Ухвала суду № 65668108, 22.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/8919/15 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/783/553/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря: Цапа П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 грудня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Державний експортно - імпортний банк України» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 60408С22 у розмірі 36 492,43 долари США, що становить на 30 жовтня 2015 року по курсу НБУ - 835 822,07 грн. та 51623,07 грн.; стягнення 13 311,68 грн. судових витрат.

Оскаржуваним заочним рішенням позов Публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 (ідент. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором в розмірі 36 492,43 доларів США, що становить на 30 жовтня 2015 року по курсу НБУ - 835 822,07 грн. та 51 623,07 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» судові витрати в розмірі 13 311,68 грн.

Заочне рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване заочне рішення було ухвалено за відсутності відповідача і за відсутності доказів про його належного повідомлення про день, час та місце розгляду справи. Внаслідок цього, відповідача було позбавлено передбаченого ч. 1 ст. 27 ЦПК України права надати суду свої пояснення та докази, які мають істотне значення для вирішення справи, а також передбаченого ч. 1 ст. 128 ЦПК України права подати заперечення проти позову, що призвело до ухвалення судом неправильного рішення. Також зазначає, що суд першої інстанції не перевірив правильність нарахування заборгованості позивачем, не вказав якими доказами підтверджується безспірність заявлених позивачем сум, не перевірив розрахунок пені і не витребував деталізований розрахунок заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами. З вищенаведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України передбачає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконувала умови кредитного договору, не сплачувала своєчасно кредитні кошти, відсотки за користування кредитними коштами,що призвело до утворення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістомзобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу.

Відповідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок як позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.04.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експорно-імпортний банк України» (постановою Кабінет Міністрів України від 15.04.2009 №375 перейменоване у Публічне акціонерне товариство) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 52000,00 дол. США для придбання квартири зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевою датою погашення 15 червня 2027 року.

Відповідно до п.п.2.4.1, 2.2.1 2.4.2 кредитного договору відповідач зобов'язаний погашати кредит, відповідно до графіку погашення кредиту, що є невід'ємною частиною кредитного договору; сплачувати проценти за користування кредитом; у разі прострочення платежів за кредитним договором сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Кредитний договір недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак зазначені в ньому умови є обов»язковими до виконання його сторонами.

ПАТ «Державний експорно-імпортний банк України» свої зобов'язання за кредитним договором по наданню кредитних коштів виконав належним чином, що підтверджується випискою за 07.05.2008 року по рахунку відповідача НОМЕР_2, отримання кредитних коштів відповідачкою не заперечувалось.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредитних коштів, відсотків за користування кредитними коштами, своєчасно не виконувала, внаслідок чого у неї станом на 30.10.2015 року утворилася заборгованість , що становить 36 492,43 дол.США (станом на 30.10.2015 по курсу НБУ становить 835 822,07 грн.) та 51 623,07 грн., що включає: 33 891,61 дол. США непогашеного основного боргу за кредитом, 2600,82 дол. США відсотки за користування кредитними коштами, 38373,34 грн. пені за прострочення погашення основного боргу за кредитом, 13 249,73 грн. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

На спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідач, її представники, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надали іншого розрахунку.

Відповідачка не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження внесення нею коштів на рахунок банку з метою виконання зобов»язань за кредитним договором поповерненню кредитних коштів, відсотків за користування кредитними коштами.

Твердження апелянта про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом розміру заборгованості, так як не є первинним документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника, не спростують правильність висновку суду першої інстанції про під ставність позову, оскільки відповідачка, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

Доводи апелянта про те, що нею вносились кошти на рахунок банку і такі не були враховані при складанні розрахунку заборгованості за кредитним договором, укладеним 24.04.2008 року між ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» та ОСОБА_2, не відповідають дійсності та спростовуються наданим позивачем розрахунком заборгованості. Належних та допустимих доказів на підтвердження внесення коштів на погашення заборгованості, а також на спростування розміру заборгованості та наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачка всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції, не надала.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Бойко С.М.

Копняк С.М.