Ухвала суду № 65666529, 28.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2017 року м. Київ К/800/32637/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Мороз Л.Л. розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Західна аграрна компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, за касаційною скаргою приватного підприємства «Західна аграрна компанія» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення Фонду) звернулося до суду з позовом до приватного підприємства «Західна аграрна компанія» (далі - ПП «Західна аграрна компанія»), в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в його особі в дохід державного бюджету адміністративно-господарські санкції в сумі 44458,54 грн. та пеню в розмірі 1502,41 грн., а всього - 45960,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на невиконання відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову про задоволення позову. Стягнуто з ПП «Західна аграрна компанія» на користь держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в дохід державного бюджету адміністративно-господарські санкції в сумі 44458,54 грн. та пеню в сумі 1502,41 грн., всього у загальному розмірі - 45960,95 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ПП «Західна аграрна компанія» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідно до звіту ПП «Західна аграрна компанія» про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік по формі № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 41 особу. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» складає 2 особи, а середньооблікова кількість працюючих інвалідів становить 1 особу.

Звітом про наявність вакансій станом на квітень 2012 року по формі № 3-ПН, який подано відповідачем до Локачинського РЦЗ, було поінформовано про наявність у нього робочого місця для працевлаштування інваліда.

В зв'язку з невиконанням відповідачем вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на 1 особу, позивачем було нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 44458,54 грн. та пеню в сумі 1502,41 грн.

Правовідносини, що виникають між сторонами регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у редакції на час виникнення спірних відносин (далі - Закон), який визначає, зокрема, основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

За умовами частини 1 статті 20 цього Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач протягом 2012 року подав до центру зайнятості звіт за формою 3-ПН лише за квітень місяць. В інші місяці 2012 року звіт за формою 3-ПН подано не було.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відноситься також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.

Такі вимоги закону реалізуються відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про зайнятість населення», чинного на час виникнення спірних правовідносин, за якою підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від та 19 листопада 2013 року та 28 січня 2014 року (№№ 21-397а13, 21-476а13 відповідно).

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного суду України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Західна аграрна компанія» - відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді