Ухвала суду № 65681386, 29.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/4992/16

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,

за участю секретаря Сємак О.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача Поперечного Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

29.09.2016р. фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (надалі - Котовське ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0018561302 від 23.09.2016р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські правовідносини позивача з контрагентами дійсно мали реальний характер, за якими наявні первинні документи та відсутні будь-які підстави для висновку про порушення норм чинного законодавства. Ствердження відповідача про безтоварність спірних господарських операцій не відповідають дійсності та спростовуються наданими до перевірки документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2016р. позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, просить постанову суду скасувати і ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 11.08.2016р. по 25.08.2016р. Котовською ОДПІ була проведена перевірка ФОП ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014р. по 31.12.2015р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2015р., своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2014р. по 31.12.2015р.

За результатами перевірки складений акт №000632/15-04-13-02/НОМЕР_1 від 08.07.2016р. /а.с.15-55/

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення - рішення №0018561302 від 23.09.2016р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів ( робіт, послуг) у сумі 47997,10грн. /а.с.12/

Разом з тим, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Перевіркою по деклараціях з ПДВ позивача за період з січня 2013р. по грудень 2013р. встановлено завищення показників податкового кредиту з контрагентами - постачальниками всього на суму 38397,68грн. а саме: у лютому 2014р. на суму 18072,17грн., у березні 2014р. на суму 16405грн., та у квітні 2014 року на суму 3920грн. Як підставою для такого висновку зазначено нікчемність та недійсність правочинів з контрагентами-постачальниками ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс» та ТОВ «Константа-Імпекс».

На підтвердження реальності та дійсності зазначених вище господарських операцій з поставки нафтопродуктів у лютому 2014р. ТОВ «Константа-Імпекс» відповідачу для перевірки надані: договір №01-22к купівлі-продажу нафтопродуктів від 27.01.2014р., рахунок-фактуру №СФ-0000052 від 25.02.2014., видаткову накладну №РН-0000040 від 25.02.2014., товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів №36 від 25.02.2014 (форма №1-ТТН); податкову накладну №21 від 25.02.2014; платіжне доручення №30 від 25.02.2014; платіжне доручення №33 від 05.03.2014; платіжне доручення №34 від 06.03.2014; платіжне доручення №35 від 07.03.2014.

На підтвердження законності та реального здійснення правочину з поставки нафтопродуктів в березні 2014р. ТОВ «Нафто-Сервіс-Плюс» відповідачу для перевірки надані: договір №01-19Н купівлі-продажу нафтопродуктів від 27.01.2014р.; рахунок-фактуру №СФ-0000050 від 25.03.2014.; видаткову накладну №РН-0000051 від 26.03.2014; товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів №566 від 26.03.2014 (форма №1-ТТН); податкову накладну №37 від 26.03.2014; платіжне доручення № 45 від 25.03.2014; платіжне доручення № 48 від 02.04.2014.

На підтвердження законності та реального здійснення правочину з поставки нафтопродуктів в квітні 2014р. ТОВ «Навто-Сервіс-Плюс» відповідачу для перевірки надані: договір №01-19Н купівлі-продажу нафтопродуктів від 27.01.2014р.; рахунок-фактуру №СФ-0000106 від 25.04.2014; видаткову накладну №РН-0000103 від 29.04.2014; товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів №110 від 29.04.2014 (форма №1-ТТН); податкову накладну №49 від 29.04.2014; платіжне доручення № 72 від 08.05.2014; платіжне доручення № 73 від 08.05.2014; платіжне доручення № 74 від 12.05.2014.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Апелянт зазначає про недоведеність реальності придбання та використання послуг, товарів від контрагентів у межах господарської діяльності. Однак дані твердження не підтверджені жодними доказами.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України та жодний законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

За чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Апелянтом не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені під час апеляційного перегляду справи первинні документи, надані позивачем та його контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, які пред'являються до первинних документів. Доказів недостовірності даних в цих документах апелянтом не представлено.

При цьому, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно підтвердження фактичного здійснення господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагентів товару та послуг, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Таким чином, позивачем у відповідності до вимог п.198.1. п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємствами, що на момент здійснення господарської діяльності мали статус платників податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає матеріалам справи та чинному законодавству висновок апелянта про порушення позивачем п. 198.2. ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія