Ухвала суду № 65684784, 28.03.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/2435/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 53 Доповідач Косигіна Л. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Худякова А.М., Григорусь Н.Й.

при секретарі Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про стягнення додаткової заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2016 року

в с т а н о в л е н о :

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнював, та остаточно просив стягнути з відповідача:

- 66480 грн. додаткової заробітної плати, передбаченої п. 4.2 трудового договору;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.02.2015р. по 04.09.2016 року (а.с. 128 том 1).

Зазначив, що 01.10.2014 року між ним та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено трудовий договір, відповідно до якого його прийнято на роботу на посаду директора Житомирського РЦ, з виплатою щомісячної заробітної плати в розмірі 22160 грн. та додаткової заробітної плати - 66480 грн. Відповідно до наказу №36-п від 04.02.2015 року його звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням штату працівників, проте остаточний розрахунок при звільненні не проведено, оскільки не виплачено додаткову заробітну плату в сумі 66480 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ПАТ «ВіЕйБі Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та їх неповне дослідження, просило рішення скасувати, ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення правовідносин, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично допущено до роботи.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 24.06.2015 у справі №6-530цс15 зазначено, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 9-1, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору (контракту).

Встановлено, що 01.10.2014 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» і позивачем був укладений трудовий договір, згідно якого він приймається на роботу на посаду директора Житомирського РЦ ПАТ «ВіЕйБі Банк» для виконання роботи, обумовленої цим договором та посадовою інструкцією (а.с. 2-4 том 1).

Відповідно до п. 4.1. договору, працівникові встановлюється і виплачується щомісячно в порядку, встановленому внутрішніми документами роботодавця, заробітна плата в національній валюті України в розмірі 22160 грн. Крім того, п.4.2. передбачено, що працівнику повинно бути нарахована та виплачена 21.11.2014 року додаткова заробітна плата в сумі 66480 грн.

Трудовий договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом невизначеного строку (п. 6.1.). Даний договір підписано сторонами без будь-яких застережень.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12.12.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 07.03.2017 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» про визнання недійсним вищевказаного трудового договору від 01.10.2014 року (а.с. 248-249 том 1).

Є безпідставними доводи апелянта про те, що трудовий договір, укладений з позивачем є нікчемним, зважаючи на положення ч. 2, п.п. 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки його дія не поширюється на трудові правовідносини, так як цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (ст. 1 Закону).

Також, не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що розмір заробітної плати та додаткової заробітної плати позивача, визначений трудовим договором, не внесений до штатного розпису, а відтак не може застосовуватися. Оскільки трудовий договір є чинним, а внесення змін до штатного розпису відноситься до компетенції відповідача, а не ОСОБА_1, тому ПАТ «ВіЕйБі Банк» зобов'язано виконати умови договору щодо оплати праці працівника.

На підставі наказу №100-п від 12.03.2014 року ОСОБА_1 з 12.03.2014 року переведено на посаду директора Житомирського РЦ (а.с. 7, 61 том 1).

04.02.2015 року позивача звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі наказу №36-п від 04.02.2015 року (а.с. 63 том 1).

З довідок про доходи №20/1/1-1665 від 05.02.2015 року та № 18/3-45538 від 19.09.2016 року вбачається, що у листопаді 2014 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 22314 грн. 69 коп. Додаткова заробітна плата в сумі 66480 грн. не нарахована і не виплачена при звільненні (а.с. 6, 113 том 1).

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України в день звільнення працівнику мають бути виплачені всі належні йому суми. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З роз'яснень, викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вбачається, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Судом достовірно встановлено, що при звільненні, і до цього часу, позивачу не була виплачена додаткова заробітна плата. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 додаткової заробітної плати в сумі 66480 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період, зазначений позивачем, в сумі 242337 грн. 89 коп.

Також, з врахуванням положень ст. 233 КЗпП України та рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-13/2013, судом правильно відхилена заява Банку про застосування строку позовної давності, оскільки працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати (в т.ч. додаткової), яка йому належить та на яку працівник має право, згідно з умовами трудового договору, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Судді