадщину» ОСОБА_2 за заповітом від 29.10.2003 року нотаріусом ОСОБА_6.

У вересні 2016 року ОСОБА_1, як представник ОСОБА_4, збільшила позовні вимоги та просила суд крім задоволення первісно заявлених вимог ще й усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті 18.07.2012 року ОСОБА_2, оскільки 06.07.2012 року у ОСОБА_2 виявили невиліковну хворобу, після чого вона була тяжко хворою людиною, прикутою до ліжка та потребувала догляду, який її син ОСОБА_2 не здійснював, а навпаки ухилявся від надання своїй матері необхідної допомоги.

У січні 2017 року ОСОБА_1, як представник ОСОБА_4, збільшила позовні вимоги та просила суд крім задоволення попередніх своїх вимог ще й визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14.07.2016 року згідно з яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1. При цьому вважала, що ОСОБА_2 не мав права продавати вказану квартиру, а нотаріус ОСОБА_9 посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, оскільки ОСОБА_2 не зареєстрував своє право власності на відчужувану квартиру, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того на момент складання заповіту від 29.10.2003 року ОСОБА_2 не була власником квартири АДРЕСА_1, а отже, на думку представника позивача, і не мала права розпоряджатися нею у заповіті від 29.10.2003 року.

Ухвалами суду до участі у справі в якості співвідповідачів залучені ОСОБА_2 та ОСОБА_8, а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору нотаріус ОСОБА_9.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, підтримала позовні вимоги, підтвердила обставини викладені у позовній заяві та доповненнях до неї і просила позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 у судових засіданнях за його участі повністю підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_3 проти позову заперечували. Вважали, що і заповіт ОСОБА_2, і свідоцтва про право на спадщину і договір купівлі-продажу квартири повністю відповідають вимогам законодавства України та правових підстав для визнання їй недійсними не має. Крім того ОСОБА_2 пояснив, що звинувачення представника позивача на його адресу у ненаданні допомоги своїй матері не відповідають дійсності.

Відповідач ОСОБА_8 подав письмові заперечення проти позову вважаючи що квартира АДРЕСА_1 придбана ним у ОСОБА_2 на законних підставах за договором купівлі-продажу від 14.07.2016 року.

Відповідачі - нотаріуси ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також треті особа - нотаріус ОСОБА_9 просили проводити розгляд справи без їх участі.

Суд вислухавши пояснення сторін та їх представників, оголосивши письмові заперечення проти позову, дослідивши письмові докази встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

29.10.2003 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 посвідчено заповіт ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася у с. Ружична Ружичнянського району Хмельницької області та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, яка на випадок своє смерті зробила таке розпорядження: автомобіль марки ВАЗ 2103, кузов №16728, заповідає ОСОБА_4, а всі інше її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті і на що вона за законом матиме право заповідала ОСОБА_7. Заповіт підписано ОСОБА_2 у присутності нотаріуса о 10.05 годині в приміщенні нотаріуса за адресою м. Черкаси бул. Шевченка, 287

Судом оглянуто оригінал вказаного заповіту, який міститься в спадковій справі №770/12 заведеній у Другій Черкаській державній нотаріальній конторі.

Заповіт викладено на спеціальному нотаріальному бланку серії ВАР №589672. Дійсність вказаного нотаріального бланку та його видачу і витрачання саме нотаріусом ОСОБА_5 підтверджено Інформаційною довідкою з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів (т.2 а.с. 185).

Відомості про реєстрацію та посвідчення заповіту 29.10.2003 року внесені нотаріусом ОСОБА_5 до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ (т.1 а.с. 68).

Оскільки заповіт складено та посвідчено 29.10.2003 року то він повинен відповідати вимогам законодавства, які діяли в Україні на той час.

Так, відповідно до ч.1 ст. 534 ЦК УРСР (1963), - кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Доводи представника позивача про те, що вказаний заповіт повинен містити посилання на норми ЦК України, зокрема статті 1241 та 1307, є безпідставними, оскільки чинний ЦК України вступив в дію з 01.01.2004 року, тобто вже після складання оспорюваного заповіту.

Відповідно до ст. 547 ЦК УРСР (1963), - заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Вказані вимоги закону повністю дотримані у заповіті ОСОБА_2 від 29.10.2003 року, а саме, - він укладений у письмовій формі, в ньому зазначено місце і час його складання, він підписаний особисто заповідачем та нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом ч.2 ст. 223 ЦПК України, - після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

З приводу ідентифікації особи, якою складено заповіт від 29.10.2003 року суд враховує наявність судових рішень, що набрали законної сили у цивільній справі №711/7636/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

У вказаній справі ОСОБА_4 просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_2 від 29.10.2003 року посвідчений нотаріусом ОСОБА_5 з тих підстав, що на момент складання заповіту ОСОБА_2 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином ОСОБА_4 визнавав, що заповіт від 29.10.2003 року складено саме ОСОБА_2 та не висловлював сумнівів в ідентифікації особи, яка склала оспорюваний заповіт від 29.10.2003 року.

Крім того в рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.06.2015 року у справі №711/7636/13-ц суд встановив, що 29.10.2003 року ОСОБА_2 на випадок своєї смерті склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_5 (т.2 а.с. 211-212). У задоволенні позову ОСОБА_4 судом відмовлено.

До аналогічних висновків, щодо особи заповідача прийшли переглядаючи в апеляційному та касаційному порядку вказану справу Апеляційний суд Черкаської області (ухвала від 15.10.2015 року) та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 28.01.2016 року) (т.1 а.с. 71-72). Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.06.2015 року у справі №711/7636/13-ц судами апеляційної та касаційної інстанції залишено без змін.

Крім того інформації зазначеної в заповіті про заповідача, а саме прізвища, імені, по-батькові, дати та місця народження, а також місця проживання цілком достатньо для ідентифікації заповідача.

За таких обставин суд вважає доведеним, що заповіт від 29.10.2003 року посвідчений нотаріусом ОСОБА_5 складено саме ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є матірю ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а заперечення цього факту позивачем та його представником є надуманими.

Посилання представника позивача про те, що за заповітом від 29.10.2003 року неможливо ідентифікувати осіб, яким ОСОБА_2 заповіла своє майно також не можуть бути прийняті судом.

При цьому суд враховує, що крім синів ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ніхто на спадщину після її смерті не претендував і не претендує. Тлумачення заповіту від 29.10.2003 року в частині ідентифікації осіб на чию користь він складений після відкриття спадщини фактично проведено самими спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що не суперечить ч.1 ст. 1256 ЦК України.

Доводи ОСОБА_1 про те, що заповіт ОСОБА_2 від 29.10.2003 року не може стосуватися майна, набутого нею у власність у період з 30.10.2003 року і до дня смерті 18.07.2012 року є помилковими, оскільки в заповіті чітко та однозначно викладена воля спадкодавця на заповідання ОСОБА_2 всього майна заповідача (крім автомобіля ВАЗ 2103) яке не тільки належить їй на момент складання цього заповіту а й всього того що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право.

При такому формулюванні заповіту ОСОБА_2, у випадку набуття у період з 29.10.2003 року по 18.07.2012 року будь-якого майна, не повинна була знову звертатися до нотаріуса для складання нових заповітів.

За таких обставин судом не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту від 29.10.2003 року.

18.07.2012 року ОСОБА_2 померла у віці 77 років у селі Червона Слобода Черкаського району Черкаської області, що підтверджено свідоцтвом про смерть (т.1 а.с. 13).

09.10.2012 року до Другої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою при прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 звернувся її син ОСОБА_4 (т.2 а.с. 184).

09.10.2012 року у Другій Черкаській ДНК заведена спадкова справа №770/12 після смерті ОСОБА_2, що зареєстровано у Спадковому реєстрі (т.1 а.с. 16).

27.11.2015 року до Другої Черкаської ДНК із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом звернувся син ОСОБА_2 ОСОБА_7 (т.2 а.с. 186).

Згідно довідки КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради від 03.11.2012 року (т.2 а.с. 191), - ОСОБА_2 та ОСОБА_7 була зареєстровані разом за адресою АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, - спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (шість місяців з часу відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї.

Таким чином ОСОБА_2, як спадкоємець за заповітом після смерті 18.07.2012 року ОСОБА_2 прийняв спадщину.

Щодо позовних вимог про усунення ОСОБА_2 від спадкування необхідно зазначити наступне.

Підстави для усунення від права на спадкування передбачені статтею 1224 ЦК України.

Так, зокрема, згідно ч.5 ст. 1224 ЦК України, - за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував посилання представника позивача про те, що він ухилявся від надання допомоги своїй матері, а отже ця обставина не була визнана сторонами та потребувала доказування.

В той же час ні позивачем ні його представником суду не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 ухилявся від надання допомоги ОСОБА_2. Надані суду позивачем медичні документи щодо захворювання ОСОБА_2, зокрема протокол МРТ обстеження від 06.07.2012 року (т.1 а.с. 29) та запис лікаря про огляд ОСОБА_2 17.07.2012 року (т.1 а.с. 30-31) можуть свідчити лише про виявлення у ОСОБА_2 певного захворювання та його перебіг, а не про те, що ОСОБА_2 ухилявся від надання їй допомоги.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

За таких обставин під час розгляду справи в суді не доведено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_2.

27.11.2015 року державним нотаріусом Другої Черкаської ДНК ОСОБА_6 видані ОСОБА_7 Свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на наступне майно (т.2 а.с. 192-195):

- квартиру АДРЕСА_1;

- грошовий вклад в сумі 11000 гривень в АТ «Ощадбанк».

29.12.2015 року державним нотаріусом Другої Черкаської ДНК ОСОБА_6 видано ОСОБА_7 Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на наступне майно (т.2 а.с. 204):

- земельну ділянку площею 0,0548 га кадастровий номер 7124989000:02:006:0321 що розташована: Черкаська область Черкаський район, с. Червона Слобода, садівниче товариство «Дніпро», ділянка №258.

Суд вважає, що видача нотаріусом ОСОБА_6 спадкоємцю ОСОБА_2 вказаних Свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 відбулося у повній відповідності із вимогами законодавства України.

При цьому суд враховує, що на момент смерті ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, зокрема ? частина вказаної квартири була нею набута в результаті приватизації, що підтверджено Свідоцтвом №8327 про право власності на житло виданим органом приватизації Придніпровського райвиконкому м. Черкаси (т.2 а.с. 187), а інша ? частина вказаної квартира належала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.04.1999 року після смерті її чоловіка ОСОБА_11 виданого Другою Черкаською ДНК (т.2 а.с. 188).

Право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 22.01.2004 року було зареєстровано Реєстрі прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 17).

Належність ОСОБА_2 грошового вкладу в сумі 11000 гривень у АТ «Ощадбанк» підтверджено Довідкою №11/2-23/27/17/17 від 04.03.2013 року Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» (т.2 а.с. 190).

Земельна ділянка площею 0,0548 га кадастровий номер 7124989000:02:006:0321 що розташована: Черкаська область Черкаський район, с. Червона Слобода, садівниче товариство «Дніпро», ділянка №258 належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР №17-20-454, виданого та зареєстрованого Червонослобідською сільською радою Черкаського району Черкаської області 16.05.2000 року (т.2 а.с. 199-200) та Витягом з Державного земельного кадастру (т. 2 а.с. 201-202).

Таким чином у суда відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним видачу ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2.

14.07.2016 року між ОСОБА_2, як продавцем, та ОСОБА_8, як покупцем укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 163). Договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_9.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири тим, що ОСОБА_2 не зареєстрував своє право власності на спірну квартиру представник позивача не врахувала, що Реєстр прав власності на нерухоме майно (далі Реєстр) та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр) це різні реєстри, один з яких, а саме Реєстр на даний час вже не ведеться, у звязку із чим записи внесені до нього не корегуються та не змінюються і саме тому в ньому продовжує існувати запис про реєстрацію у 2004 році за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1. А в актуальному на даний час Державному реєстрі записи про право власності на нерухоме майно змінюються в залежності від зміни власника.

Саме із вищевказаних причин немає жодних суперечностей у тому, що в Інформаційній довідці від 28.10.2015 року (т.1 а.с. 17-18) наявний лише запис із Реєстру про право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 (станом на 28.10.2015 року ОСОБА_2 ще не отримав свідоцтва про право на спадщину), а в Інформаційній довідці від 18.10.2016 року (т.1 а.с. 160-161) продовжує відображатися запис в Реєстрі про право власності ОСОБА_2 та вже наявний запис в Державному реєстрі про право власності ОСОБА_8 на спірну квартиру (ОСОБА_2 вже продав вказану квартиру за договором від 14.07.2016 року).

Таким чином в Інформаційній довідці від 28.10.2015 року ще не могло бути запису про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, а в Інформаційній довідці від 18.10.2016 року вже не могло бути такого запису.

Натомість факт реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру підтверджено Витягом від 27.11.2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.2 а.с. 166) згідно з яким за ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 27.11.2015 року виданого Другою Черкаською ДНК зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, а також Інформаційною довідкою від 14.07.2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.2 а.с. 174-175).

За таких обставин судом не встановлено підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 14.07.2016 року.

Проаналізувавши досліджені у судовому засіданні докази суд приходить до висновку, що нотаріус ОСОБА_5, посвідчуючи заповіт від 29.10.2003 року ОСОБА_2; нотаріус ОСОБА_6 видаючи ОСОБА_2 свідоцтва від 27.11.2015 року та від 29.12.2015 року про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2; та нотаріус ОСОБА_9 посвідчуючи 14.07.2016 року договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 і ОСОБА_8 діяли правомірно та обґрунтовано, а всі звинувачення представника позивача на адресу нотаріусів щодо грубого порушення законодавства України є надуманими і безпідставними.

У звязку із відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати понесені позивачем ОСОБА_4 відшкодуванню не підлягають.

В той же час відповідач ОСОБА_2 просив суд стягнути із позивача на свою користь понесені судові витрати на правову допомогу адвоката ОСОБА_3 в сумі 9984,30 гривень підтверджені квитанцією від 28.03.2017 року.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України, - стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Витрати на правову допомогу належить до витрат повязаних з розглядом судової справи (п.2 ч.3 ст. 79 ЦПК).

Між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_3 07.10.2016 року укладено Договір про надання правової допомоги (т.1 а.с. 116-117).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції, що діє з 01.01.2017 року), - розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

До 01.01.2017 року ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачала, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Правова допомога ОСОБА_2 по даній справі надавалася у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року.

У жовтні-листопаді 2016 року розмір мінімальної заробітної плати складав 1450 гривень, з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати складав 1600 гривень, а з 1 січня 2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 1600 гривень.

Згідно з Актом від 28.03.2017 року приймання наданих послуг за Договором від 07.10.2016 року між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_3 відповідачу була надана наступна правова допомога:

1. У період з 07.10.2016 року по 16.11.2016 року, - консультація (тривалістю 1 година), складання відзиву на позов від третьої особи (тривалістю 2 год.), складання заперечення на апеляційну скаргу (тривалістю 1 год.) та участь у судових засіданнях 07.10.16 та 16.11.16 (загальною тривалістю 3 години 4 хвилини).

В той же час в матеріалах справи відсутні такі документи як відзив на позов від третьої особи та заперечення на апеляційну скаргу, а тому в цій частині суд вважає недоведеними вимоги ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат.

Отже за період з 07.10.16 по 16.11.16 року розмір витрат на правову допомогу становить: (1450 грн. х 40%) х 4 години 4 хвилини = 2358,60 гривень.

2. У період з 1 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року участь у судовому засіданні 22.12.2016 року тривалістю 1 година 28 хвилин.

Адвокат при визначенні витрат на правову допомогу надану 22.12.2016 року помилково застосував статтю 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» в редакції, яка діє з 01.01.2017 року та розраховував такі витрати виходячи із прожиткового мінімуму встановленого на 01.01.16 року (1378 грн.), замість мінімальної заробітної плати яка діяла з 01.12.2016 року (1600 грн.), однак оскільки ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_3 погодили цей розмір витрат та він не перевищує граничного розміру передбаченого ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» суд застосовує розрахунок наведений у клопотанні відповідача про стягнення судових витрат.

Отже за 22.12.2016 року розмір витрат на правову допомогу становить: (1378 грн. х 40%) х 1 годину 28 хвилин = 808,4 гривень.

3. У період з 01.01.2017 року по 14.03.2017 року, - складання заперечення на позов (тривалістю 2 год.), участь у судових засідання 23.01.17, 09.02.17, 23.02.17, 14.03.17 (загальною тривалістю 5 годин 56 хвилин).

Отже за період з 01.01.17 по 14.03.17 року розмір витрат на правову допомогу становить: (1600 грн. х 40%) х 7 годин 56 хвилин = 5077,3 гривень.

Участь адвоката ОСОБА_3 в судових засіданнях підтверджена журналами судових засідань.

Таким чином загальна сума витрат на правову допомогу понесених відповідачем ОСОБА_2, яка підлягає стягненню на його користь із позивача ОСОБА_4 становить 8244,3 гривень (із розрахунку 2358,6 + 808,4 + 5077,3).

На підставі викладеного, керуючись , ст. 534, 547 ЦК УРСР (1963), ст. 204, 328, 1216-1224, 1268, 1296 ЦК України, ст. 10-11, 57-59, 60-61, 79, 84, 88, 209, 212, 214-215, 218, 223 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, визнання недійсними дій нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, усунення від права на спадкування, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Стягнути із ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати у виді витрат на правову допомогу в сумі 8824 (вісім тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні 30 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси шляхом подачі в десяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: ОСОБА_12