Ухвала суду № 65656408, 30.03.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 рокусправа № 804/6206/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.

суддів: Панченко О.М. Іванова С.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у справі №804/6206/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» до Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» 22 вересня 2016 року звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 06.09.2016 року: №0005931407, №0005941407, №0005951407.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо наявності порушень в діях позивача викладені у акті №450/04-36-14-03/31335039 від 17.08.2016 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки та зазначає про правомірність його висновків.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 450/04-36-14-03/31335039 від 17.08.2016 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п.4 «Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №11, в результаті чого встановлено нецільове використання коштів зі спеціального рахунку ПДВ в сумі 598544 грн.,

- ст.198, ст.201, п.209.15 ст.209 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24 загальної Декларації) у розмірі 157687 грн. за грудень 2015 року;

- ст.198, ст.201, п.209.15 ст.209 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість (загальна Декларація) у розмірі 94731 грн. за грудень 2015 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення від 06.09.2016 року:

№0005931407, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 157687,00 грн.,

№0005941407, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 94731,00 грн. за основним платежем та 771862,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0005951407, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно з матеріалами справи позивачем в грудні 2015 року було реалізовано основних засобів (хлібопекарського обладнання) на загальну суму 943260,00 грн., в т.ч. ПДВ 157210,00 грн. у зв'язку з чим було виписано податкову накладну № 13 від 31.12.2015 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, вказана господарська операція була включена позивачем до податкових зобов'язань з ПДВ за загальною декларацією, оскільки операції з реалізації основних засобів не є операціями з реалізації сільськогосподарської продукції.

Відповідно до п. 209.7 ст. 209 ПК України «Сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються означеним платником податку - їх виробником».

Підпунктом 209.15.1 статті 209 ПК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) визначено, що виробничими факторами, за рахунок яких сформовано податковий кредит є, зокрема,:

а) товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

У разі якщо товари/послуги, основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума плаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг у загальній вартості усіх товарів/послуг, поставлених за 12 попередніх послідовних звітних (податкових) періодів.

У разі зміни напряму використання товарів/робіт, основних фондів платник податку проводить коригування податкового кредиту виходячи з вартості придбання товарів/послуг, балансової (залишкової) вартості основних фондів, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено зміну напряму використання.

Враховуючи зазначені правові норми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку проте, що якщо основні засоби були придбані як виробничі фактори, за рахунок яких сформовано податковий кредит у минулих податкових звітних періодах, змінюють напрямок використання, то сільськогосподарське підприємство проводить коригування податкового кредиту виходячи з балансової (залишкової) вартості таких основних фондів.

Згідно з матеріалами справи, позивачем було дотримано вимоги, зазначені у пп. 209.15.1 ПК України та правила відображення сум податкового кредиту та здійснено коригування податкового кредиту за реалізованих основних засобів виходячи з балансової (залишкової) вартості таких основних засобів, яка склалась станом на початок звітного (податкового) періоду - 01.12.2015 року, протягом якого здійснено зміну напряму використання (реалізацію основних засобів), відповідно до «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 23.09.2014 р. № 966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 р. № 13), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 р. за №1267/26044 (діяв у періоді, що перевірявся, далі - Наказ № 966).

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність в діях позивача порушень п. 198.6 ПК України, оскільки ним передбачено включення до податкового кредиту поточного звітного періоду сум ПДВ у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які відображаються у податковій декларації у рядках 10-15, а не у рядку 16, в якому відображається коригування податкового кредиту минулих податкових (звітних) періодів. Позивач коригував податковий кредит за спеціальною та загальною декларацією одночасно, а саме у рядку 16.2 спеціальної декларації за грудень 2015 року позивач зменшив податковий кредит за реалізованими основними засобами, як зміна напряму використання основних засобів, придбаних раніше, а у рядку 16.2 загальної декларації за грудень 2015 року збільшив податковий кредит за реалізованими основними засобами на однакову суму у розмірі 149418 грн.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-центр «Альфа» договір № 76/М/15 від 27.11.2015 року купівлі-продажу автомобіля МAZDA 6ІРМ на суму 618 000 грн., в т.ч. ПДВ 103 000,00 грн.

На виконання вказаного договору було видано рахунок №102/М від 26.11.2015 року, видаткову накладну № 77 від 11.12.2015 року, а також складено акт прийому-передачі від 11.12.2015 року та податкову накладну № 144 від 27.11.2015 року на суму 618000,00 грн., в т.ч. ПДВ 103000,00 грн.

Вказаний автомобіль введено в експлуатацію 15.01.2016 року, що підтверджується відповідним актом (т.2 а.с. 173).

Згідно з поясненнями представника позивача метою придбання автомобіля є оперативне ведення господарської діяльності підприємством. Зазначені доводи представника позивача відповідачем не спростовано. Доказів використання придбаного автомобіля для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг) відповідачем суду не надано.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірне віднесення позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 103 000,00 грн. до складу податкового кредиту за загальною декларацією за грудень 2015 року.

Доводи позивача щодо необхідності відображення зазначених сум податкового кредиту за придбаним автомобілем у спеціальній декларації є безпідставними.

Щодо нарахування штрафних (фінансових) санкцій за нецільове використання коштів зі спеціального рахунку сільськогосподарського підприємства суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суд першої інстанції встановлено, що позивач має 3,68 га землі в оренді для багаторічних насаджень, що підтверджується листом Управління Держгеокадастру у Нікопольському районі Дніпропетровської області за № 34-405-0.3-910/2-16 від 29.01.2016 р.

У жовтні 2015 року позивач вніс відповідні зміни до реєстраційних документів у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) про види діяльності: 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів та 01.25 Вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників.

05.11.2015 року позивачем було укладено договір купівлі-продажу № 3 з ФОП ОСОБА_1 на придбання саджанців черешні та на виконання умов договору, 06.11.2015 р. перераховано передоплату зі спеціального рахунку ПДВ у сумі 598544 грн. тобто позивач витратив кошти які перебували на спеціальному рахунку на оплату вартості виробничих факторів.

У 2016 році позивач, виходячи з економічного та фінансового становища як на підприємстві, так і в Україні, відмовився від прийнятого рішення щодо садівництва та попросив повернути передоплату за саджанці, що і відбулось у квітні 2016 року.

Проте повернення коштів відбулось не на спеціальний рахунок позивача, що на думку відповідача є порушенням.

Вирішуючи спірні відносини суд першої інстанції вірно застосував до них положення пункту 209.2. ст. 209 ПК України відповідно до яких, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку, для інших виробничих цілей.

Згідно з пунктом 3 «Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 р. № 11 із змінами і доповненнями в редакції, що діяла на момент перерахування коштів, (далі - Постанова № 11) встановлено, що на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство складає податкову декларацію і в строки, встановлені статтею 203 Кодексу, подає її в електронному вигляді до територіального органу ДФС.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період, перераховується із рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість на спеціальний рахунок у порядку та строки, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 569 «Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість».

Відповідно до п. 4 Постанови № 11 сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 р. перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказаними нормативними актами не обмежено використання сум податку на додану вартість, що акумульовані на спеціальному рахунку сільськогосподарського товаровиробника, виключно на оплату податку на додану вартість, що нарахований постачальником на вартість поставлених ним товарів/послуг.

Це також стосується повернення коштів не на спеціальний рахунок ПДВ позивача, оскільки Постановою № 11 передбачено зарахування коштів на спеціальних рахунках виключно казначейством з електронних рахунків сільськогосподарського підприємства, відкритих в системі електронного адміністрування ПДВ. Отже, зарахування коштів на спеціальний рахунок суб'єктом підприємницької діяльності у разі повернення оплати товарів/ послуг не передбачено.

Таким чином висновки відповідача щодо нецільового використання позивачем коштів зі спеціального рахунку ПДВ в сумі 598544 грн. є безпідставними.

Щодо ненадання документів до перевірки суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 85.4 статті 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Згідно з пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

З наведеного слідує, що штрафні санкції на підставі пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України можуть бути застосовані у разі ненадання копій первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, документів з питань обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з матеріалами справи відповідачем, складено акт про те, що під час планової виїзної документальної перевірки позивача до перевірки не були надані первинні документи на підтвердження суми 149418 грн., відображеної у рядку 16.2 Колонки Б податкової декларації з ПДВ загальної за грудень 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що в ході перевірки листом №4 «Про надання пояснень та документальних підтверджень» від 10.08.2016 перевіряючими було запрошено у підприємства надання документів та пояснень стосовно підтвердження суми 149418 грн., відображеної у рядку 16.2 Колонки Б податкової декларації з ПДВ загальної за грудень 2015 року (т.1 а.с. 124).

Згідно з актом відмови надання документів директором ТОВ ВКФ «Агро -Хліб» до перевірки не надано: накладні, податкові накладні, які підтверджують факт придбання основних фондів, крім того відсутня інформація до якої декларації було віднесено податковий кредит з ПДВ при придбанні основних засобів; облікову політику підприємства на дату придбання основних засобів, акти вводу в експлуатацію, технічні паспорти або інші документи, які містять інформацію про визначення строку корисною використання основних засобів у відповідно до П(С)БУ 7 «Основні засоби», розрахунок амортизаційних відрахувань з момент) вводу в експлуатацію по момент реалізації основних засобів для визначення залишкової вартості основних засобів на момент реалізації основних засобів у грудні 2015 року.

Однак, незважаючи на те, що зазначеними нормами права передбачено складання акта за ненадання належним чином завірених копій документів під час перевірки, з правом ознайомлення платника податків з цим актом, його підписанням або фіксацією відмови у підписанні, відповідачем зазначених вимог дотримано не було.

Так акт відмови від надання документів від 05.09.2016 року було складено поза межами періоду проведення перевірки з 21.07.2016 року по 03.08.2016 року, при цьому цей акт не містить даних щодо обставин ненадання позивачем запрошених відповідачем саме копій документів, як це передбачено п.85.2 ст.85 ПК України. При цьому, позивача не було ознайомлено та йому не було надано для підписання акт відмови від надання документів від 05.09.2016 року.

Водночас і в акті перевірки від 17.08.2016 р. не відображено факт складання акта відмови від надання документів, що є порушенням «Порядку оформлення результатів документальних перевірок …» затвердженого наказом МФ України 20.08.2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 року № 1300/27745.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту запрошення у позивача надання документів та пояснень стосовно підтвердження суми 149 418 грн. Вказані документи були надані позивачем під час судового розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про не доведеність відповідачем правомірності накладення на позивача штрафу за податковим повідомленням-рішенням № НОМЕР_1 від 06.09.2016 року.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у справі №804/6206/16 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлений 31 березня 2017 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: С.М. Іванов