Ухвала суду № 65682269, 30.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 143/556/13-ц Провадження № 22-ц/772/846/2017Головуючий в суді першої інстанції Бойчук О. Г.Категорія 27Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Fпеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Кучевського П.В., Рибчинського В.П.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представника позивача ОСОБА_2; представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 червня 2013 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року АТ «Ощадбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким являється житловий будинок, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 88 099,10 гр.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 червня 2013 року позов задоволено повністю.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 2 лютого 2007 року, посвідченого державним нотаріусом, на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 78,9 кв.м., в тому числі житловою площею 36,3 кв. м., з будівлями - веранда а, ганок а1, сарай В2, гараж В, літня кухня В1, погріб П/В1, вбиральня Г, огорожа № 1, № 2, що знаходяться у АДРЕСА_1 які належать в рівних частках ? ОСОБА_3 і ? ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Поребищенської державної нотаріальної контори 15 грудня 1990 року і зареєстрованого в реєстрі за № 1804 та договору про розподіл спадкового майна, посвідченого державним нотаріусом Погребищенської державної нотаріальної контори 15 грудня 1990 року і зареєстрованого в реєстрі за №1807 та зареєстрованих у Вінницькому ООБТІ 2 травня 1993 року в реєстрову книгу під № 2160, з метою погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 30 січня 2007 року розмір якої станом на 12 березня 2013 року становить 88 099,10 гр., в тому числі: за основним боргом 44 402,21 гр., з них прострочена заборгованість за основним боргом 24 819,12 гр., пеня - за простроченим основним боргом та процентами 18858,62 гр., встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки 159 123 гр.

Встановлено спосіб реалізації предмета належного в рівних частках ? ОСОБА_6 та ? ОСОБА_3 на праві приватної власності на житловий будинок з будівлями загальною площею 78,9 кв. м., що знадиться у АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та встановлено початкову ціну, визначену на підставі належно проведеної суб'єктом оціночної діяльності оцінки майна.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 солідарно на користь АТ «Ощадбанк» витрати по оплаті вартості робіт по оцінці заставленого майна в сумі 1 600 гр. та судовий збір в сумі 1 591,23 гр.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_5 відхилена, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 червня 2013 року залишено без змін.

20 лютого 2017 року відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення суду, якою просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Зазначив, що з рішенням суду не згоден, оскільки вважає, що воно прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач ОСОБА_6 рішення суду не оскаржила.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася і не надали письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 30 січня 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» уклав із ОСОБА_5 кредитний договір № 4267, згідно якого відповідач ОСОБА_5 отримала кредит в сумі 50 000 гривень на споживчі цілі на 120 місяців зі строком остаточного повернення кредиту не пізніше 30 січня 2017 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16,5 % річних, комісійної винагороди та інших платежів в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Кредит надається готівкою (а. с. 8-10).

Факт надання банком відповідачу ОСОБА_5 та отримання нею кредиту в розмірі 50 000 гривень підтверджується видатковим касовим ордером № 224537 від 7 лютого 2007 року (а. с. 11).

Відповідно до пункту 1.6 кредитного договору погашення кредиту та процентів має здійснюватися рівними частинами в сумі 416,67 гр. до 30 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань. Останнє погашення кредиту здійснюється позичальником не пізніше 30 січня 2017 року.

За цим договором позичальник взяла на себе певні зобов'язання, зазначені у пункті 3.3, зокрема це: точно в строки, обумовлені цим договором, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за цим договором. У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору на першу вимогу банку достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів, нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом, комісійні винагороди, а також сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі; також відшкодувати банку в повному обсязі збитки, під якими сторони розуміють витрати будь-якої із сторін, що сталися внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору, знищення, втрати або пошкодження майна, що належить стороні, а також неотримання доходів, котрі могли бути отримані, якби зобов'язана сторона виконала свої обов'язки належним чином в порядку, передбаченому цим договором (пункт 3.3.1).

За невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань по договору сторону несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених пунктом 4 договору і чинним законодавством України.

За порушення взятих на себе зобов'язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,05 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пеня стягується в розмірі денної відсоткової ставки за користування кредитом, яка визначається як частка від ділення розміру річної відсоткової ставки, зазначеної в пункті 1.1. цього договору, на 365 днів) (пункт 4.2.).

Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник ОСОБА_5 належним чином не виконувала, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Згідно розрахунку суми боргу по кредитному договору, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором станом на 12 березня 2013 року становила 88 099,10 гр., що складається із: основного боргу в сумі 44 402,21 гр., у тому числі прострочена заборгованість - 24 819,12 гр.; процентів за користування кредитними коштами в сумі 24 838,27 гр., що є простроченою сумою; пені за простроченими основним боргом та процентами в сумі 18 858,62 гр. (а. с. 25-28).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2).

Згідно із пунктом 1.4.1 кредитного договору в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором сторони уклали договір застави.

2 лютого 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» (правонаступник Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») та двома іпотекодавцями: ОСОБА_3 і ОСОБА_6 укладено іпотечний договір № б/н, за умовами якого іпотекодавці, як майнові поручителі боржника, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передають в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, який належить іпотекодавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, видане Погребищенською державною нотаріальною конторою 15.12.1990 року за №1804 та договору про розподіл спадкового майна, посвідчений Погребищенською державною нотаріальною конторою 15.12.1990 року за реєстровим № 1807 та зареєстрованих у Вінницькому обласному ОБТІ 2 травня 1993 року в реєстрову книгу під № 2160.

Предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок, позначений літерою А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 78,9 кв. м., в тому числі житловою площею 36,3 кв. м. і господарські будівлі: веранда а, ганок а1, сарай В2, Б, гараж В, літня кухня В1, погріб П/В, вбиральня Г, огорожа №1, 2. Вартість предмета іпотеки становить 87 412 гр.

Відповідно до експертної оцінки станом на 16.01.2007 року вартість предмета іпотеки становить 126 863 гр. (пункт 1.1, 1.2, 1.3) (а. с. 12-15).

Пунктами 3.2. і 3.2.2. кредитного договору визначені права банку, відповідно до яких при виникненні простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами чи комісійними винагородами (у разі їх стягнення згідно з умовами цього договору), а також в інших випадках, передбачених цим договором, банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно та все належне позичальнику майно, кошти та всі активи, що належать йому на праві власності.

Згідно з пунктом 3.1.3. іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором та/або цим договором, в тому числі: невиконання або неналежне виконання боржником зобов'язання за кредитним договором в цілому або в будь-якій його частині, якщо прострочення строку будь-якого з платежів або його частин становить більше 2 (двох) місяців.

Пунктом 4.2 іпотечного договору визначено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язання в цілому чи тієї або іншої її частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 4.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель вправі задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги у повному обсязі, який визначається іпотекодержателем самостійно на момент реалізації права іпотеки, у тому числі, але не виключно: основну суму кредиту; проценти за користування кредитом; комісійну винагороду, визначену кредитним договором; нараховані та несплачені на момент реалізації права іпотеки штрафні санкції за порушення зобов'язань за кредитним договором (пеня, штраф); витрати, понесені іпотекодержателем у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, у тому числі витрати на оплату послуг аудиторів, адвокатів та інші документально підтверджені витрати іпотекодержателя, якщо вони будуть мати місце; спричинені іпотекодержателю збитки в повному обсязі.

Згідно з пунктом 6.1. іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх зобов'язань, передбачених цим договором та/або у випадку невиконання боржником своїх обов'язків, передбачених кредитним договором.

Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку (пункт 6.2 іпотечного договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч. 1). Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч. 2).

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця (ч. 5). Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна (ч. 6).

Пунктом 6.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або у випадку невиконання боржником своїх обов'язків, передбачених кредитним договором, а рівно, у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсною.

При цьому, у разі порушення зобов'язання та/або умов цього договору та прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про його виконання протягом 30 календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодерджателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

6 серпня 2012 року позивачем направлено боржнику ОСОБА_5 вимогу про дострокове повернення кредиту (вихідний № 1825) (а. с. 31), яка отримана відповідачем 10.08.2012 року (а. с. 35).

7 серпня 2012 року банк направив іпотекодавцям: ОСОБА_6 (а. с. 33, 35) і ОСОБА_3 (а. с. 34, 35) вимоги про усунення порушень зобов'язань за кредитним договором від 30.01.2007 року № 4267 (в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку»), які отримані відповідачами 10 серпня 2012 року (а. с. 35).

Вимоги банку залишені без відповіді і без виконання боржником та іпотекодавцями.

З урахуванням наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки є законними, тому підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги про незастосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені спростовуються наступним.

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, що являє собою строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто, протягом часу дії позовної давності юридична чи фізична особа може розраховувати на примусовий захист судом свого цивільного права чи інтересу.

Позовна давність є загальною і спеціальною.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність, згідно вимог статті 258 ЦК України, може встановлюватися законом для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю.

Спеціальна позовна давність тривалістю в один рік встановлена законом, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно положення частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тлумачення частини 3 статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» та за відсутності іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, як загальної так і спеціальної, дає підстави для твердження про те, що за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність як загальна, так і спеціальна, судом не застосовується, а суд за власною ініціативою не вправі застосувати позовну давність.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові, ухваленій за наслідками розгляду 24 червня 2015 року цивільної справи № 6-738цс15 і являється обов'язковою при застосуванні таких норм права іншими судами, згідно вимог статті 360-7 ЦПК України.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи ніхто із трьох відповідачів, у тому числі відповідач ОСОБА_3, не подавав до суду першої інстанції до винесення ним рішення, заяви про застосування строків позовної давності, згідно вимог частини 3 статті 267 ЦК України.

При цьому відповідач ОСОБА_3 не з'являвся у судові засідання в суді першої інстанції, про які був належним чином повідомленим, про що свідчать наявні в матеріалах справи розписки, що знаходяться на аркушах справи 90-му та 101-му.

Твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути належним доказом, оскільки не підтверджений ні виписками по рахунку, ні платіжними документами є безпідставними, оскільки не узгоджуються із вимогами цивільного процесуального закону.

За правилами статі 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Надані сторонами докази суд на підставі вимог статті 212 ЦПК України оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні цих доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відображаючи результат такої оцінки у своєму рішенні.

Якщо відповідач заперечує надані позивачем докази, якими обгрунтовуються позовні вимоги, тобто виникає спір щодо розрахунку заборгованості стосовно як загальної суми заборгованості, так її складових, то відповідач зобов'язаний за змістом ч. 3 ст. 10 ЦПК, статей 11 і 60 ЦПК України, довести інший розмір чи відсутність боргу взагалі, зокрема, заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи.

Згідно вимог частини 3 статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі (у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб - ч. 1 статті 26 ЦПК України), зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідачі, у тому числі відповідач ОСОБА_3, добросовісно здійснюючи свої процесуальні права та виконуючи свої процесуальні обов'язки, не надав заперечень та доказів на підтвердження таких своїх заперечень, а також не заявляв відповідних клопотань.

За відсутності будь-яких заперечень з боку відповідачів щодо наданого позивачем у справу розрахунку суми боргу по кредитному договору станом на 12.03.2013 року, наданий розрахунок оцінений судом як доказ у сукупності із іншими доказами.

Доводи апеляційної скарги про не співмірність суми заборгованості за кредитом та вартістю іпотечного майна є безпідставними, оскільки вони не узгоджуються із матеріалами справи, фактичними обставинами справи та вимогами матеріального закону.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У частині 6 статті 38 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Відповідно до роз'яснень, наданих у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам статті 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу з наданням права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Кредитний договір № 4267 укладений 30 січня 2007 року, за яким позичальнику ОСОБА_5 надані грошові кошти в сумі 50 000 гр. на 120 місяців. Забезпеченням виконання зобов'язань виступив договір застави (пункти 1.1., 1.2, 1.4.1 договору).

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» надано визначення термінів, згідно з чим, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1 статі 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Вартість предмета іпотеки, за правилами частини 7 статті 5 Закону України «Про іпотеку», визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

У преамбулі укладеного 2 лютого 2007 року іпотечного договору зазначено, що цей іпотечний договір укладений між: ВАТ «Державний ощадний банк України» (іпотекодержатель), з однієї сторони, та фізичними особами ОСОБА_3 і ОСОБА_6 (іпотекодавцями), з другої сторони, (разом за текстом договору - сторони), свідчать, що сторони досягли згоди щодо врегулювання усіх майнових та організаційних аспектів на наведених у договорі умовах.

Укладаючи 2 лютого 2007 року іпотечний договір, який беззаперечно підписали іпотекодавці, сторони зазначили, що вартість предмета іпотеки визначена за домовленістю сторін та довідки-характеристики, виданої КП ВООБТІ від 11 січня 2007 року за № 466 і становить 87 412 гр. Сторони погодилися, що зазначена вартість є приблизною вартістю предмета іпотеки. Належним чином засвідчено дописане нотаріусом: «Відповідно до експертної оцінки станом на 16.01.2007 року вартість предмета іпотеки становить 126 863 грн.» (пункт 1.3. іпотечного договору).

Підпис боржника у кредитному договорі та підписи іпотекодавців в іпотечному договорі свідчать про їх згоду на саме таку співмірність - кредит в сумі 50 000 гр. і вартість предмета іпотеки - 126 863 грн.

Висновки оцінювача про ринкову вартість об'єкта оцінки надані станом на 28 березня 2013 року. При цьому оцінювач зробив висновок про те, що ринкова вартість об'єкта в цілому, а саме: житловий будинок загальною площею 78,9 кв. м. з урахуванням земельної ділянки площею 900 кв. м. - вартістю 34 029 грн., становить 159 123 грн., тобто вартість лише самого будинку становить 125 094 грн. (а. с. 42).

Такий висновок надав суду позивач у додатку до позовної заяви, копія якого разом із копією позовної заяви надсилалася відповідачам, у тому числі відповідачу ОСОБА_3.

Будь-яких заперечень у суді першої інстанції щодо не співмірності відповідачами не надавалося; і доказів не надавали і клопотань про призначення експертизи - ні економічної щодо визначення суми боргу, ні оцінки будинку, відповідачі не заявляли.

Тобто, при укладенні договорів кредитного і іпотечного сторони діючи добровільно, свідомо самі погодилися передати в іпотеку і визначити предметом іпотеки саме таке майно - житловий будинок, знаючи, що його вартість є значно вищою від суми кредитних коштів, отриманих від банку. І будь-яких заперечень боржник та іпотекодавці по цьому питанню не заявляли, тобто вони були згодні саме із таким співвідношенням суми кредиту і вартістю будинку, якого передавали в іпотеку.

Окрім цього, при укладенні іпотечного договору сторони узгодили питання співмірності, про що свідчить пункт 6.4.3. іпотечного договору про те, що якщо під час реалізації предмета іпотеки отримана грошова сума перевищує розмір зобов'язання та витрат, зазначених у п. 4.3, різниця повертається іпотекодавцю.

Відповідач ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі також вказує на те, що суд у своєму рішенні встановив ціну реалізації предмета іпотеки в сумі 159 123 грн., не прийняв до уваги, що в іпотечному договорі зазначено інший предмет іпотеки ніж у висновку оцінювача про ринкову вартість об'єкта оцінки.

Такі міркування не відповідають фактичним обставинам справи, є безпідставними і жодним чином не порушують прав відповідачів, у тому числі відповідача ОСОБА_3, який подав апеляційну скаргу.

Згідно іпотечного договору предметом іпотеки являється нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться по вул. Театральній, 14 у м. Погребищі Вінницької області загальною площею 78,9 кв. м., в тому числі житловою площею 36,3 кв. м. із господарськими спорудами і будівлями, що належить іпотекодавцям на праві власності, - пункт 1.1, 1.2. (а. с. 12).

У висновку оцінювача про ринкову вартість об'єкта оцінки зазначено, що ринкова вартість об'єкта в цілому, а саме: житлового будинку загальною площею 78,9 кв. м. з урахуванням земельної ділянки площею 900 кв. м. - вартість 34 029 грн., що знаходиться по вул. Театральній у місті Погребище Вінницької області, станом на 28 березня 2013 року складає 159 123 грн. (а. с. 42).

За наявності такої незгоди із оцінкою, суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору, а відповідач, не погоджуючись із такою оцінкою, зобов'язаний за змістом частини 3 статті 10 та статей 11 і 60 ЦПК України довести інший розмір предмета іпотеки, зокрема, заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

Як свідчать матеріали справи, відповідач ОСОБА_3, як і інші відповідачі, такого обов'язку не виконали, не довели іншого розміру вартості предмета іпотеки і клопотань не заявляли.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та не впливають на законність рішення суду.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже, є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ П.В. Кучевський

/підпис/ В.П. Рибчинський

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська