Рішення № 65654630, 22.03.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 301/1372/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 березня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі СОЧЦІ І.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Іршавського районного суду від 18 жовтня 2016 року, -

встановила:

ПАТ КБ «ПриватБанк» 11.07.2016 звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 Позов мотивувався тим, що банк 25.12.2007 уклав із відповідачем кредитний договір № MKН0АЕ00000340, за яким надав кредит у розмірі 12243,98 дол. США на строк до 24.12.2012. Позивач виконав свої зобовязання за договором, а відповідач свої порушив і спричинив виникнення боргу, який станом на 02.07.2016 складав 16668,07 дол. США, з яких заборгованість: за кредитом - 2788,90 дол. США, за відсотками 1064,65 дол. США, за комісією 381,30 дол. США, пеня 12433,22 дол. США. Оскільки кредитор управі вимагати від божника не увесь борг, а його частину, до стягнення належить борг у розмірі 4324,85 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1,00 дол. США/24,82 грн станом на 02.07.2016 є еквівалентом 105108,98 грн, з яких заборгованість: за кредитом 2788,90 дол. США, за відсотками 1064,65 дол. США, за комісією 381,30 дол. США.

Посилаючись на ці обставини, на положення ЦК України щодо права вимоги боргу, на інші норми щодо виконання зобовязань, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 25.12.2007 № MKН0АЕ00000340 у розмірі 4324,85 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1,00 дол. США/24,82 грн станом на 02.07.2016 є еквівалентом 105108,98 грн, та покласти на нього судові витрати.

Рішенням Іршавського районного суду від 18.10.2016 у позові відмовлено за спливом позовної давності.

Позивач ставить в апеляції питання про скасування рішення суду та задоволення позову. На думку сторони, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору, а зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У письмових запереченнях на апеляцію відповідач ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: позивача ОСОБА_2, яка апеляцію підтримала, відповідача адвоката ОСОБА_3 яка скаргу не визнала, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив зі спливу позовної давності за предявленими кредитором вимогами до боржника. Проте, повною мірою погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неповного зясування обставин справи, а відтак, із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України у редакції, чинній на час їх виникнення, щодо договорів і кредитних зобовязань, відповідно до яких цивільні права та обовязки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобовязаний повернути кредитору заборговане, а той управі вимагати стягнення боргу та сплати неустойки; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання (ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 546, 549, 550, 611, 612, 614, 623-625, 629, 1050, 1054 ЦК України).

Встановлено, що Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (а.с. 15, 17, 18), уклало 25.12.2007 із ОСОБА_1 кредитний договір № MKН0АЕ00000340, предметом якого відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 7.1., 7.2. та інших положень договору, було надання коштів у вигляді неповнолюваної кредитної лінії строком по 24.12.2012 для придбання автомобіля (а.с. 10-13). Загальний розмір доступного до одержання позичальником кредиту за умовами, узгодженими в п. 7.1. договору (кредитний ліміт), склав 12243,98 дол. США, цим пунктом договору були визначені такі складові кредиту: 8276,39 дол. США для купівлі автомобіля; 6,75 дол. США для сплати реєстрації предмета застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2. договору; 3960,84 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. договору. За користування кредитом була передбачена сплата відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,14% від суми наданого кредиту, щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п 3.10. договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2. договору; періодом сплати визначено період з 24 по 28 число кожного місяця; погашення заборгованості за договором здійснюється щомісяця в період сплати шляхом внесення позичальником банку щомісячного платежу в розмірі 215,48 дол. США (п. 7.1. договору).

Пунктом 4.5. договору сторони узгодили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування ним, винагороди, неустойки за договором встановлюються тривалістю 5 років. Отже, сторони скористалися правами, що випливають із наведених вище норм закону та положень ст.ст. 6, 203, 626-628, 638 ЦК України і відповідно до ст.ст. 256, 257, ст. 258 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 259 ч. 1 цього Кодексу збільшили позовну давність щодо грошових вимог кредитора. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідач порушив свої зобовязання за договором, його заборгованість позивач визначив станом на 02.07.2016 у розмірі 16668,07 дол. США, з яких заборгованість: за кредитом - 2788,90 дол. США, за відсотками 1064,65 дол. США, за комісією 381,30 дол. США, пеня 12433,22 дол. США (а.с. 6-8, 43-45). Останній за часом платіж відповідача на часткову сплату боргу за договором зафіксований у розрахунку 09.07.2010, що ніким не заперечується та підтверджено в апеляційному суді представником позивача. Із зафіксованого руху коштів за кредитним договором убачається, що до 09.07.2010 платежі здійснювалися в окремих періодах хоча й нерегулярно, однак, перерви між платежами складали не більше кількох місяців, найдовша перерва мала місце у травні-грудні 2009 року, і в будь-якому разі з моменту видачі кредиту і до 09.07.2010 платежі здійснювалися в межах пятирічної позовної давності, щоразу її перериваючи (ст. 264 ч.ч. 1, 3 ЦК України).

Здійснюючи своє право на захист і розпоряджаючись своїми цивільними та процесуальними правами вільно, на власний розсуд (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України), відповідач обравши лінію захисту від позову, не заперечував у суді першої інстанції розміру свого боргу перед банком, предявленого до стягнення, його елементів, не спростовував розрахунків, доводів позову по суті тощо, не робив цього і в апеляційному суді. Заявою від 18.10.2016, поданою до суду першої інстанції (а.с. 46), позичальник просив суд застосувати позовну давність та відмовити в позові саме з цієї підстави (ст. 267 ч.ч. 3, 4 ЦК України), справу просив розглянути в його відсутність. Подання заяви вказує на визнання позичальником свого боргу як такого, проте, на відсутність, відповідно до його правової позиції в справі, підстав для його стягнення на користь кредитора внаслідок спливу позовної давності.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ст. 631 ч.ч. 1, 4 ЦК України).

Відповідно до принципів диспозитивності цивільного процесу, кредитор визначив предмет позову і межі своїх вимог, за які не вправі виходити суд ані першої, ані апеляційної інстанцій (ст.ст. 10, 11, ст. 303 ч. 1 ЦПК України). Позивач просив стягнути з відповідача частину боргу в розмірі 4324,85 дол. США, з яких заборгованість: за кредитом 2788,90 дол. США, за відсотками 1064,65 дол. США, за комісією 381,30 дол. США. Позов був предявлений кредитором 11.07.2016 (а.с. 19), у межах позовної давності щодо зобовязань позичальника, строк виконання яких був визначений періодом з 11.07.2011 і до закінчення строку дії договору. Параметри, виходячи з яких кредитор предявив позов, зафіксовані в розрахунку боргу на момент закінчення строку дії кредитного договору станом на 25.12.2012, у подальшому нарахування, що мають значення з урахуванням меж позову, кредитором не здійснювалися.

Беручи до уваги строк дії договору (по 24.12.2012), день предявлення позову кредитором (11.07.2016), встановлену договором позовну давність (5 років), межі позову та заяву боржника про застосування позовної давності, слід констатувати, що початком періоду у межах позовної давності, за який можливе вирішення по суті питання щодо стягнення боргу, є 12.07.2011, кінцем періоду 24.12.2012 включно. З урахуванням даних розрахунку боргу та меж позову колегія суддів констатує наступне.

Станом на 30.06.2011 і на 24.07.2011 залишок поточної заборгованості за сумою кредиту складав 3464,01 дол. США, залишок простроченої заборгованості за сумою кредиту складав 1988,71 дол. США, тоді як предявлений до стягнення борг за сумою кредиту складає 2788,90 дол. США, найбільш близькими показниками до якої є розміри залишків поточної заборгованості за сумою кредиту станом на 24.10.2011 (2940,29 дол. США) і на 31.10.2011 (2760,80 дол. США). На кінець строку дії договору борг за сумою кредиту визначено в розмірі 5478,76 дол. США. Тобто, предявлені кредитором до стягнення 2788,90 дол. США боргу за сумою кредиту визначені фактично менш як за пятирічний період і в меншому розмірі, аніж це фіксується розрахунком боргу щодо суми кредиту. Реалізація кредитором своїх прав у такий спосіб не порушує прав боржника.

Остаточна заборгованість за відсотками на 25.12.2012 була визначена в розмірі 1064,65 дол. США, найбільш близьким у межах позовної давності показником заборгованості за відсотками є сума 690,35 дол. США, що визначалася станом на 24.07.2011, тому в межах позовної давності, з урахуванням наявних доказів і матеріалів справи, сума боргу за відсотками, щодо стягнення якої може вирішуватися питання по суті, складає 374,30 дол. США.

Нарахування комісії за договором провадилося кредитором щомісячно у фіксованій сумі 12,71 дол. США, остаточна заборгованість за комісією на 25.12.2012 була визначена в розмірі 381,30 дол. США. У межах позовної давності питання про стягнення заборгованості за комісією може вирішуватися щодо суми у 228,78 дол. США, яка утворюється з вісімнадцяти заборгованих платежів у періоді з 12.07.2011 по 24.12.2012.

Суд першої інстанції наведене залишив поза увагою і помилково виходив із загальних положень, установлених законом, щодо позовної давності, тоді як така була збільшена сторонами кредитного договору і відповідним чином вплинула на їх цивільні права та обовязки. Порушення зобовязання позичальником і розмір боргу встановлені, доведені, позичальник не доводив відсутності своєї вини в порушенні зобовязання.

Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України та з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 цього Кодексу апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, позов кредитора до боржника задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача борг за кредитним договором у розмірі 3391,98 дол. США, що є еквівалентом 84188,94 грн, який складається із боргу: за сумою кредиту 2788,90 дол. США, за відсотками 374,30 дол. США і за комісією 228,78 дол. США, а в решті позову відмовити за спливом позовної давності. З огляду на фактичні обставини справи та межі нарахувань і позову, міркування і тлумачення сторін стосовно прецедентних судових рішень, сплати відсотків, неустойки за межами строку дії договору, позовної давності в цьому контексті тощо на висновки, яких дійшов апеляційний суд, не впливають і наразі до спору, що розглядається, стосунку не мають по суті.

Керуючись ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Іршавського районного суду від 18 жовтня 2016 року скасувати, позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити частково, стягнути на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість за кредитним договором від 25.12.2007 № MKН0АЕ00000340 у розмірі 3391,98 дол. США (три тисячі триста девяносто один долар США 98 центів), що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/24,82 грн на 02.07.2016 є еквівалентом 84188,94 грн (вісімдесяти чотирьох тисяч ста вісімдесяти восьми гривень 94 коп.), яка складається із заборгованості: за сумою кредиту 2788,90 дол. США, за відсотками 374,30 дол. США і за комісією 228,78 дол. США.

У решті позову відмовити.

За результатом розгляду справи стягнути: з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 157,66 грн судового збору; з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 2652,05 грн у рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді