Ухвала суду № 65656561, 15.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Гаращенка Д.Р.

суддів Усика Г.І., Пікуль А.А.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Сидоренко Наталії Миколаївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просили в рахунок погашення заборгованості в розмірі 3 926 906грн. 33коп., з яких: тіло кредиту -3 381 248грн. 67коп., відсотки - 473 458грн. 62коп., пеня - 72 199грн. 04коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - нежиле приміщення АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на нього.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 11.07.2007р. року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 49.35/323/07-НВС, згідно якого ОСОБА_2 надано кредит в розмірі 198 000 Доларів США зі сплатою 11,00% строком до 11.07.2025року. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 11.07.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 33/323/1323/07-НВС від 11.07.2007р., за умовами якого остання передала в іпотеку нерухоме майно - нежиле приміщення АДРЕСА_1. За договором купівлі-продажу прав вимоги від 20.05.2013р. позивачем куплені права вимоги за кредитами, в тому числі і за договором, укладеним з ОСОБА_2 Оскільки позичальник допустив порушення виконання умов кредитного договору та утворилась заборгованість в розмірі 3 926 906грн. 33коп., позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нього.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт, посилається на те, що суд першої інстанції не правильно вирішив справу, оскільки, на думку апелянта, незважаючи на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем за положеннями Закону України «Про іпотеку» є видом досудового вирішення питання, останній не позбавлений можливості здійснити це і через суд.

Справа № 759/10722/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/513/2017Головуючий у суді першої інстанції: Кириленко Т.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.Свою позицію апелянт також обґрунтовує правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник заперечували проти апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦГІК України, у відсутності не з'явившихся осіб.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та її представника, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.07.2007р. року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 49.35/323/07-НВС, згідно якого ОСОБА_2 надано кредит в розмірі 198 000 доларів США зі сплатою 11,00% строком до 11,07.2025року (а.с. 6-15).

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 11.07.2007року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку нерухоме майно - нежиле приміщення АДРЕСА_1 (а.с. 26-35).

За договором купівлі-продажу прав вимоги від 20.05.2013р. позивачем куплені права вимоги за кредитами, в тому числі і за договором, укладеним з ОСОБА_2 (а.с. 44-50).

Внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором у відповідача, станом на 18.05.2015 року, утворилась заборгованість в розмірі 3 926 906,33грн., яка складається з заборгованості по кредиту в розмірі 3 381 248,67грн., заборгованості по відсотках в розмірі 473 458грн. 62коп.. заборгованості по пені в розмірі 72 199грн. 04коп.

Відповідно до п. 4.2 Іпотечного договору, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадках порушення Іпотекодавцем умов Договорів, або умов цього Договору.

Згідно п. 4.3 Іпотечного договору при настанні випадків, передбачених п. 4.2. цього договору, Іпотекодержатель за 30календарних днів попереджає Іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки і якщо протягом цього строку зобов'язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, Іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів:

- набуває право власності на майно;

- від свого імені продає манно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог;

- дає іпотекодавцю згоду на реалізацію майна третім особам, визначених Іпотекодержателем або погоджених з ним, від свого (іпотекодавця) імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог Іпотекодержателя.

Перебіг тридцятиденного строку починається з наступного дня, після календарної дати відправлення Іпотекодержателем повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна, за місцезнаходженням Іпотекодавця, зазначеним у цьому Договорі.

Ціна договору купівлі-продажу Майна визначається за згодою сторін, але в будь- якому разі не менше суми, зазначеної в п. 1.4. даного Договору. У разі недосягнення згоди щодо ціни договору купівлі-продажу Майна, така ціна визначається на підставі проведеної незалежної експертної оцінки суб'єктом оціночної діяльності, визначеного Іпотекодержателем самостійно та зазначеної в звіті про оцінку майна, що складається у відповідності з Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року № 265 8-Ш на рівні не нижче звичайної. В разі зниження вартості Майна Іпотекодержатель вправі здійснити переоцінку вартості Майна шляхом проведення додаткової незалежної експертної оцінки.

Умова цього пункту мають силу договору еро задоволення вимог іпотекодержателя.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався положеннями статей 33, 36,37,39 Закону України «Про іпотеку», ст. 392 ЦК України, та виходив з того, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визначений позивачем - шляхом визнання права власності на предмет іпотеки можливий лише у позасудовому порядку, а тому законних підстав для задоволення позову немає.

Колегія суддів погоджується з рішення суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції правильно визначився із виниклими правовідносинами сторін, правильно розглянув справу на основі наданих сторонами доказів та ухвалив законне та обґрунтоване рішення

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неправильне вирішення справи судом та можливість задоволення вимог позасудового виду стягнення на предмет іпотеки у суді, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року в справі № 6-2457цс16, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд України прийшов до висновку, що ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, є неправильним застосуванням норм статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту та тягар доказування лежить на сторонах спору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився із виниклими правовідносинами сторін та законно і обґрунтовано відмови у задоволенні позовних вимог, у тому вигляді, у якому вони були заявлені.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16, оскільки вважає правильними висновки викладені саме у наведеній вище постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року в справі № 6-2457цс16.

Крім того, наведена колегією суддів постанова Верховного Суду України була прийнята пізніше за часом, а тому саме її слід враховувати відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Сидоренко Наталії Миколаївни відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді