Рішення № 65664138, 21.03.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/300/17

провадження №2/619/472/17

Заочне рішення

Іменем України

21 березня 2017 року Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Нечипоренко І.М.

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

установив:

Позивач просить суд ухвалити рішення, згідно якому визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим будинком №27 по вул. Степовій в смт Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області посилаючись на те, що вона являється власником зазначеного вище житлового будинку, у якому зареєстрована її донька відповідач по справі, яка з липня 2016 року у будинку не проживає, участі в утриманні житла не приймає, комунальні платежі не сплачує, особистих речей відповідача у будинку не має.

Відповідач не зявилася в судове засідання, про причини неявки суду не повідомила, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася.

Позивач у судове засідання не зявилася, надавши суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, вивчивши надані докази, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що житловий будинок №27 по вул. Степовій в смт Мала Данилівка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03.03.2005, виданого Дергачівською державною нотаріальною конторою.

Як вбачається з копії будинкової книги та підтверджено відомостями ОСОБА_4 УДМС України ОСОБА_3 зареєстрована в житловому будинку за названою вище адресою, однак, з липня 2016 року в будинку не проживає, про що мається акт депутата Малоданилівської селищної ради, у звязку з чим, позивач просить визнати свою доньку такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Відповідно дост. 47 Конституції Україникожен має право на житло.

Конституцією Україниу ст. 41 та ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно доЗакону України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зіст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно дост. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку (квартири) визначеніст.383 ЦК Українитаст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У п. 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч.1ст. 405 ЦК України). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бутиЖК України, а застосуванню підлягають норми, передбаченіглавою 32 ЦК України. З врахуванням зазначеного,суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положенняст. 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення ст. ст.71,72 ЖК Українизастосуванню не підлягають.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.64, ч. 3 ст.156 ЖК Українидо членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло право спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство

Тобто, підставою для визнання члена сім'ї власника таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, є його відсутність протягом року без поважних на це причини.

Виходячи з наведеного, при доведеності непроживання без поважних причин особи більше року у будинку вона може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі цієї статті.

Отже, визначальним для вирішення заявленого позову є встановлення обставини, з якою позивач поєднував позовні вимоги, - факт відсутності відповідача без поважних причин понад один рік у житловому приміщенні, в якому він має право проживати як член сім'ї власника.

Згідно з положеннями ч. 3ст. 10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК Українизасобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що відповідач не проживає в будинку менше одного року, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212, 214-216, 218, 224-226 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя І. М. Нечипоренко