Ухвала суду № 65655717, 28.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний номер 753/3734/15

Апеляційне провадження №22-ц/796/3893/17 Головуючий в 1 інстанції - Сухомлінов С.М.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експортний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 8300,48 грн. заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. Посилався на те, що позивач є власником АДРЕСА_1 та ухиляється від сплати комунальних платежів, внаслідок чого станом на 01.08.2014р. утворився борг в розмірі 8300,48 грн., який відповідач відмовляється сплачувати.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва позов задоволено.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» з ОСОБА_1 8300 (вісім тисяч триста) грн. 48 коп. заборгованості та 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову. В скарзі посилався на порушення норм матеріального права, відсутність в нього договору з позивачем про надання послуг, а відповідно відсутність в нього обов'язку відшкодовувати позивачу витрати на житлово-комунальні послуги.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач доводи скарги підтримав.

Представники позивача заперечували проти доводів скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Положенням п. 5 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 32 Закону України плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 162 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими у встановленому порядку тарифами.

З свідоцтва (а.с.5) вбачається, що ОСОБА_1 є власником АДРЕСА_1.

Згідно наказу (а.с.8) та акту (а.с.9-10) від 01.10.2012р. житловий будинок АДРЕСА_1 прийнято на баланс ТОВ «Перший український експертний центр», який в період за який заявлені вимоги здійснював обслуговування будинку , приймав від його мешканців платежі за надані по будинку комунальні послуги.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 Цивільного кодексу України встановлює, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Як вбачається з розрахунку (а.с.6), відповідач не належним чином вніс плату за житлово - комунальні послуги, внаслідок чого станом на 01.08.2014р. утворилась заборгованість в розмірі 8300,48 грн.

Виходячи з наявних у справі письмових доказів, колегія суддів приходить до висновку, що ті обставини справи які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи скарги в частині не вірного застосування норм права, відповідно до яких на думку відповідача, лише за наявності письмового договору в нього міг виникнути обов'язок перед позивачем, колегія не приймає з огляду на наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), газового та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічного правового висновку дійшов ВСУ в постанові 6-2951цс 15 від 20 квітня 2016 року, яка є обов'язковою для застосування всіма судами відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Так, як відповідач не подавав заяву про відмову від отримання будь-яких послуг, суд дійшов правильного висновку, що договір між сторонами був укладений.

Апеляційна скарга відповідача не містить будь-яких конкретних посилань на неправильність зроблених позивачем розрахунків, (застосування не діючих тарифів, помилки в розрахунках, неврахування сплачених сум і т.п.), а тому підстав для скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову немає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: