Ухвала суду № 65661831, 29.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/1892/16 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача Хілової І.М., представника відповідача Каганок О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Чернігів Вторчормет» до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини справи, порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками ГУ ДФС у Чернігівській області, на підставі направлень на перевірку від 22.04.2016 №№ 881,882,883,884,885 та від 12.05.2016 № 986, наказу від 13.04.2016 № 586 та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведено з 25.04.2016 по 08.06.2016 документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Чернігів Вторчермет» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 15.06.2016 № 252/14/00193178, відповідно до висновків якого позивачем встановлено поручення п. 44.3 ст. 44, п. 134.1 ст. 134, п. 135.1. ст. 135 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 202 119 грн та занижено податок на прибуток в сумі 2 882 211 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 12.07.2016 № 0002221400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 2 882 211 грн, у тому числі: за основним платежем - 2 882 211 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДФС України від 20.09.2016 № 20395/6/-99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги, скаргу ПАТ «Чернігів Вторчермет» від 22.07.2016 задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.07.2016 № 0002221400 в частині донарахувань податку на прибуток по операціях за період 2015 року щодо яких підтверджено здійснення оплати ПАТ «Чернігів Вторчермет» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Вейв», а в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 12.07.2016 № 0002221400 - залишено без змін.

У зв'язку із цим, 12.10.2016 відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення № 0003571400, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 537 122,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомлення-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єктом владних повноважень не наведено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем частини господарської операції за спірним правочином, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про невідповідність закону вчинених за ним господарських операцій.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно п. 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Відповідно до п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на зменшення фінансового результату до оподаткування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року (№ 21-4953а15) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав, що позивач не підтвердив реальність господарських операцій з Могилів-Подільським ТОВ «Реал», та не навів доказів, що доводять рух активів, зміну зобов'язань чи капіталу платника податку.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2015 між ПАТ «Чернігів Вторчермет» (Покупець) та Могилів-Подільським ТОВ «Реал» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів № 48 (т.1 а.с.74,75), за умовами якого продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити промисловий брухт та відходи чорних металів згідно ДСТУ 4121-2002.

Згідно зазначеного договору, Могилів-Подільським ТОВ «Реал» передано ПАТ «Чернігів Вторчермет» металобрухт у кількості 1 682,4 тонн (з врахуванням засміченості), на загальну суму 8 084 012,00 грн.

Здійснення господарських операцій за цим договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів прийому-передачі металів чорних (вторинних) та копіями залізничних, прибуткових та видаткових накладних.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, вказані первинні документи оформлені у відповідності до статті 9 Закону № 996-XIV та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Оплату за договором позивач здійснив таким чином: 5 100 000,00 грн перераховано на рахунки Могилів-Подільського ТОВ «Реал» у 2015 році; 1 694 936,87 грн - погашено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог між ПАТ «Чернігів Вторчермет» та Могилів-Подільським товариством з обмеженою відповідальністю «Реал» згідно угоди від 13.01.2016 №2; 1 289 075,13 грн погашено шляхом переведення боргу на нового власника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Метал Інвест» згідно договору від 13.01.2016 №3.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам та документам, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем до перевірки не було надано документи, що підтверджують транспортування (доставку) металобрухту з огляду на таке.

Згідно з розділом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому, слід наголосити на тому, що відносини, які виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом, регламентовані Законом України «Про металобрухт» від 05.05.1999 №619-XIV (далі - Закон №619-XIV).

Згідно зі статтею 4 Закону №619-XIV приймання промислового брухту від юридичних осіб оформлюється актом приймання із зазначенням найменування юридичної особи, кількості та джерел походження металобрухту.

Відповідно до пункту 2.2. договору купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів від 01.07.2015 № 48 продавець постачає товар за свій рахунок на умовах «склад покупця» у пункти поставки, що зазначені у додаткових угодах до цього договору. Приймання товару від продавця здійснюється покупцем шляхом оформлення актів приймання металів чорних (вторинних).

Таким чином, акт приймання металобрухту є спеціалізованим первинним документом обліку металобрухту. Форма такого акту затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 31.10.2011 № 183 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів» (далі - Ліцензійні умови).

Підсумовуючи викладені обставини, колегія суддів апеляційного суту погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ «Чернігів Вторчермет» не є учасником транспортного процесу у розумінні Правил № 363 та здійснює оприбуткування спірного металобрухту не на підставі товарно-транспортних накладних, а на підставі актів приймання металів чорних (вторинних), а тому відсутність у позивача таких накладних не може свідчити про безтоварність спірних господарських операцій.

Верховний Суд України у постанові від 22.09.2015 по справі № 2а-2717/11/2670 також наголосив та тому, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Апеляційний суд погоджується з такою позицією Верховного Суду України та не вбачає підстав відступлення від такої позиції. З цих же підстав відхиляються доводи апеляційної скарги, що стосуються окремих недоліків в актах приймання металобрухту.

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на те, що у Могилів-Подільського ТОВ «Реал» відсутні необхідні основні засоби, трудові ресурси (працювало 3 особи) та земельні ділянки для здійснення спірних господарських операцій. Колегія суддів зазначені твердження відхиляє, оскільки жодних доказів зазначеним обставинам відповідачем не надано. Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

У відповідності до ліцензії серії АЕ № 271053, виданої Могилів-Подільському ТОВ «Реал» Міністерством економічного розвитку і торгівлі, товариство здійснює заготівлю, переробку металобрухту чорних металів. Жодних доказів щодо позбавлення Могилів-Подільського ТОВ «Реал» вищевказаної ліцензії відповідачем суду не надано. Посилання ж відповідача на те, що Могилів-Подільське ТОВ «Реал» порушило ліцензійні умови апеляційний суд відхиляє, оскільки порушення підприємством таких умов у будь-якому випадку не може свідчити про недотримання його контрагентами податкової дисципліни.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність підтвердження походження і власника металобрухту апеляційний суд також відхиляє, оскільки, як було вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявні договір від 02.07.2015 № 02/07-35Р, відповідно до якого Могилів-Подільське ТОВ «Реал» придбало у ТОВ «ДОММЕТЮГ» спірні лом та відходи чорних металів. Тобто, зазначеним договором підтверджується як походження металобрухту як і його власник.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини п. 70 рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У п. 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав на задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року - без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 31.03.2017.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.