Ухвала суду № 65667851, 23.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/1736/16 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/783/1429/17 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 1 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, з участю третьої особи: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Р.Т., про визнання недійсними договорів дарування, скасування записів про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,-

встановила:

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 1 грудня 2016 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, з участю третьої особи - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Р.Т., про визнання недійсними договорів дарування квартири № АДРЕСА_1 від 22 березня 2016 року, скасування записів про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 13835882 та № 13836103 від 22 березня 2016 року.

Визнано недійсними договори дарування квартир АДРЕСА_1 площею 79,8 кв.м, та № 2а у будинку АДРЕСА_1 площею 106,7 кв.м, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т. 22 березня 2016 року.

Скасовано записи про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 13835882 від 22 березня 2016 року та № 13836103 від 22 березня 2016 року, вчинені приватним нотаріусом Гусаком Р.Т.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що право власності на спірні квартири зареєстроване ОСОБА_3 на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2015 року. Вказує, що 21 вересня 2015 року в нього виникло право власності на спірні квартири після відповідної реєстрації. На момент укладення договору дарування він мав зареєстровані права власності на спірне майно, його право власності не було скасованим.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 11 та ст. ст. 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, договір дарування спрямований на припинення права власності дарувальника й виникнення права власності у обдарованої особи.

Встановлено, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2016 року відмовлено у задоволенні позову про визнання іпотечного договору від 16 червня 2011 року недійсним та задоволено зустрічний позов ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно шляхом набуття права власності на квартири АДРЕСА_1

На підставі вказаного рішення, 21 вересня 2015 року ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірні квартири.

12 жовтня 2015 року ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на рішення суду від 26 серпня 2015 року. За результатами апеляційного розгляду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні зустрічного позову про звернення стягнення на майно шляхом набуття права власності. Рішення набрало законної сили 17 березня 2016 року.

Про рішення апеляційного суду ОСОБА_3 було відомо, що підтверджується матеріалами цивільної справи.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 22 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі № 370, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 квартиру № 2а у будинку АДРЕСА_1, що належала йому на праві приватної власності на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2015 року , яке скасоване.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 22 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі № 369, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, що належала йому на праві приватної власності на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2015 року , яке скасоване.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2016 року, ухвалено відмовити ОСОБА_3 у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньго сина ОСОБА_8, та Публічного акціонерного товариства «Райффазен Банк Аваль» про звернення стягнення на майно, а саме: квартир № 2 та № 2А у будинку АДРЕСА_1, шляхом набуття права власності.

Зазначеним судовим рішенням, що набрало законної сили 17 березня 2016 року, скасоване право власності ОСОБА_3 на спірні об»єкти нерухомості, а відтак він не мав повноважень на укладення правочинів щодо відчуження цього майна.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положення статті 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов»язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі спростування презумпції правомірності договору (в даному випадку, у зв»язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, не можуть здійснюватись та породжувати будь-які правові наслідки.

Тому ухвалення судом рішення про визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3, яке згодом було скасоване, усуває презумпцію правомірності укладеного в подальшому договору дарування щодо цієї нерухомості.

На підставі аналізу наявних у справі доказів суд прийшов до вірного висновку, що укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 правочини не можуть породжувати будь-яких правових наслідків, а відтак їх необхідно визнати недійсними.

Із цих підстав скасуванню підлягає і реєстрація права власності.

З такими висновками суду належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1, ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 1 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді