Рішення № 65685695, 29.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1088/17

Головуючий у першій інстанції Погрібний С. О.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Цюри Т.В., Сидоренко І.П.

при секретарі Колмакові В.І., Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про надання дозволу на виготовлення проїзного документа та виїзд за межі України дитини без згоди батька,-

встановила:

ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідачів, який в процесі слухання справи був уточнений, про надання дозволу на виготовлення проїзного документу особі, що не досягла 16-річного віку, для виїзду за кордон України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_2 та надання дозволу на тимчасовий багаторазовий виїзд особи, що не досягла 16-річного віку, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, для виїзду за межі України у період з 01 грудня 2016 року по 30 вересня 2028 року, на тимчасове місце проживання за кордоном, в країну - Ізраїль у супроводі матері ОСОБА_3, яка буде забезпечувати проїзд та перебування за кордоном свого сина, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2

В обґрунтування свого позову посилалася на те, що вона та ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі. Мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після припинення відносин, дитина залишилась проживати разом із матір'ю.

11.03.2016 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5, у зв'язку із чим у позивачки виникла необхідність та можливість у проживанні й працевлаштуванні за місцем постійного проживання свого чоловіка, тобто у Ізраїлі. ОСОБА_3 отримала від свого чоловіка згоду на проживання сина у квартирі у місті Беер Шева (Ізраїль), яка належить ОСОБА_7 на праві приватної власності, а також вирішила питання щодо свого працевлаштування, про що свідчить лист страхового агента ОСОБА_8 від 18.03.2016 року. Проте, ОСОБА_3 позбавлена можливості самостійно вирішити питання про оформлення документів для тимчасового виїзду їх неповнолітньої дитини за кордон, оскільки відповідач ОСОБА_2 чинить в цьому перешкоди та не дає згоду(а. с. 3-5, 22-25).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Надано дозвіл на неодноразовий виїзд з України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі Державного кордону в Державу Ізраїль, а також на тимчасове проживання у названій країні - без дозволу (згоди) та супроводу батька дитини ОСОБА_2, 1980 року народження, з моменту набрання цим рішенням законної сили й до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку - у супроводі її матері ОСОБА_3, 1973 року народження. Визначено місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межами Державного кордону України в Державі Ізраїль на час тимчасового проживання в цій країні - у АДРЕСА_1. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Встановлений порядок виконання цього рішення суду, зобов'язано позивача ОСОБА_3 повідомляти відповідача ОСОБА_2 про обрання місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в Державі Ізраїль, а також повернути неповнолітню дитину ОСОБА_4 в Україну після завершення періоду її дозволеного тимчасового проживання в Державі Ізраїль (а. с. 152-154).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду в частині задоволення позову про надання дозволу на неодноразовий виїзд дитини, тимчасове проживання дитини скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, рішення суду в частині надання дозволу на виготовлення проїзного документу залишити без змін (а. с. 163-173).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року передбачено, що дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.

Судом правильно встановлено, що сторони у справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом державної реєстрації цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції 18.10.2012 року, актовий запис за № 2566. У подальшому шлюбні відносини припинилися й дитина залишилась проживати разом із матір'ю.

11.03.2016 року між позивачкою й ОСОБА_5 укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського районного управління юстиції Чернігівської області від 30.03.2016 року, актовий запис № 13 ( а.с.7).

ОСОБА_3 отримано від свого чоловіка згоду на проживання сина у квартирі АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_9 на праві приватної власності, а також вирішила питання щодо свого працевлаштування, про що свідчить лист страхового агента ОСОБА_8 від 18.03.2016 року.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).

Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 160, ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За Принципом 6 Декларації прав дитини малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли наявні виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір'ю.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з матір'ю ОСОБА_3

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними.

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року N 231 (зі змінами).

Згідно з п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

У разі посилання на цей закон слід указувати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий) з визначенням його початку й закінчення.

Таким чином, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

ОСОБА_3 не заперечує проти проживання сина з матір'ю, однак згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон не надав, указуючи при цьому, що також має право на участь у вихованні дитини і передбачає, що позивачка має намір вивезти дитину на постійне місце проживання в державу Ізраїль.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що інтереси батьків мають право на реалізацію такою мірою та в такий спосіб, які відповідатимуть саме інтересам забезпечення повноцінного розвитку та зростання неповнолітньої дитини. Відповідач не зміг пояснити суду, що ним особисто зроблено для створення належних умови задля забезпечення та гарантування повноцінного, здорового, гармонійного розвитку його неповнолітньої дитини. Суд має виходити з того, що правам батька неповнолітньої дитини кореспондують відповідні обов'язки, які мають виконуватись батьками. Матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків відносно малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судова колегія погоджується з доводами ОСОБА_2 про те, що чинним законодавством передбачено можливості ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, такі поїздки можуть мати разовий характер з визначенням відповідного часового проміжку перебування у відповідній державі, а надання судом дозволу на майбутнє на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому конкретного часу та місця перебування - суперечить положенням чинного законодавства.

Зі змісту листа № 74.01/04-6070від 22.03.2017 року вбачається, що за обліками УДМС України в Чернігівській області значиться громадянин України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 який отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 від 24.11.2015 року терміном дії до 24.11.2019 року. Підстава щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон особі, яка не досягла 16-річного віку, є п.п.2, п. 20 Постанови КМУ № 152 від 07.05.2014 року.

Відповідно до п. 20 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року № 152 оформлення, видача та обмін паспорта для виїзду за кордон здійснюється особі, яка не досягла шістнадцятирічного віку, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (якщо батьки не перебувають у шлюбі - на підставі заяви-анкети того з батьків, з ким проживає особа), усиновлювачів, опікунів, піклувальників або інших представників.

Отже, ОСОБА_2 надав згоду на виготовлення проїзного документ на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а відтак не порушував права дитини, що є пріоритетними для суду у цих правовідносинах.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в цій частині, проте шляхом помилкового обґрунтування.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про надання дозвіл на багаторазові тимчасові виїзди за межі України малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі його матері ОСОБА_3, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до досягнення дитиною 16-річного віку, судом першої інстанції не враховано, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечать вищевказаним нормам матеріального права.

Проте, законом передбачено надання дозволу на конкретний виїзд (одноразовий) з визначенням його початку й закінчення, мети перебування та конкретної держави, не встановлюючи при цьому постійного місця проживання дитини.

Оскільки відповідач заперечує проти виїзду дитину за кордон, проте ним не наведено переконливих підстав такого заперечення, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову з визначенням конкретного періоду перебування ОСОБА_4, 30.09.2012 року в державі Ізраїль.

Що стосується висновків суду про визначення місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межами Державного кордону України в державі Ізраїль на час тимчасового проживання в цій країні - у АДРЕСА_1 слід зазначити наступне.

Право вибору конкретного способу захисту цивільного права належить позивачу.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Визначаючи місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межами Державного кордону України в державі Ізраїль на час тимчасового проживання в цій країні - у АДРЕСА_1,суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки таких вимог позивачка не заявляла.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про надання дозволу на виготовлення проїзного документа та виїзду за межі України дитини без згоди батька - задовольнити частково.

Надати дозвіл на одноразовий тимчасовий виїзд за межі України малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 у супроводі матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН НОМЕР_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, ІПН НОМЕР_2 у період з 29 березня 2017 року по 29 березня 2019 року включно, з метою тимчасового проживання, до Держави Ізраїль.

В решті позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Цюра Т.В.

Сидоренко І.П.