Ухвала суду № 65674813, 31.03.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2017 р. м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Потоцького В.П.

суддів Колотила О.О., Петлюка В.І.

при секретарі Лазарович О.В.

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Перча Ю.М.

обвинуваченої ОСОБА_1

захисника Божика В.І.

потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015260000000127 від 04 лютого 2015 року, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Слобідка Глибоцького району Чернівецької області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 українки, громадянки України, з вищою освітою, не одруженої, не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.190, ч.2 ст.15, ч.2 ст.190, ч.2 ст.190, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2 ст.369 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Чернівецької області ПерчЮ.М., а також обвинувачена, ОСОБА_1, кожен окремо, подали апеляційні скарги на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2016 року, яким ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 190 КК України та призначено їй покарання: - за ч.1 ст. 190 КК України у виді громадських робіт на строк 240 (двісті сорок) годин; - за ч.2 ст.15, ч.2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки. На підставі ч. 1 ст. 70, ст. 72 КК України шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки. На підставі ст. 75КК України звільнено від відбування покарання ОСОБА_1, якщо вона протягом 2 (двох) років не вчинить нового злочину та виконає покладені на неї обов'язки, зокрема, які передбачені ст.76 КК України. Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу, залишено заставу.

Провадження № 11-кп/794/87/17 Головуючий у 1 інстанції: Літвінова О.Г.

Категорія: в порядку КК України Доповідач: Потоцький В.П.

Після вступу вироку в законну силу заставу у розмірі 97440 грн. визначено повернути заставодавцю - ОСОБА_6.

За ч.2 ст. 190 КК України та за ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 15, ч. 2 ст. 369 КК України ОСОБА_1 - виправдано.

Вирішено питання пов'язані з речовими доказами та судовими витратами.

У своїй апеляційній скарзі прокурор просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_1 визнати винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 190, ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 15, ч. 2 ст. 369 КК України та призначити відповідне покарання. Остаточно призначити покарання на підставі ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки зі штрафом 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з конфіскацією майна (крім житла) та спеціальною конфіскацією грошових коштів у сумі 950 доларів США та 50 Євро. Крім цього просить зарахувати у порядку ч.5 ст. 72 КК України у строк покарання строк перебування ОСОБА_1 під вартою з 18.03.2015 року по 23.03.2015 року.

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що районний суд прийшов до помилкового висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.2 ст.369 КК України. При цьому посилається на показання потерпілих, а також на результати проведення НСРД. Вважає, що позиція районного суд не узгоджується з практикою Верховного Суду України, зазначеною правовому висновку від 26.06.2015 року, у кримінальній справі №5-кс15, а також п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 26.04.2002 року.

Крім того в апеляційній скарзі прокурор посилається і на те, що судом безпідставно визнано окремі докази неналежними та недопустимими.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вирок в частині засудження її за ч.1 ст. 190 КК України скасувати та кримінальне провадження закрити, а в іншій частині вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 29 грудня 2016 року залишити без змін.

Вважає, що обвинувачення в частині шахрайських дій стосовно ОСОБА_3 ґрунтуються на припущеннях та ніякими належними та допустимими доказами не підтверджується.

Від інших учасників кримінального провадження апеляційних скарг не надходило.

Як зазначив районний суд, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що вона до початку січня 2015 року працювала старшим рентгенологом-лаборантом Глибоцької центральної районної лікарні. 17.01.2015 року до неї звернулась ОСОБА_3 з проханням допомогти у вирішенні питання коміcування та не відправлення її сина - ОСОБА_8 для проходження військової служби.

ОСОБА_1 спілкуючись з ОСОБА_3 зрозуміла, що остання не знає встановлену законодавством України процедуру мобілізації громадян України для проходження військової служби, як і не знає підстав для звільнення осіб від військової служби по стану здоров'я, діючи умисно, протиправно, з корисливих спонукань, переслідуючи умисел спрямований на заволодіння коштами ОСОБА_3, з метою особистого протиправного збагачення, скориставшись необізнаністю останньою та її побоюваннями щодо сина, повідомила останню про те, що її син підпадає під дію Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та буде призваний для проходження військової служби.

При цьому, ОСОБА_1 шляхом апелювання своїми зв'язками з керівництва Чернівецького військового комісаріату та серед числа військо-лікарської комісії, запропонувала ОСОБА_3 передати їй неправомірну вигоду в сумі 2000 євро, що становила 36800 грн. для подальшого вирішення нею питання про визнання ОСОБА_8 непридатним за станом здоров?я для проходження військової служби, словесного переконанням та обману створила умови за яких у ОСОБА_3 склалось враження та переконання про можливість ОСОБА_1 вирішення питання щодо відправлення її сина - ОСОБА_8 для проходження військової служби в ЗСУ та необхідність останніх для передачі службовим особам Чернівецького військового комісаріату та членам військово-лікарської комісії, з метою швидкого та позитивного вирішення зазначеного питання.

19.01.2015 року ОСОБА_1 зустрілась з ОСОБА_3 поруч гіпермаркету «Епіцентр», що розташований в м. Чернівці, вул. Хотинська,10-А, де знову підтвердила ОСОБА_3 надану раніше інформацію про можливість вирішення нею з службовими особами Чернівецького обласного військового комісаріату та членами військово-лікарської комісії питання про комікування її сина та проходження військової служби та необхідність передачі вказаними службовцями коштів в сумі 2000 євро, не маючи при цьому намір передавати вказані гроші в якості неправомірної вигоди, будь-яким особам та бажаючи шляхом вказаних шахрайських дій незаконно заволодіти ними.

ОСОБА_3, будучи введена ОСОБА_1 в оману шляхом обману, на виконання попередньої домовленості, 19.01.2015 року передала ОСОБА_1 частину обумовленої суми грошових коштів, а саме кошти в сумі 950 євро та 50 доларів США, що згідно курсу НБУ становило 18195 грн.

ОСОБА_1 діючи умисно, протиправно, з корисливих спонукань та з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи неправомірність своїх дій на передачу вказаних коштів службовим особам Чернівецького обласного військового комісаріату чи членам військово-лікарської комісії вона вчиняти наміру не має, отримала від ОСОБА_3 грошові кошти, заволодівши таким чином вказаним майном шляхом шахрайства, завдавши ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 18195 грн.

Крім цього, в середині березня 2015 року до ОСОБА_1 звернулась ОСОБА_4 з проханням допомогти у вирішенні питання щодо комікування та не відправлення її співмешканця - ОСОБА_7 для проходження військової служби.

ОСОБА_1 спілкуючись з ОСОБА_4 зрозуміла, що остання не знає встановлену законодавством процедуру мобілізації громадян для проходження військової служби, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, переслідуючи мету, спрямовану на особисте збагачення та заволодіння коштами ОСОБА_4 повідомила останню про те, що ОСОБА_7 підпадає під дію Закону України « Про часткову мобілізацію», однак в разі передачі їй ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 3500 євро, вона зможе вирішити питання шляхом передачі зазначених коштів службовим особам Чернівецького обласного військового комісаріату та членам військово-лікарської комісії, з метою швидкого та позитивного вирішення зазначеного питання.

18 березня 2015 року ОСОБА_1 з метою доведення свого умислу на незаконне заволодіння коштам ОСОБА_4 до логічного завершення, зустрілась з останньою поруч будинку по вул. Рівенській, 5-А м.Чернівці.

Під час зазначеної зустрічі ОСОБА_1 знову підтвердила ОСОБА_4 раніше надану інформацію про можливість вирішення нею з службовими особами Чернівецького обласного військового комісаріату та членами військово-лікарської комісії питання щодо комісування її співмешканця від проходження військової служби та необхідність передачі службовцям 3500 євро, не маючи при цьому наміру передавати вказані кошти в якості неправомірної вигоди будь-яким особам та бажаючи шляхом шахрайських дій незаконно заволодіти ними та обернути на свою користь.

ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань та з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи неправомірність свої дій, спрямованих на незаконне збагачення та те, що ніяких дій на передачу вказаних коштів службовими особам Чернівецького обласного військового комісаріату вона вчиняти не буде, при цьому спонукавши ОСОБА_4 для дачі неправомірної вигоди службовим особам, перебуваючи 18.03.2015 року в своєму автомобілі марки Міцубісі Лансер» д.р.н. НОМЕР_1 по вул. Рівенській, 5-а м.Чернівці отримала від ОСОБА_4 частину із обумовленої суми коштів в сумі 45500 грн. Однак була затримана працівниками поліції на місці події.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та вимоги апеляційної скарги, думку обвинуваченої ОСОБА_1 та її захисника Божика В.І., які підтримали подану апеляційну скаргу, посилаючись на доводи в ній викладені, думку прокурора, який в свою чергу підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив ї задовольнити, а апеляційну скаргу обвинуваченої залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати та надавши обвинуваченій останнє слово, колегія суддів приходить до наступного.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненому кримінальному правопорушенні, тобто у закінченому замаху на шахрайське заволодіння майном ОСОБА_4 шляхом обману та зловживання довірою вчинене повторно, за викладених у вироку обставин, ґрунтується на доказах, одержаних у встановленому законом порядку, досліджених та належно оцінених судом, і він є обґрунтованим, й ніким не оскаржується в поданих апеляційних скаргах, так само як і висновок суду в частині виправдання ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 190 КК України, а тому суд апеляційної інстанції не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорено в апеляційних скаргах.

Переглядаючи вирок районного суду в частині визнання ОСОБА_1 винуватою за ч.1 ст.190 КК України, то колегія суддів вважає, що районний суд прийшов до вірного висновку про наявність в діях обвинуваченої складу цього злочину та він повністю підтверджується належними та допустимими доказами, дослідженими в судому засіданні, які в своїй сукупності та взаємозв'язку доводять існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Невизнання своєї вини ОСОБА_1 за даним епізодом колегія суддів вважає ніщо іншим як способом самозахисту з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, а тому доводи апеляційної скарги обвинуваченої є безпідставними й задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні як у суді першої так і апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_1 свою вину в пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.190 КК України відносно ОСОБА_9 та за ст. ч. 4 ст. 27, ч.2 ст. 15, ч. 2 ст. 369 КК України не визнала та пояснила, що в 2015 році вона звернулась до екстрасенса в Івано-Франківській області, де вона познайомилась з ОСОБА_9 та дала ї й свій номер телефону. Через деякий час ОСОБА_3 подзвонила та попросила допомогти, щоб сина не забрали в армію. Вона сказала, що дізнається що можна зробити, однак ніяких грошових коштів не отримувала. 18.03.2015 року по вул. Рівенській в м.Чернівці до неї прийшла ОСОБА_4, яка дала їй грошові кошти в сумі 45500 грн. за те, що хлопець не йшов в армію. Однак, будь-яким чином допомагати ОСОБА_4 вона не хотіла.

Незважаючи на невизнання обвинуваченою своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, вона в повній мірі доводиться зібраними та дослідженими в суді доказами.

Так, потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції показала, що в березні 2015 року вона подзвонила до ОСОБА_1, яка повідомила їй, що для того, щоб не забрали сина в АТО треба надати їй 2000 євро і вона вирішить це питання. Вони зустрілись біля «Епіцентру», де вона передала ОСОБА_1 гроші в сумі 950 євро та 50 доларів США та документи сина. Через декілька днів вона подзвонила ОСОБА_1 та повідомила, що відмовляється від її послуг та просить повернути гроші, на що остання відмовилась. В зв'язку з чим, потерпіла звернулась в органи міліції. Зазначила, що ОСОБА_1 не говорила їй про передачу грошових коштів службовим особам. Вона зрозуміла, що ОСОБА_1 її обманює та хоче заволодіти її коштами, тому декілька разів просила повернути їй їх.

Підстав недовіряти таким показанням потерпілої у колегії суддів немає, оскільки вона була попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Крім того, у потерпілої немає підстав оговорювати обвинувачену, оскільки вони до моменту вчинення ОСОБА_1 шахрайських дій знайомі не були, в неприязних відносинах не перебували.

Свідок ОСОБА_10, в суді першої інстанції показала суду, що проживає с.Рожневі Поля Снятинського району та займається реалізацію лікарських рослин. ОСОБА_1 купувала у неї рослини та повідомила, що працює у військкоматі та може надавати консультації з приводу призову на військову службу. Вона надавала телефон ОСОБА_1, якщо звертались люди. Про що були розмови в подальшому не знає.

Вказані показання та повністю узгоджуються між собою й підтверджуються наступними письмовими доказами:

- заявою ОСОБА_3 від 03.02.2015 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 заволоділа її грошима в сумі 1000 євро ( т.2 а.с. 2);

- протоколом про хід і результати негласної слідчої (розшукової дії) шляхом зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 27.03.2015 року за мобільним номером ОСОБА_1 ( т.2 а.с.23);

- протоколом про хід і результати негласної слідчої (розшукової ) дії аудіо-відео контроль особи від 27.03.2015 року, з якого встановлено, що 25 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відбулась зустріч, в ході якої ОСОБА_3 питає у ОСОБА_1 чому остання не віддає їй грошові кошти. На що ОСОБА_1 повідомляє, що в неї грошових коштів немає. ( т.2 а.с.25-29);

Таким чином, проаналізувавши вказані докази, апеляційний суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_1 в скоєнні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, тобто заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), повністю доведена.

Невизнання вини ОСОБА_1 є ніщо іншим як способом свого самозахисту з метою уникнути кримінальну відповідальність за вчинене.

Аналізуючи вирок суду в частині призначення покарання за ч.1 ст.190, ч.2 ст.15, ч.2 ст.190 КК України, колегія суддів вважає, що при призначенні обвинуваченій міри покарання, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст.ст.65-67 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винної, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, призначив обвинуваченій покарання, яке, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 369 КК України, та залишенню без змін вироку районного суду в частині засудження за ч.1 ст.190, ч.2 ст. 15, ч.2 ст.190 КК України,то в такому випадку, керуючись вимогами п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», апеляційний суд вважає за необхідне, у зв'язку з наявністю для цього підстав, ухвалити щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.190, ч.2 ст.15, ч.2 ст.190 КК України - ухвалу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок районного суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч.1 ст.190 КК України є справедливим, вмотивованим та обґрунтованим, а тому скасуванню, як про це йдеться в апеляційній скарзі обвинуваченої, не підлягає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 в частині засудження її за ч.1 ст.190, ч.2 ст.15, ч.2 ст. 190 КК України залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючого /підпис/ В.П. Потоцький

Судді /підпис/ О.О. Колотило

/підпис/ В.І. Петлюк

Згідно з оригіналом:

суддя