Постанова № 65656706, 27.03.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 березня 2017 р.Р і в н е 817/1586/16

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Рівненській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рівненська митниця ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т АН О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 09.06.2016 №000171302, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 11487,94грн., та від 09.06.2016 №000181302, яким збільшено грошове зобов'язання з акцизного податку в сумі 57439,64грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про невірне декларування терміну використання транспортного засобу, що був ввезений на митну територію України та протиправно оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями збільшив суму грошового зобов'язання з акцизного податку, податку на додану вартість з ввезених на територію України товарів та нарахував штрафні (фінансові) санкції, оскільки як відповідно до свідоцтва від 13.10.2010, виданого уповноваженим органом Республіки Австрія, датою першої реєстрації автомобіля Opel Vivaro, ідентифікаційний номер (кузова) НОМЕР_3 є 13.10.2010. Згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) на вказаний вантажний автомобіль дата його виготовлення - "жовтень 2010 року". А тому, позивач вважає помилковим твердження відповідача, сформоване лише на підставі інформації, отриманої від ТзОВ "Дженерал Авто Груп" відповідно до якої датою введення в експлуатації та датою першої реєстрації транспортного засобу є 13.10.2009. А тому, вважає, що донарахування акцизного податку та податку на додану вартість є незаконним. У зв'язку із такими обставинами, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 02.12.2016 адміністративний позов підтримав з наведених у ньому підстав, просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач Головне управління ДФС у Рівненській області позов не визнав, подав письмове заперечення (а.с.77). Представник відповідача в судовому засіданні 02.12.2016 пояснив, що згідно з пп. 215.3.5-2 Податкового кодексу України, ставка податку на товар "Моторні транспортні засоби для перевезення вантажів з повною масою транспортного засобу не більш як 5 т з робочим об'ємом циліндрів двигуна не більш як 2500 куб. см, що використовувалися", класифіковані за кодом згідно з УКТ ЗЕД 8704219900, на момент митного оформлення митної декларації типу ІМ40ДЕ від 21.07.2015 №204050001/2015/009849 становила 0,02 євро за 1 куб. см об'єму циліндрів двигуна. Ставки податку для транспортних засобів, що відповідають коду 8704 згідно з УКТ ЗЕД, застосовуються для автомобілів, що використовувалися з 5 до 8 років з коефіцієнтом 40, для автомобілів, що використовувалися понад 8 років з коефіцієнтом - 50. Зазначив, що у відповідь на запит Головного управління ДФС у Рівненській області від 26.10.2015 №2064/10/17-00-17-03, ТзОВ "Дженерал Авто Груп" листом від 16.11.2015 №438 надано дані, що містяться у інформаційній системі від виробника, згідно з якої датою виготовлення транспортного засобу є 02.09.2009, дата першої реєстрації - 13.10.2009. Таким чином, за результатами перевірки встановлено факт декларування невірної дати виготовлення транспортного засобу та дати початку використання товару, імпортованого громадянином ОСОБА_2 за митною декларацією типу ІМ40ДЕ від 21.07.2015 №204050001/2015/009849, що призвело до заниження митних платежів на загальну суму 55142,06грн. На підставі викладеного, представник відповідача вважає оскаржувані рішення правомірними та просив відмовити в задоволенні позову повністю за безпідставністю вимог.

Ухвалою від 02.12.2016 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачі Рівненську митницю ДФС.

Представник позивача ОСОБА_5 та представник третьої особи ОСОБА_6 прибули в судове засідання, призначене на 24.02.2017.

Представник відповідача в судове засідання призначене на 24.02.2017 не прибув, подав клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Судом поставлено на обговорення питання щодо розгляду справи у порядку письмового провадження. Представники позивача та третьої особи не заперечили проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин, розглянувши клопотання відповідача, заслухавши думку представників позивача та третьої особи, відповідно до ч.4 ст.122 КАС України, суд перейшов до розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши думку представників позивача та відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

21.07.2015 декларантом ПП "Альянс Авто-Брок" ОСОБА_7 подано до митного оформлення декларацію ІМ40ДЕ 204050001/2015/009849, якою заявлено до митного оформлення ввезений громадянином України ОСОБА_8, за дорученням громадянина ОСОБА_2 транспортний засіб, а саме вантажний автомобіль марки "Opel", модель "Vivaro", ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_3, загальна кількість місць для сидіння, включаючи місце водія - 3, призначення: для використання по дорогах загального користування (для перевезення вантажів), номер двигуна - НОМЕР_4 (маркування), тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів двигуна - 2464 см3, маса у разі максимального завантаження - 2,700 т, тип кузова - фургон, в наявності стаціонарна перегородка між кабіною водія та вантажним відділенням, відсутні вікна в бокових панелях, відсутні доступні отвори для кріплення сидінь та встановлення пристроїв безпеки, відсутні в задній частині декоративне оздоблення та ознаки комфорту, календарний рік виготовлення - 2010, модельний рік виготовлення - 2010.

Загальна фактурна вартість 89659,77грн. (або 3750 євро), заявлена декларантом загальна митна вартість в сумі 95039,36грн. (або 3975 євро).

При митному оформленні вищевказаного транспортного засобу сплачені наступні митні платежі:

мито на транспортні засоби та шини до них, що ввозяться на територію України фізичними особами (код платежу - 121) 10% - 9503,94грн.;

додатковий імпортний збір на товари, що ввозяться на митну територію України фізичними особами (код платежу - 122) 5% - 4751,97грн.;

податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України фізичними особами (код платежу - 128) 20% - 22094,70грн.;

акцизний податок (код платежу - 185) - 1178,25грн.

Про вказані обставини зазначено безпосередньо в акті перевірки та сторонами не заперечуються.

Судом встановлено, що в період з 19.05.2016 по 20.05.2016 посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі по тексту - ГУ ДФС у Рівненській області) на підставі наказу №265 від 16.05.2016, відповідно до п.7 ч.1 ст.336, п.1 ч.2 ст.351, 352 Митного кодексу України, проведено документальну невиїзну перевірку дотримання фізичною особою - громадянином ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні через митний кордон України товарів з поданням митної декларації від 21.07.2015 №204050001/2015/009849.

За наслідками проведення такої перевірки ГУ ДФС у Рівненській області складено Акт №108/17-00-13-02/НОМЕР_2 від 30.05.2016 "Про результати документальної невиїзної перевірки дотримання громадянином України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні через митний кордон України товару з поданням митної декларації від 21.07.2015 року №204050001/2015/009849" (а.с.20-24).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 257, частини 1 статті 377 МКУ, пунктів 218.1 статті 218 та пункту 222.2.1 статті 222 ПКУ, пункту 190.1 статті 190 ПКУ, підпункту 215.3.5-2 пункту 215.3 статті 215 ПКУ, а також, як наслідок, до несвоєчасне та в неповному обсязі сплату митних платежів при переміщенні через митний кордон України товару з поданням митної декларації типу ІМ40ДЕ від 21.07.2015 №204050001/2015/009849, на суму 55142,06грн., в тому числі: податок на додану вартість (вид платежу 128) - 9190,35грн., акцизний податок на транспортні засоби (вид платежу 185) - 45951,71грн.

У відповідності до висновків осіб, які здійснювали перевірку, ввезений вантажний автомобіль відповідає коду УКТ ЗЕД 8704, як такий, що використовувався з 5 до 8 років згідно з відповіді ТОВ "Дженерал Авто Груп" від 16.11.2015 №438, якою надано дані, що містяться у інформаційній системі від виробника, де датою першої реєстрації транспортного засобу - 13.10.2009 (а.с.74,75), відтак визначено застосування коефіцієнта 40 до ставки акцизного податку (автомобіль, що використовувався з 5 до 8 років).

Не погодившись з висновками акта перевірки позивач подав письмове заперечення за результатами розгляду якого висновки акта залишені без змін (а.с.25-29).

На підставі акта перевірки №108/17-00-13-02/НОМЕР_2 від 30.05.2016 ГУ ДФС у Рівненській області 09.06.2016 було прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Р":

№0000171302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів" в сумі 11487,94грн., в тому числі за основним платежем на 9190,35грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2297,59 (а.с.34);

№0000181302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "акцизний податок з товарів (транспортні засоби, крім мотоциклів і велосипедів), ввезених на митну територію України фізичними особами" на 57439,64грн., в тому числі за основним платежем на 45951,71грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11487,93грн. (а.с.35).

Непогоджуючись з вказаними рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Митного кодексу України, відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 1 ст. 54 Митного кодексу України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Митного кодексу України, декларування товарів, що належать громадянам, може здійснюватися цими громадянами або іншими громадянами, уповноваженими на це власниками зазначених товарів нотаріально посвідченими дорученнями.

Частиною 1 ст. 266 Митного кодексу України передбачено, що декларант зобов'язаний, зокрема, у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу (пункт 4); у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів (пункт 5).

Згідно із ч. 1 ст. 293 Митного кодексу України, особою, на яку покладається обов'язок із сплати митних платежів, є декларант.

Частина 2 ст. 293 Митного кодексу України передбачає, що особою, на яку покладається обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.

У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 336 Митного кодексу України, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів шляхом направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих органу доходів і зборів.

Частиною 6 ст. 345 Митного кодексу України передбачено, що результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України, документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Частиною 1 ст. 352 Митного кодексу України передбачено, що посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з приписами п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п. 180.1 ст. 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є, зокрема, будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України,

Пунктом 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.

Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків (пункт 193.1. статті 193 Податкового кодексу України).

Згідно п. 206.1 ст. 206 Податкового кодексу України, під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Відповідно до абз. 5 п. 215.1 ст. 215 Податкового кодексу України, до підакцизних товарів належать серед іншого і транспортні засоби для перевезення вантажів.

Пунктом 215.2 ст. 215 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку встановлюються цією статтею і є єдиними на всій території України.

Згідно з положеннями пп. 215.3.5-2 п. 215.3 ст. 215 Податкового Кодексу України, акцизний податок справляється з таких товарів та обчислюється за такими ставками: моторні транспортні засоби для перевезення вантажів, що використовувалися з кодом товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД 8704219900 за ставкою податку у твердій сумі з одиниці реалізованого товару (продукції) (специфічні) 0,02 євро за 1 куб. см об'єму циліндрів двигуна.

При цьому передбачено, що ставки податку для транспортних засобів, що відповідають коду 8704 згідно з УКТ ЗЕД, застосовуються для автомобілів, що використовувалися з 5 до 8 років з коефіцієнтом 40 для автомобілів, що використовувалися понад 8 років з коефіцієнтом - 50.

Відповідно до пп. 14.1.251 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, транспортні засоби, що використовувалися, - це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 за №1388.

Якщо на транспортні засоби уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право їх експлуатувати, вони вважаються використовуваними. Датою початку користування (вводу в експлуатацію) транспортних засобів, що були в користуванні та ввозяться на митну територію України, вважається дата їх першої реєстрації, визначена в реєстраційних документах, які видано уповноваженими державними органами та дають право експлуатувати ці транспортні засоби на постійній основі.

У разі відсутності реєстраційних документів першої реєстрації транспортних засобів датою початку використання транспортного засобу вважається календарна дата його виготовлення (день, місяць, рік). У разі якщо календарну дату визначити неможливо, то такою датою слід вважати 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Також пунктом 7 Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 №1118 (у редакції наказу Держмитслужби від 17.03.2008 №229), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.11.2005 за №1428/11708 (далі - Правила №1118), власник ТЗ або вповноважена особа, який переміщує ТЗ через митний кордон України, пред'являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії таких документів: що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження); реєстраційних (технічних) документів на транспортний засіб (якщо він перебував на обліку в реєстраційному органі іноземної держави чи України) з відмітками про зняття транспортного засобу з обліку, якщо такі документи видаються реєстраційним органом; митної декларації - у разі потреби; ВМД (у разі транзиту ТЗ, нового або знятого з обліку в реєстраційному органі, через митну територію України); що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні (у разі митного оформлення ТЗ з наданням пільг в оподаткуванні); паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном тощо; довідки про ідентифікаційний номер громадянина (за наявності).

У випадках необхідності вирішення питань щодо визначення року виготовлення ТЗ, класифікації ТЗ згідно з УКТЗЕД, митної вартості або порушення справи про порушення митних правил посадова особа митного органу може вимагати деякі чи всі з перелічених документів: митні документи країни придбання ТЗ; сервісну книжку; експертний висновок; фотографії; технічну документацію.

Згідно п. 8 Правил №1118, визначення року виготовлення ТЗ здійснюється на основі даних його виробника, що містяться в ідентифікаційному номері ТЗ. Міжнародною організацією стандартизації (ISO) запроваджено з 1976 року міжнародний стандарт ідентифікаційних позначень автомобіля - ISO 3779-1983, гармонізований з державним стандартом України ДСТУ 3525-97 обов'язкового застосування в Україні, які складаються з міжнародного коду виробника ТЗ (перші три символи), описової частини (подальші шість символів) і розпізнавальної частини (останні вісім символів), за яким визначається ідентифікаційний номер ТЗ. Ідентифікаційний номер індивідуальний для кожного ТЗ.

У разі визначення року виготовлення ТЗ необхідно враховувати те, що за міжнародним стандартом ISO 3779-1983 виробники ТЗ зазначають в ідентифікаційному номері або календарний, або модельний рік виготовлення ТЗ, тобто наступний модельний рік починається після 1 липня поточного календарного року.

Стандартом ISO 3779-1983 для кодування модельних років виготовлення ТЗ рекомендовано використання 10-го символу в 17-значному ідентифікаційному номері та символів, наведених у табл. 4.4 додатка 4 до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395.

Календарний і модельний роки виготовлення можуть також визначатися за розпізнавальною частиною ідентифікаційного номера (останні 8 знаків).

Більшість виробників ТЗ зазначають рік виготовлення 10-м символом у 17-значному ідентифікаційному номері. Разом з тим існують виробники ТЗ, що зазначають рік виготовлення знаком, розміщеним в іншому місці ідентифікаційного номера ТЗ. Деякі виробники формують ідентифікаційний номер ТЗ, у якому рік виготовлення взагалі не зазначається.

За рік виготовлення ТЗ приймається календарна дата його виготовлення (день, місяць, рік).

Якщо в ідентифікаційному номері нового ТЗ не міститься повна інформація про календарну дату його виготовлення, то такою датою вважається дата виготовлення, зазначена в технічних документах виробника ТЗ.

Якщо календарну дату виготовлення ТЗ, який перебував у користуванні, визначити за його ідентифікаційним номером неможливо, то за основу береться рік виготовлення, визначений за його ідентифікаційним номером, з урахуванням календарної дати першої реєстрації ТЗ.

Датою першої реєстрації ТЗ, який перебував у користуванні, є дата, зазначена в спеціальній графі технічного паспорта (свідоцтва про реєстрацію), наприклад, паспорта німецького зразка, або дата видачі технічного паспорта (свідоцтва про реєстрацію).

У разі відсутності даних про дату першої реєстрації, коли модельний чи календарний рік виготовлення ТЗ, зазначений в ідентифікаційному номері, збігається з роком початку його експлуатації, датою виготовлення вважати 1 січня року, зазначеного в ідентифікаційному номері ТЗ.

Якщо встановлений за ідентифікаційним номером модельний рік виготовлення не збігається з роком початку експлуатації ТЗ, який зазначено в реєстраційному документі, й перевищує його, датою виготовлення вважати 1 липня зазначеного в реєстраційних документах року.

Якщо встановлений за ідентифікаційним номером календарний або модельний рік виготовлення не збігається з роком початку експлуатації ТЗ, який зазначено в реєстраційному документі, і є меншим за нього, датою виготовлення вважати 1 січня календарного року, зазначеного в ідентифікаційному номері.

У разі неможливості визначення року виготовлення ТЗ за ідентифікаційним номером роком виготовлення вважати рік, що значиться в реєстраційних і технічних документах на ТЗ.

При цьому в разі відсутності в реєстраційних і технічних документах на ТЗ календарної дати виготовлення ТЗ такою датою вважати 1 січня року, зазначеного в реєстраційних і технічних документах на ТЗ.

Датою початку користування ТЗ, що були в користуванні та ввозяться на митну територію України, уважається дата першої реєстрації ТЗ, визначена в реєстраційних документах, які видані вповноваженими державними органами та дають право експлуатувати ці ТЗ на постійній основі.

У разі відсутності реєстраційних документів першої реєстрації ТЗ датою початку користування вважати перший день першого місяця року, зазначеного в ідентифікаційному номері ТЗ, а за відсутності в ідентифікаційному номері року виготовлення - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

За наявності обґрунтованих сумнівів щодо визначення року виготовлення ТЗ достовірність установлюється експертом, що має свідоцтво про право проведення експертних досліджень з відповідної експертної спеціальності та внесений до Реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян Міністерства юстиції України.

Отже, судом встановлено, що позивачем ввезено на митну територію України автомобіль марки "Opel", модель "Vivaro", ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_3 та здійснено його митне оформлення у порядку, визначеному чинним законодавством.

Десятим символом у ідентифікаційному номері (кузова) є літера "А", яка відповідно до міжнародного стандарту ідентифікаційних позначень автомобіля - ISO 3779-1983 відповідає 2010 року випуску.

Крім того, до митного оформлення декларантом подано: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії 0027МЕМЗ/АТ0806, рахунок-фактуру від 16.07.2015 №110388, сертифікат відповідності №UA1.193.0049721-15, акт фізичного огляду від 21.07.2015, про що зазначено безпосередньо в акті перевірки та сторонами не заперечується (а.с. 22).

Як встановлено з оглянутого в судовому засіданні оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, датою першої реєстрації автомобіля є 13.10.2010 (а.с.37-39,92-93).

Згідно з договором купівлі-продажу (інвойсом) транспортного засобу від 16.07.2015 (а.с.40), датою першої реєстрації є жовтень 2010 року.

Слід зазначити, що реєстраційні документи, згідно з якими здійснювалося митне оформлення автомобіля в передбаченому законодавством порядку недійсними не визнані, а також відповідачем не спростовано їх належності, як доказів у справі.

Тобто, відповідно до чинних реєстраційних документів, на підставі яких здійснювалося митне оформлення автомобіля марки "Opel", модель "Vivaro", ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_3, датою першої постановки на облік, а відповідно і датою початку експлуатації ввезеного транспортного засобу є саме 13.10.2010, що, з урахуванням дати його ввезення на митну територію України, складає менше 5 років.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Єдиним документом, який слугував підставою для проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень був лист ТзОВ "Дженерал Авто Груп" від 16.11.2015 №438 про те, що згідно з даними, які містяться у інформаційній системі від виробника, датою виготовлення транспортного засобу є 02.09.2009, дата першої реєстрації транспортного засобу - 13.10.2009.

При цьому суд вказує на те, що дана інформація є спеціалізованою інформацією системи з обмеженим доступом для користування офіційними дилерами.

На переконання суду, лист ТзОВ "Дженерал Авто Груп" від 16.11.2015 №438 щодо дати виготовлення транспортного засобу 02.09.2009, на які посилається відповідач, за відсутності документального підтвердження офіційними документами викладеної у них інформації та відсутності посилань на безпосередні джерела її отримання, не є достатньо вагомими доказами, які б спростовували відомості, що містяться у наданих платником податків документах та правомірності його дій.

Також, суд зазначає, що за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності даних, наведених у реєстраційних документах на автомобіль, що видані іноземним державним органом, контролюючий орган, у відповідності до вимог чинного законодавства, повинен по офіційних каналах затребувати від уповноваженого органу інформацію стосовно дати реєстрації автомобіля у зв'язку із такими розбіжностями у відомостях реєстраційного органу та офіційного дилера. Однак, як встановлено судом, відповідач з такими запитами до іноземних державних органів не звертався.

Відтак, використана відповідачем інформація дистриб'ютора виробника Opel в Україні ТзОВ "Дженерал Авто Груп" не є належним та допустимим доказом в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, на думку суду, позивачем доведено його добросовісність під час ввезення транспортного засобу на територію України та здійснення його митного оформлення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача належних правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим, останні є протиправними та підлягають скасуванню, а позов задоволенню повністю.

Представник позивача в позовній заяві просить вирішити питання щодо судових витрат у відповідності до ст.94 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно зі ст.87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи (ч.3).

Відповідно до акта здачі-приймання наданих послуг від 05.10.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс-ДНС" надало ОСОБА_2 правову допомогу на загальну суму 10150,00грн. (а.с.41).

Статтею 90 КАС України визначено, що сторони несуть витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Таким чином, відшкодуванню підлягають документально підтверджені витрати на правову допомогу, розмір яких визначається на договірній основі між адвокатом або іншим фахівцем в галузі права та особою, якій така допомога надається.

Процесуальне представництво визначається як правовідносини, в силу яких одна особа здійснює процесуальні дії в межах своїх повноважень від імені та в інтересах іншої особи.

Представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч.2 ст.48 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність. Це означає, що представником сторони може бути фізична особа, яка здатна особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, яка досягла повноліття і не визнана адміністративним судом недієздатною, має належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в адміністративному суді.

При цьому, повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, повинні бути підтверджені довіреністю на здійснення представництва в суді (ч.1 ст.58 КАС України), яка посвідчується нотаріусом (для представництва фізичної особи) або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності (для представництва юридичної особи) (ч.4 ст.58 КАС України).

Тобто особи, які не мають довіреності або відповідних документів, що підтверджують їх повноваження як представників на ведення справи в адміністративному суді, не можуть бути допущеними як представники, оскільки дії таких осіб за відсутності належних повноважень не мають жодної юридичної сили.

Як встановлено з матеріалів справи, правова допомога при вирішенні даної справи надавалася позивачу фахівцем в галузі права ОСОБА_5, повноваження якого підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю від 11.07.2016 за №3183 (НВХ 368583) (а.с.16).

Судом також встановлено, що ОСОБА_5 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-ДНС".

Згідно з квитанцією від 09.09.2016 №0.0.613641100.1 (а.с.42), наданою представником позивача на підтвердження витрат на правову допомогу, ОСОБА_2 перераховано 10000,00грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Фенікс-ДНС" за договором №27, укладеного 11.07.2016 між ОСОБА_2 (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс-ДНС" (Виконавець) про надання правової допомоги (а.а.с.17-18, 42).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довіреності від 11.07..2016 ОСОБА_5 уповноважено представляти інтереси ОСОБА_2 як фізичну особу, а не посадову особу юридичної особи. Як зазначалось вище, витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права підчас вирішення справи. Відповідно до наданих представниками позивача документів, витрати на правову допомогу поніс не спеціаліст в галузі права, а юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс-ДНС".

Відтак, у суду відсутні підстави для відшкодування таких витрат, оскільки в розумінні положень ст.70 КАС України, квитанція від 09.09.2016 №0.0.613641100.1 не може бути належним та допустимим доказом підтвердження витрат позивача на правову допомогу ОСОБА_5

Таким чином, у відповідності до ч.1 ст.94 КАС України, суд присуджує на користь позивача судовий збір в розмірі 689,28грн.

Крім того, відповідності до ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 2204,80грн., що є більшим ніж передбачено законом. А тому, надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1515,52грн. підлягає поверненню позивачу за його клопотанням.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області форми "Р" від 09.06.2016 №0000171302 та №0000181302.

Присудити на користь позивача ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір в розмірі 689,28грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Гломб Ю.О.