Ухвала суду № 65664704, 31.03.2017, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/541/17

Провадження №2/639/932/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2017 року суддя Жовтневого районного суду м. Харкова Іванова І.В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та просить ухвалити рішення, згідно якого стягнути на його користь солідарно з відповідачів суму боргу у розмірі 490271,26 гривень та моральну шкоду у розмірі 230400,00 гривень.

Ухвалою суду від 17 лютого 2017 року у даній справі було відкрито провадження, справу призначено до судового розгляду.

27 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить оголосити заборону відчуження будь-якого нерухомого майна, що належить відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.11.2014 року, яке було змінено ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20.01.2015 року, стягнуто на його користь з ТОВ науково-виробниче підприємство «Інсолар» одноразово матеріальну шкоду і нараховану та невиплачену суму втраченого заробітку за період з 28.03.2007 року по 03.06.2014 року в розмірі 161187,80 грн. та моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. На підставі відповіді виконавчої служби від 20.01.2017 року він дізнався, що юридична особа, боржник, знаходиться у стані припинення та за відсутності коштів у боржника, виконати рішення неможливо. До теперішнього часу розрахунку з ним не проведено. Боргові зобовязання підприємством досі не виконані. Особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які на час виникнення боргових зобовязань за рішенням суду, були власниками ТОВ науково-виробниче підприємство «Інсолар», вони своїми навмисними діями призвели до припинення діяльності підприємства. Саме з цього приводу у нього виникли позовні вимоги до відповідачів про солідарне стягнення саме з них належних до сплати сум. Тому заявник вважає, що для гарантії реальної можливості йому захистити власні майнові права при вирішенні справи і забезпечення виконання судового рішення, суду доцільно і необхідно вжити заходи забезпечення позову.

Суддя, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 151 ЦПК України з врахуванням розяснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 N 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 2 вказаної постанови вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК (1618-15) перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті.

Згідно з ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 N 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розяснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має зясовувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Враховуючи обставини справи, суд вважає за доцільне оголосити заборону відчуження будь-якого нерухомого майна яке належить на праві приватної власності відповідачам: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Суд вважає, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а тому вважає необхідним оголосити заборону відчуження нерухомого майна.

На підставі викладеного та керуючись ст. 151, 152, 153 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 N 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суддя

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу та моральної шкоди задовольнити.

Оголосити заборону відчуження будь-якого нерухомого майна, яке належить на праві приватної власності відповідачам:

- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що мешкає за адресою: 61064, АДРЕСА_1;

- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що мешкає за адресою: 61013, АДРЕСА_2;

- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, що мешкає за адресою: 62343, Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, вул. Флорінка, 27.

Копію ухвали для негайного виконання надіслати до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області, після її виконання відповідачам у справі.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом пяти днів з дня отримання її копії.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя І.В. Іванова