Ухвала суду № 65668228, 29.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року м. Київ К/800/22353/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Штульман І.В.,

при секретарі Борілло Ю.В.,

за участю:

представника прокуратури: Гудименко Ю.В.,

провівши у відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче об'єднання "Біологічні технології" до Головного управління Держсанепідслужби у Миколаївській області про визнання дій протиправними,

провадження в якій відкрито за касаційними скаргами Головного управління Держсанепідслужби у Миколаївській області, Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держсанепідслужби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання "Біологічні технології" (далі - позивач, ТОВ НВО "Біологічні технології") звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держсанепідслужби у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ Держсанепідслужби) про визнання неправомірними дій щодо відмови у видачі документа дозвільного характеру - висновку державної санепідекспертизи "Встановлення відповідності наявних приміщень ТОВ НВО "Біологічні технології" вимогам санітарних норм та правил".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" з метою проведення санітарно-епідеміологічних експертиз та видачі висновків щодо встановлення відповідності орендованого ТОВ НВО "Біологічні технології" приміщення, яке розташовано у місті Миколаєві по вулиці Московська, 46, квартира 20, вимогам санітарних норм та правил для здійснення медичної практики для отримання ліцензії на медичну практику, позивач звернувся до ГУ Держсанепідслужби у Миколаївській області із відповідними заявами.

Однак, суб'єктом владних повноважень, на думку позивача, всупереч вимог чинного законодавства, відмовлено у видачі документу дозвільного характеру.

Підставою такої відмови слугувало ненадання позивачем відомостей про власника приміщення щодо якого вимагається проведення експертизи. Відсутня експлікація приміщень БТІ, що є невід'ємною частиною проведення технічної інвентаризації та на підставі якої можливо визначити функціональне призначення приміщень.

Вважаючи дії відповідача протиправними, та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання неправомірними дій щодо відмови у видачі документа дозвільного характеру - висновку державної санепідекспертизи "Встановлення відповідності наявних приміщень ТОВ НВО "Біологічні технології" вимогам санітарних норм та правил".

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, позов задоволено.

Визнано дії ГУ Держсанепідслужби у Миколаївській області щодо відмови у наданні ТОВ НВО "Біологічні технології" висновку державної санепідекспертизи з підстав, викладених у листі від 3 грудня 2014 року вих. № 2378/0-3 протиправними.

В обґрунтування касаційної скарги, відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового про відмову у задоволені позову.

Заступник прокурора Одеської області, також звернувся із касаційною скаргою в інтересах держави в особі відповідача, просить скасувати рішення судів та відмовити у задоволенні позову.

У свою чергу, позивач у своєму запереченні вказує на необґрунтованість касаційних скарг і просить залишити їх без задоволення, а судові рішення без змін.

У судовому засіданні представник прокуратури підтримав касаційну скаргу, ГУ Держсанепідслужби у Миколаївській області просить провести розгляд справи за відсутності представника.

Заслухавши доповідь судді, представника прокуратури, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ НВО "Біологічні технології» звернулося до відповідача із заявою про видачу висновку державної санітарно-епідемілогічної експертизи щодо відповідності наявних у позивача приміщень вимогам санітарних норм та правил (заява від 26 листопада 2014 року) До заяви були надані наступні документи: заява про проведення робіт для потреб санепідекспертизи, специфікація, технічний паспорт, договір оренди.

Відповідач листом від 3 грудня 2014 року за вих. № 2378/0-3 повідомив, що відмовляє у проведенні санепідекспертизи, а як наслідок у отриманні висновку державної санітарно-епідемілогічної експертизи, через відсутність повного переліку документів, який зазначений у пункті 10 «Інформаційної картки щодо висновку державної санітарно-епідемілогічної експертизи діючих об'єктів», затвердженої 21 січня 2014 року начальником Головного управління Державної санітарної епідеміологічної служби у Миколаївській області, погодженої головою Миколаївської ОДА 23 лютого 2014 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відмова контролюючого органу в проведенні експертизи та видачі дозвільних документів, з посиланням на недостатність документів, є необґрунтованою, оскільки позивачем, в тому числі, надано експлікація приміщень, на підставі якої можна визначити їх функціональне призначення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначені висновки вважає обґрунтованими та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Зі змісту пунктів 3 та 4 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України № 400/2011 від 6 квітня 2011 року, основні завдання Держсанепідслужби України полягають у внесенні пропозицій щодо формування державної політики та її реалізації у сфері санітарного і епідемічного благополуччя населення.

Держсанепідслужба України, відповідно до покладених на неї завдань, видає дозволи, висновки, гігієнічні сертифікати, інші документи дозвільного характеру, передбачені законодавством, а також проводить державну санітарно-епідеміологічну експертизу і видає висновки щодо відповідності об'єктів експертизи вимогам санітарного законодавства та обґрунтовує медичні вимоги щодо безпеки об'єкта для здоров'я та життя людини.

Поняття документу дозвільного характеру міститься у статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та означає дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру визначені у частині п'ятій статті 41 вищевказаного Закону, та полягають у:

- поданні суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;

- виявленні в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей;

- негативному висновку за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.

Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Відповідно до пункту 2.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджені Наказом МОЗ України від 2 лютого 2011 року №49, медична практика провадиться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії та за наявності приміщень, що відповідають установленим санітарним, епідеміологічним, гігієнічним нормам і правилам, протипожежним нормам і правилам.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" державна санітарно-епідеміологічна експертиза - це вид професійної діяльності органів державної санітарно-епідеміологічної служби, що полягає у комплексному вивченні об'єктів експертизи з метою виявлення можливих небезпечних факторів у цих об'єктах, встановленні відповідності об'єктів експертизи вимогам санітарного законодавства, а у разі відсутності відповідних санітарних норм - в обґрунтуванні медичних вимог щодо безпеки об'єкта для здоров'я та життя людини.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" державна санітарно-епідеміологічна експертиза полягає у комплексному вивченні документів (проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм тощо), а також діючих об'єктів та пов'язаних з ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм.

Державна санітарно-епідеміологічна експертиза передбачає:

- визначення безпеки господарської та іншої діяльності, умов праці, навчання, виховання, побуту, що прямо чи побічно негативно впливають або можуть вплинути на здоров'я населення;

- встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам санітарних норм;

- оцінку повноти та обґрунтованості санітарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів;

- оцінку можливого негативного впливу небезпечних факторів, пов'язаних з діяльністю об'єктів експертизи, визначення ступеня створюваного ними ризику для здоров'я населення.

Приписами статті 11 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначено, що державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають, зокрема, діючі об'єкти.

Як встановлено судами, ГУ Держсанепідслужби у Миколаївській області було відмовлено позивачу у наданні висновку державної санепідекспертизи відповідності наявних приміщень вимогам санітарних норм та правил у зв'язку з наданням неповного пакету документів за переліком, визначеним пунктом 10 "Інформаційної картки щодо висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів" (затвердженої 21 січня 2014 року начальником ГУ Державної санітарної епідеміологічної служби у Миколаївській області та погодженої головою Миколаївської облдержадміністрації 23 лютого 2014 року), а саме:

- копії документу про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом (реконструкцією) медичного закладу, який відповідає вимогам ДБН В.2.2.2.-10 "Будинки і споруди. Заклади охорони здоров'я.";

- зареєстрованої органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об'єкта до експлуатації, або сертифіката, виданого у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- експлікації приміщень, на підставі якої можливо визначити їх функціональне призначення;

- відомостей про власника приміщень, щодо яких проводиться державна санітарно-епідеміологічна експертиза.

У своєму листі від 29 березня 2015 року №91 Державна регуляторна служба України повідомила, що регламент (інформаційна картка) є одним із формалізованих засобів інформування зацікавлених осіб з питань отримання документів дозвільного характеру, а не нормативно-правовим актом, що встановлює вичерпний перелік документів, які суб'єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Так, судова колегія зазначає, що додатком 4 до пункту 7.5 Тимчасового порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 жовтня 2000 року № 247, визначено перелік документів та матеріалів для проведення робіт для потреб державної санітарно-епідеміологічної експертизи (технологія, діючий об'єкт тощо).

Зазначеним переліком необхідність подання до органів санітарно-епідеміологічної служби копії документу, який підтверджує прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту, не передбачено.

Крім того, державні будівельні норми, на які посилаються заявники касаційних скарг, обґрунтовуючи правомірність відмови у наданні спірного висновку, не є актами санітарного законодавства, тому надання роз'яснень щодо застосування їх положень не належить до повноважень Державної санітарно-епідеміологічної служби України.

З огляду на матеріали справи, позивачем надано всі необхідні документи, зокрема заява про проведення робіт для потреб санепідекспертизи, специфікація, технічний паспорт, договір оренди тощо.

Слід зазначити, що вирішення питання відповідачем щодо недостовірності поданих документів можливо лише надаючи їм оцінку на стадії здійснення вимірювань, досліджень об'єктів, аналізу відповідних вимог щодо об'єкта експертизи (показників безпеки, умов використання, тощо) та оформлення звіту або безпосередньо проведення експертизи.

З матеріалів справи вбачається, що об'єкт експертизи функціонує як медичний центр у відповідності до ліцензій Міністерства охорони здоров'я України та позитивних висновків проведеної відповідачем державної санітарно-епідеміологічної експертизи з 2006 року.

Разом з цим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на подання позивачем фактичних даних на підтвердження наявності документації на об'єкт дослідження та використання заявленого об'єкту, а саме - приміщення, яке раніше проходили відповідну експертизу, для здійснення ліцензійної медичної діяльності, а тому відмова у проведенні експертизи, з підстав недостатності документів є необґрунтованою.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками судів, що відповідачем неправомірно було відмовлено у наданні висновку державної санепідекспертизи, оскільки відповідач не мав права вимагати від позивача документи, які не передбачені чинним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи те, що доводи касаційних скарг правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційні скарги Головного управління Держсанепідслужби у Миколаївській області, Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держсанепідслужби у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: В.В.Швець

Ю.Й.Рецебуринський

І.В.Штульман