Ухвала суду № 65672579, 21.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

21.03.2017 м. Київ № К/800/22437/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуОфісу великих платників податків ДФС на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2016 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду 17.05.2016 у справі №826/10216/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-ЕКС» доОфісу великих платників податків ДФС треті особиТовариство з обмеженою відповідальністю «Ферко», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вторметекспорт» провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 17.05.2016, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-ЕКС» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2015 №0000114050, №0000124050 та №0000134050.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із указаними контрагентами за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за підсумками якої складено акт від 06 лютого 2015 року №137/28-10-40-50/25380435 та виявлено порушення пп. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 36799412,00 грн.; п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200, п. п. 201.1, 201.4 ст. 201 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 10916527,00 грн., в тому числі 704 344,00 грн., по якій минув термін, встановлений статтею 102 Кодексу; п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. п. 201.1, 201.4 ст. 201 вказаного Кодексу, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування в загальному розмірі на 8887333,00 грн.

За результатами вказаної перевірки, 27 лютого 2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000114050, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 8887 333,00 та застосовано штрафні санкції на суму 2221833,25 грн., №0000124050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 37476380,75 грн., з них 29981055,00 грн. - за основним платежем, 7495263,75 грн. - за штрафними санкціями, №0000134050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 12765228,75 грн., з них 10212183,00 грн. - за основним платежем, 2553045,75 грн. - за штрафними санкціями.

Визначення позивачу грошових зобов'язань обґрунтовано тим, що останнім безпідставно віднесено витрати на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та сформовано податковий кредит внаслідок придбання товарів та послуг у спірних контрагентів ТОВ «Укр Мед Експорт», ТОВ «Ценфінторг-Юг», ТОВ «Оліон», ТОВ «Аграрна Торгівельна компанія», ТОВ «Тріо-Трейд», ТОВ «Дельфа-М», ТОВ «Дарінет-Сервіс», ПП «Укрспецсоюз», ТОВ «Ферко», ТОВ «Вторметекспорт» за операціями, які не мали реального характеру, з вказівкою на податкову інформацію про незнаходження цих контрагентів за місцем реєстрації, внаслідок чого відповідачем не підтверджено наявності основних засобів та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності. А також наявністю виявлених під час перевірки позивача окремих недоліків товарно-транспортних накладних (як-то відсутність номерів посвідчень водіїв, реквізитів (кодів ЄДРПОУ) авто підприємств-перевізників; повних назв пунктів навантаження та розвантаження), на неможливості прослідкувати рух (придбання по ланцюгу) товару, що придбавався позивачем у контрагентів.

Також, під час розгляду справи відповідач посилався на те, що позивачем не надано сертифікати якості, карантинні сертифікати та ветеринарні свідоцтва на зерно, поставка якого була предметом угод, укладених між позивачем та контрагентами, що, на переконання контролюючого органу, свідчить про відсутність реального характеру спірних господарських операцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується первинними документами, які були надані до податкової перевірки і до суду, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2013 року позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Укр Мед Експорт», ТОВ «Ценфінторг-Юг», ТОВ «Оліон», ТОВ «Аграрна Торгівельна компанія», ТОВ «Дельфа-М», ПП «Укрспецсоюз», ТОВ «Ферко», ТОВ «Вторметекспорт» за угодами щодо придбання-поставки насіння ячменю, пшениці, сої та кукурудзи, а також із ТОВ «Тріо-Трейд» та ТОВ «Дарінет-Сервіс» за угодами щодо замовлення-виконання робіт з формування кабельної системи та ремонтних робіт.

Так, позивачем, як покупцем, із ТОВ «Оліон» укладено ряд договорів щодо поставки сої урожаю 2011 року, з ТОВ «Дельфа-М» - щодо поставки сої та кукурудзи врожаю 2011 року, з ТОВ «Аграрна Торгівельна Компанія» - щодо поставки сої урожаю 2011 року, з ТОВ «Укрспецсоюз» - щодо поставки сої та врожаю 2013 року та кукурудзи врожаю 2011, 2012 років, з ТОВ «Ферко» - щодо поставки сої та кукурудзи врожаю 2011 та 2012 років, з ТОВ «Ценфінторг-Юг» - щодо поставки сої врожаю 2011 року та кукурудзи врожаю 2011, 2012 років, з ТОВ «Вторметекспорт» - щодо поставки сої, з ТОВ «Укр Мед Експорт» - щодо поставки пшениці, ячменя, кукурудзи та сої.

Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що реальність господарських операцій позивача з вищеназваними контрагентами, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: рахунки-фактури, видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, а також банківські виписки - щодо оплати вартості товару. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених з ними договорів, також встановили, що після прийняття кожної партії сої, ячменю, пшениці та кукурудзи від постачальників позивач здійснював їх розміщення на зерновому складі для забезпечення збереження до моменту навантаження на кораблі для експорту. На підтвердження прийняття відповідних партій товару на зберігання позивачем надано копії погашених складських квитанцій та копії реєстрів прибуткових документів за формою 3ХС-5 та реєстрів за формою 3ХС-4 по кожному постачальнику, реєстрів накладних на прийняте зерно з визначенням якості кожної окремої партії. Зазначені документи підтверджують факт прийняття зернових позивачем та вибуття їх з місць збереження, якість придбаних товарів та дають змогу відслідкувати постачальника товару; замовника; місце та дату постачання; культуру, яка постачається; рік урожаю; номер товарно-транспортної накладної, фізичну масу товару та інші його властивості.

Придбаний позивачем товар був у подальшому експортований компанії Bunge SA, Швейцарія відповідно до укладених контрактів, що підтверджується, крім згаданих контрактів, наданими позивачем вантажно-митними деклараціями та коносаментами.

На підтвердження того, що надані позивачем до матеріалів справи документи щодо експорту товару стосуються саме придбаної у спірних постачальників продукції, позивач надав копії здавальних актів, які містять перелік товарно-транспортних накладних із вказівкою на обсяги поставленого зерна, з якого сформовані експортні партії, завантажені на судна. Кожен здавальний акт містить вказівку на назву судна, на який завантажено це зерно, а також посилання саме на ті товарно-транспортні накладні, за якими позивач отримав продукцію від його контрагентів.

Окрім того, позивачем надано копії фітосанітарних сертифікатів з додатками до них, які стосуються обсягів сільськогосподарської продукції, завантаженої на вказані у вантажно-митних деклараціях та коносаментах судна та експортованої позивачем.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлена реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Дарінет-Сервіс» та ТОВ «Тріо-Трейд» при виконанні договорів підряду, предметом яких є виконання робіт по формуванню горизонтальної структурованої кабельної системи (комп'ютерна та телефонна мережі) в будівлях, що використовуються позивачем у господарській діяльності, а також з ремонту підлог, стін, стель, пристрою отворів на вагоноперекидачі, що знаходиться на об'єкті позивача на території Миколаївського морського торговельного порту.

Досліджені судами первинні документи податкового обліку: акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості ресурсів, локальні кошториси, банківські виписки, а також діючі ліцензії ТОВ «Дарінет-Сервіс» та ТОВ «Тріо-Трейд» контрагентів, містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій, підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг та товарів, взаємозв'язок цих операцій із господарською діяльністю позивача, їх фактичні наслідки у вигляді руху активів та змін у структурі зобов'язань платників податків, а також можливість контрагентів забезпечити їх виконання.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі виданих контрагентами податкових накладних, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки судів про те, що, окремі недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж або поставку за умови наявності інших первинних документів, які спростовують факт безтоварності господарських операцій.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 17.05.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва І.В.Приходько