Постанова № 65653819, 14.03.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 р. Справа №805/90/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Троянової О.В.

секретарі Кудрі В.Г.,

за участю сторін:

представника позивача Шикутої О.В.

представника відповідача Колеснікової О.М.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕНТ ГРУП" до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2016 року №0002201201,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕНТ ГРУП" заявлено позов до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 16 грудня 2016 року № 0002201201 за порушення пункту 185.1 статті 185, підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, пункту 5 розділу ІІІ, підпункту 1 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 8514280 грн. 50 коп. у тому числі податкове зобов'язання у сумі 5767187 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 2838093 грн. 50 коп./а.с.4-10/.

Зазначав про необґрунтованість висновків податкового органу про відсутність реальних господарських операцій між позивачем його контрагентами за червень, липень, серпень 2016 року, зазначаючи про наявність всіх документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткових поясненнях, просив суд задовольнити позов.

Відповідач у письмових заперечував проти позовних вимог в повному обсязі, в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в письмових запереченнях, зазначав про правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства. Крім того, зазначає, що відсутність товаросупровідних документів, сертифікатів якості/відповідності, походження, а також враховуючи використану під час перевірки податкову інформацію, перевіркою встановлено неможливість здійснення ТОВ «ІНВЕНТ-ГРУП» господарських операцій у постачальників ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ», у зв'язку з чим ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» було здійснено документальне оформлення операцій, які фактично не відбулися в межах господарської діяльності підприємства, з метою отримання податкової вигоди у вигляді використання сум податкового кредиту за отримані оливи, ЗОР, рідину гіравличну, антикорозійні засоби та мастила та зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Зокрема зазначив на те, що під час перевірки позивачем не надані товарно-транспортні накладні на перевезення товарів від ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ», що, на думку відповідача, не дає змоги підтвердити фактичний рух придбаного товару постачальника до покупця, проведення вантажно-розвантажувальних процедур.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача,перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕНТ ГРУП", зареєстроване в якості юридичної особи, включене до ЄДРПОУ за номером 33320092, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебуває на податковому обліку в Маріупольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області/а.с.17-18/.

Відповідач - Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області, діє на підставі положення про Державну фіскальну службу та керуючись Податковим кодексом України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Так, судом встановлено, що з 9 листопада по 22 листопада 2016 року відповідачем проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань достовірності віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту декларацій з подіту на додану вартість за червень, липень, серпень 2016 року по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ», на підставі якої було складено акт від 29 листопада 2016 року № 823/05-19-14-04/33320092 (надалі - акт перевірки від 29 листопада 2016 року)/а.с.19-65/.

За результатами перевірки (висновок акту стор. 46) відповідачем встановлено допущення позивачем порушення податкового законодавства, а саме пункту 185.1 статті 185, підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, пункту 5 розділу ІІІ, підпункту 1 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, в результаті чого було здійснено заниження задекларованої суми «Позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду яка сплачується до державного бюджету» на 5676187 грн., у тому числі червень 2016 року - 1499365 грн., липень 2016 року - 2930214 грн., серпень 2016 року - 1246608 грн./а.с.64-65/.

За висновками акту перевірки, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рiшення від 16 грудня 2016 року № 0002201201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 8514280 грн. 50 коп., з яких за основним платежем у сумі 5676187 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2838093 грн. 50 коп. за порушення пункту 185.1 статті 185, підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, пункту 5 розділу ІІІ, підпункту 1 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289./а.с.66/.

Отже, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся в суд.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення виходячи з наступного.

Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків(пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України).

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом; платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками не спрямовані на настання реальних подій, оскільки відсутній факт отримання товару від контрагентів-постачальників по ланцюгу постачання.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, з таких підстав.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» з його контрагентами, мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність це - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.191 п.14.1 ст.14 14 Податкового кодексу України зазначено, що постачання товарів це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до підпункту 14.1.231 Кодексу вбачається, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з абзацом другим пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, судом встановлено, що 1 червня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЛІБРІ» як постачальником та позивачем як покупцем укладено договір поставки № 0616, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених у договорі та специфікаціях./а.с.67-69/.

Відповідно до специфікацій № 1 від 20 червня 2016 року позивачем було придбано товар на суму 958557 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ у сумі 159759 грн. 60 коп., № 2 від 20 червня 2016 року було придбано товару на суму 984139 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ у сумі 164023 грн. 20 коп., № 3 від 20 червня 2016 року було придбано товару на суму 1001197 грн. 44 коп., у тому числі ПДВ у сумі 166866 грн. 24 коп., № 4 від 20 червня 2016 року було придбано товару на суму 929063 грн. 52 коп., у тому числі ПДВ у сумі 154843 грн. 92 коп., № 5 від 20 червня 2016 року було придбано товару на суму 1015127 грн. 76 коп., у тому числі ПДВ у сумі 169187 грн. 96 коп./а.с.30-34/.

На виконання умов договору від 1 червня 2016 року позивачем були отримані видаткові та податкові накладні від 29 червня 2016 року № 14005 на суму 958557 грн. 60 коп., у тому числі податок на додану вартість на суму 159759 грн. 60 коп., № 14006 на суму 984139 грн. 20 коп., у тому числі податок на додану вартість на суму 164023 грн. 20 коп., № 14007 на суму 1001197 грн. 44 коп., у тому числі податок на додану вартість на суму 166866 грн. 24 коп., № 14008 на суму 929063 грн. 52 коп., у тому числі податок на додану вартість на суму 154843 грн. 92 коп., № 14009 на суму 1015127 грн. 76 коп., у тому числі податок на додану вартість на суму 169187 грн. 96 коп./а.с.35-39/.

Зазначені податкові накладні були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, наявних в матеріалах справи.

Розрахунок за отриманий товар позивачем був здійснений у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 13 липня 2016 року на суму 537689 грн. 41 коп./а.с.50/.

Судом також встановлено, що між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЛАЙН-ТРЕЙД» як постачальником укладено договір поставки від 1 червня 2016 року № 0716, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі та специфікаціях./а.с.71-73/.

Відповідно до специфікації № 1/0716 від 21 червня 2016 року позивачем було придбано товару на 952538 грн. 40 коп., у тому числі ПДВ у сумі 158756 грн. 40 коп., № 2 від 21 червня 2016 року придбано товару на 1020470 грн. 40 коп., у тому числі ПДВ у сумі 170078 грн. 40 коп., № 3 від 21 червня 2016 року придбано товару на 1032533 грн. 52 коп., у тому числі ПДВ у сумі 172088 грн. 92 коп., № 4 від 21 червня 2016 року придбано товару на 1102560 грн. 36 коп., у тому числі ПДВ у сумі 183760 грн. 06 коп./а.с.86-89/.

На виконання умов договору від 1 червня 2016 року позивачем були отримані видаткові та податкові накладні від 30 червня 2016 року № 14503 на суму 952538 грн. 40 коп., № 14504 на суму 1020470 грн. 40 коп., № 14505 на суму 1032533 грн. 52 коп., № 14506 на суму 1102560 грн. 36 коп. Зазначені податкові накладні були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, наявних в матеріалах справи./а.с.90-101/.

Розрахунок за отримані послуги позивачем були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 13 липня 2016 року № 304 на суму 451891 грн. 29 коп./а.с.102/.

Суд встановив, що між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД АЛЬЯНС ГРУП» як постачальником укладено договір поставки від 1 липня 2016 року № 0716, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі та специфікаціях./а.с.75-77/.

Відповідно до специфікації № 1 від 15 липня 2016 року позивачем було придбано товару на 477330 грн. 08 коп., у тому числі ПДВ у сумі 79555 грн. 01 коп., № 2 від 15 липня 2016 року придбано товару на 487234 грн. 18 коп., у тому числі ПДВ у сумі 81205 грн70 коп., № 3 від 15 липня 2016 року придбано товару на 436476 грн. 72 коп., у тому числі ПДВ у сумі 72746 грн. 12 коп., № 4 від 15 липня 2016 року придбано товару на 498894 грн., у тому числі ПДВ у сумі 83149 грн., № 5 від 15 липня 2016 року придбано товару на 496679 грн. 30 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82779 грн. 88 коп., № 6 від 15 липня 2016 року придбано товару на 478526 грн. 40 коп., у тому числі ПДВ у сумі 79754 грн. 40 коп., № 7 від 15 липня 2016 року придбано товару на 477330 грн. 08 коп., у тому числі ПДВ у сумі 79555 грн. 01 коп., № 8 від 15 липня 2016 року придбано товару на 487234 грн. 18 коп., у тому числі ПДВ у сумі 81205 грн. 70 коп., № 9 від 15 липня 2016 року придбано товару на 495653 грн. 57 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82608 грн. 93 коп., № 10 від 15 липня 2016 року придбано товару на 498487 грн. 68 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83081 грн. 28 коп., № 11 від 15 липня 2016 року придбано товару на 166162 грн. 56 коп., у тому числі ПДВ у сумі 27693 грн. 76 коп., № 12 від 15 липня 2016 року придбано товару на 498487 грн. 68 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83081 грн. 4280 коп., № 13 від 15 липня 2016 року придбано товару на 498894 грн., у тому числі ПДВ у сумі 83149 грн., № 14 від 15 липня 2016 року придбано товару на 498261 грн. 85 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83043 грн. 64 коп., № 15 від 15 липня 2016 року придбано товару на 493449 грн., у тому числі ПДВ у сумі 82241 грн., № 16 від 18 липня 2016 року придбано товару на 459172 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ у сумі 76528 грн. 80 коп., № 17 від 18 липня 2016 року придбано товару на 496621 грн. 94 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82770 грн. 32 коп., № 18 від 18 липня 2016 року придбано товару на 499656 грн. 30 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83273 грн. 05 коп., № 19 від 18 липня 2016 року придбано товару на 486376 грн. 44 коп., у тому числі ПДВ у сумі 81062 грн. 74 коп., № 20 від 18 липня 2016 року придбано товару на 496503 грн. 74 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82750 грн. 62 коп., № 21 від 18 липня 2016 року придбано товару на 467907 грн. 91 коп., у тому числі ПДВ у сумі 77984 грн. 65 коп., № 22 від 18 липня 2016 року придбано товару на 455066 грн. 23 коп., у тому числі ПДВ у сумі 75844 грн. 37 коп., № 23 від 18 липня 2016 року придбано товару на 449989 грн. 34 коп., у тому числі ПДВ у сумі 74998 грн. 22 коп., № 24 від 18 липня 2016 року придбано товару на 495913 грн. 92 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82652 грн. 32 коп., № 25 від 18 липня 2016 року придбано товару на 498530 грн. 88 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83088 грн. 48 коп., № 26 від 18 липня 2016 року придбано товару на 498208 грн. 68 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83034 грн. 78 коп., № 27 від 18 липня 2016 року придбано товару на 492917 грн. 35 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82152 грн. 89 коп., № 28 від 18 липня 2016 року придбано товару на 476535 грн. 05 коп., у тому числі ПДВ у сумі 79422 грн. 51 коп., № 29 від 18 липня 2016 року придбано товару на 498946 грн. 54 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83157 грн. 76 коп., № 30 від 18 липня 2016 року придбано товару на 485084 грн. 88 коп., у тому числі ПДВ у сумі 80847 грн. 48 коп., № 31 від 18 липня 2016 року придбано товару на 489664 грн. 02 коп., у тому числі ПДВ у сумі 81610 грн. 67 коп., № 32 від 18 липня 2016 року придбано товару на 499231 грн. 24 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83205 грн. 21 коп., № 33 від 18 липня 2016 року придбано товару на 463682 грн. 88 коп., у тому числі ПДВ у сумі 77280 грн. 48 коп., № 34 від 18 липня 2016 року придбано товару на 434906 грн. 52 коп., у тому числі ПДВ у сумі 72484 грн. 42 коп., № 35 від 18 липня 2016 року придбано товару на 493954 грн. 78 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82325 грн. 80 коп., № 36 від 18 липня 2016 року придбано товару на 498243 грн. 79 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83040 грн. 63 коп., № 37 від 18 липня 2016 року придбано товару на 455066 грн. 23 коп., у тому числі ПДВ у сумі 75844 грн. 37 коп., № 38 від 16 серпня 2016 року придбано товару на 498700 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83116 грн. 80 коп., № 39 від 16 серпня 2016 року придбано товару на 496812 грн., у тому числі ПДВ у сумі 82802 грн., № 40 від 16 серпня 2016 року придбано товару на 499899 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83316 грн. 60 коп., № 41 від 16 серпня 2016 року придбано товару на 493920 грн., у тому числі ПДВ у сумі 82320 грн., № 42 від 16 серпня 2016 року придбано товару на 497386 грн. 56 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82897 грн. 76 коп., № 43 від 16 серпня 2016 року придбано товару на 401796 грн. 72 коп., у тому числі ПДВ у сумі 66966 грн. 12 коп., № 44 від 16 серпня 2016 року придбано товару на 360890 грн. 64 коп., у тому числі ПДВ у сумі 60148 грн. 44 коп., № 45 від 16 серпня 2016 року придбано товару на 458913 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ у сумі 76485 грн. 60 коп., № 46 від 17 серпня 2016 року придбано товару на 796262 грн. 98 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82710 грн. 50 коп., № 47 від 17 серпня 2016 року придбано товару на 479130 грн. 83 коп., у тому числі ПДВ у сумі 79855 грн. 14 коп., № 48 від 17 серпня 2016 року придбано товару на 498700 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83116 грн. 80 коп., № 49 від 17 серпня 2016 року придбано товару на 499899 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ у сумі 83316 грн. 60 коп., № 50 від 17 серпня 2016 року придбано товару на 481007 грн. 52 коп., у тому числі ПДВ у сумі 80167 грн. 92 коп., № 51 від 17 серпня 2016 року придбано товару на 458913 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ у сумі 76485 грн. 60 коп., № 52 від 17 серпня 2016 року придбано товару на 496296 грн. 72 коп., у тому числі ПДВ у сумі 82716 грн. 12 коп., № 53 від 17 серпня 2016 року придбано товару на 361116 грн., у тому числі ПДВ у сумі 60186 грн.,/а.с.106-258/.

На виконання умов договору від 1 липня 2016 року позивачем були отримані видаткові та податкові накладні від 28 липня 2016 року № 13507 на суму 477330 грн. 08 коп., № 13508 на суму 487234 грн. 18 коп., № 13509 на суму 436476 грн. 72 коп., № 13510 на суму 498894 грн., № 13511 на суму 496679 грн. 30 коп., № 13512 на суму 478526 грн. 40 коп., № 13513 на суму 477330 грн. 08 коп., № 13514 на суму 487234 грн. 18 коп., № 13515 на суму 495653 грн. 57 коп., № 13516 на суму 498487 грн. 68 коп., № 13517 на суму 166162 грн. 56 коп., № 13518 на суму 498487 грн. 68 коп., № 13519 на суму 498894 грн., № 13520 на суму 498261 грн. 85 коп., № 13521 на суму 493449 грн., від 29 липня 2016 року № 14014 на суму 459172 грн. 80 коп., № 14015 на суму 496621 грн. 94 коп., № 14016 на суму 499656 грн. 30 коп., № 14017 на суму 486376 грн. 44 коп., № 14018 на суму 496503 грн. 74 коп., № 14019 на суму 467907 грн. 91 коп., № 14020 на суму 455066 грн. 23 коп., № 14021 на суму 449989 грн. 34 коп., 14022 на суму 495913 грн. 92 коп., № 14023 на суму 498530 грн. 88 коп., № 14024 на суму 498208 грн. 68 коп., № 14025 на суму 492917 грн. 35 коп., № 14026 на суму 476535 грн. 05 коп., № 14027 на суму 498946 грн. 54 коп., № 14028 на суму 485084 грн. 88 коп., № 14029 на суму 489664 грн. 02 коп., № 14030 на суму 499231 грн. 24 коп., № 14031 на суму 463682 грн. 88 коп., № 14032 на суму 434906 грн. 52 коп., № 14033 на суму 493954 грн. 78 коп., № 14034 на суму 498243 грн. 79 коп., № 14035 на суму 455066 грн. 23 коп., від 30 серпня 2016 року № 14520 на суму 458913 грн. 60 коп., № 14519 на суму 360890 грн. 64 коп., № 14518 на суму 401796 грн. 72 коп., № 14517 на суму 497386 грн. 56 коп., № 14516 на суму 493920 грн., № 14515 на суму 499899 грн. 60 коп., № 14514 на суму 496812 грн., № 14513 на суму 498700 грн. 80 коп., від 31 серпня 2016 року на суму 496262 грн. 98 коп., № 15008 на суму 479130 грн. 83 коп., № 15009 на суму 498700 грн. 80 коп., № 15010 на суму 499899 грн. 60 коп., № 15011 на суму 481007 грн. 52 коп., № 15012 на суму 458913 грн. 60 коп., № 15013 на суму 496296 грн. 72 коп., № 15014 на суму 361116 грн./а.с.159-250, т.2,а.с.1-14/.

Розрахунок за отримані послуги позивачем були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями від 15 серпня 2016 року № 5329 на суму 1933941 грн. 10 коп., від 14 вересня 2016 року № 5719 на суму 822761 грн. 28 коп./а.с.15-16/.

Суд також зазначає, що про факт подальшої реалізації позивачем придбаного товару свідчать, наявні в матеріалах справи, договори оренди нежитлового приміщення від 25 грудня 2015 року № 45/1-1-15 та від 1 січня 2017 року № 13/1-1-17, укладеними між Приватним підприємством «Націонал» та позивачем, відповідно до яких ціллю оренди є здійснення підприємницької діяльності позивачем./а.с.153-166/.

Про факт реального виконань умов договорів також свідчать, наявні в матеріалах справи, сертифікати відповідності/а.с.54-69/, договори від відступлення права вимоги від 7 листопада 2016 року № 19-11/16, від 16 грудня 2016 року № 21/16/а.с.147-152/. Крім того, зміст укладених угод між позивачем та його контрагентами узгоджується з видами господарської діяльності, які веде позивач, а саме оптова торгівля деталями та приладами для автотранспортних засобів, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ.

Відповідно до статті 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Так, відповідно до п.44.1 для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення ); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку ); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Згідно п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності..

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, визначає, що первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені п. 2.4 Положення: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства; зміст і обсяг господарської операції, одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробка і використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Відповідно до п. 3.7 Положення інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься в згрупованому вигляді в бухгалтерські звіти, порядок складання яких установлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку і підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ і суб'єктів малого підприємництва) складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростоване відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ позивачем надані до матеріалів справи документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме, договори поставки укладені з ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ», специфікації, платіжні доручення, сертифікати якості, видаткові накладні, прибуткові ордери, акти списання ТМЦ, що є підтвердженням реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарської операцій за договорами поставки із ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ» відповідають наведеним вище вимогам до первинних документів згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивачем до перевірки надавались всі вищенаведені документі, про що також свідчить зміст Акту перевірки, проте зазначені документи не взяті до уваги при формуванні висновків Акту перевірки.

Щодо інформації про технічні характеристики, гарантійні зобов'язання, сертифікати відповідності, паспорти якості продукції до поставленого товару слід відмітити, що для Позивача не було суттєвим, оскільки поставлена продукція відповідала вимогам нормативно-технічної документації щодо обладнання підприємства, та повністю забезпечувала дотримання виконання виробничо-технічного процесу під час виготовлення вогнетривкої продукції для кінцевих споживачів. Здебільшого, виготовлення такої продукції здійснюється відповідно до технічних відомостей про виробництво з огляду на наявне обладнання підприємства, через відсутність нормативно регламентованої документації (ГОСТ, ДСТУ, ТУ і т. і.).

Зазначені обставини жодним чином не порушують договірних засад із контрагентом, жодних недоліків неналежної якості товару під час його використання у господарській діяльності не було виявлено.

Відсутність окремих сертифікатів відповідності, паспортів якості продукції, документації, яка містить технічні характеристики придбаної продукції не може мати вплив на формування платником податку податкового кредиту відповідно до вимог Податкового кодексу України, та в тому числі свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій.

Стосовно неповноти заповнення товарно-транспортних документів, за якими товар був отриманий від контрагентів суд зазначає наступне

Відповідно до положень договорів з ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ» поставка товару здійснювалась за рахунок постачальників.

Товарно-транспортна накладна оформлюється при перевезенні вантажним автомобільним транспортом і є обов'язковим документом для того підприємства, що надає такі послуги.

Товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначають взаємовідносини по перевезенню вантажів для обліку транспортної роботи. Тобто, в даному випадку, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Тобто, враховуючи, що поставка товару здійснювалась контрагентами позивача, відсутність або неналежне оформлення ними товарно-транспортних накладних не може тягнути собою висновків щодо нереальності господарських операцій та застосування відповідних негативних правових наслідків до позивача.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Всі правочини із зазначеними контрагентами позивача укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, не суперечать закону, їх предметами є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони під час здійснення господарських операцій мали правовий статус платників ПДВ, що зокрема підтверджується даними, розміщеними на офіційному сайті ДФС України «Електронний кабінет платника податків»: https://cabinet.sfs.gov.ua/cabinet/faces/public/ reestr.jspx

Згідно із ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 зазначеного Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, забезпечує передачу до Єдиного державного реєстру таких відомостей, як, зокрема, про відсутність (наявність) заборгованості із сплати податків і зборів тощо.

В свою чергу, статтею 10 цього Закону визначено, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. А частина 3 цієї статті визначає, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

До того ж, адміністративна та судова практика за даними питаннями виходить з презумпції добросовісності платника, яка підтримує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Тобто, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (чинна назва Реєстру - Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Відповідачем не надано відомостей щодо наявності відомостей про скасування свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість підприємств-контрагентів чи визнання їх недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання відповідних договорів.

Суд звертає увагу на те, що станом на дату укладення і виконання угод з контрагентами, ці суб'єкти господарювання були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку і були платниками ПДВ, тобто вони мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

Окрім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеного в ухвалі від 03.05.2012р. по справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, контрагенти позивача та позивач, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Крім того, пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів - договорів поставок укладених позивачем із ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ».

Суд звертає увагу,що вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про недійсність правочинів укладених між позивачем та ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ». Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню експедиторських послуг за вказаним договором із його господарською діяльністю та фактичне використання їх у власній господарській діяльності.

Отже, суд вважає, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат оплати вартості придбаних у ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ» товарно-матеріальних цінностей із господарською діяльністю позивача.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит-сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного ( податкового) періоду, визначена згідно з розділом п'ять цього Кодексу.

Згідно вимог п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до статті 201 Податкового Кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктами 201.4, 201.7 ст.201 Податкового Кодексу України визначено, що податкова накладна складається в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця. У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць. Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі: здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу/реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника); виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виникнення у позивача права на формування податкового кредиту, за наслідками господарських операцій з ТОВ «ДІЛАЙН-ТРЕЙД», ТОВ «БУД АЛЬЯНС ГРУП», ТОВ «КАЛІБРІ» підтверджено відповідними податковими накладними. Податкові накладні позивач включив до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних. В акті перевірки немає жодного зауваження податкового органу щодо правильності оформлення податкових накладних.

Тобто, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини у рішеннях, позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02, «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №1991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг знати. Добросовісний платник не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Аналогічних висновків Європейський суд з прав людини дійшов у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Також, у справі «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), Європейський суд з прав людини у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. Відповідно, Суд констатував факт порушення статті 1 Протоколу №1, якою гарантується право на мирне володіння майном. Право на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податків, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу.

Таким чином, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак в порушення вимог чинного законодавства, податковою інспекцією таких доказів не наведено та не представлено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не спростовано.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.

Факт здійснення господарських операцій з контрагентами підтверджується вищенаведеними первинними документами позивача. Суд зазначає, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність первинних документів чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, про що відповідачем в акті перевірки не зазначається.

В діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за зазначеними обставинами, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, в зв'язку з чим, можливо зробити висновок про необґрунтованість завищення відповідачем податкового кредиту.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за наслідками неналежного виконання контрагентами позивача своїх обов'язків щодо несвоєчасного виконання власних податкових зобов'язань перед бюджетом не повинна бути покладена на добропорядних платників податку та не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Доказів на підтвердження того, що позивач або контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

У відповідності до практики Верховного суду України , Вищого адміністративного суду України позивачем доведено в судовому засіданні зв'язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а відповідачем навпаки не доведена фіктивна діяльність позивача та наявний умисел при укладанні зазначених вище правочинів.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.79 КАС України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Частиною 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки прийняте рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» судові витрати у сумі 127714 грн. 21 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕНТ ГРУП" до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2016 року №0002201201, задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 16 грудня 2016 року №0002201201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у суму 8514280 грн. 50 коп.

Стягнути з Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕНТ ГРУП" витрати по сплаті судового збору у розмірі 127714 грн. 21 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14 березня 2017 року. Постанова у повному обсязі складена 20 березня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Троянова О.В.