Ухвала суду № 65649639, 29.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/2297/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження №22ц/774/830/К/17 суддя Попов В.В.

Категорія - 26 (I) Доповідач Барильська А.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області

в складі : головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

із секретарем: Євтодій К.С.,

за участю: представника Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - Руденко Іллі Володимировича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний Гірничо-збагачувальний комбінат» на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 02 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Центральний Гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виробництвом, -

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (ніні Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ЦГЗК») про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виробництвом.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, щоз 16 серпня 1977 року до 31 грудня 2010 року працював у відповідача на різних посадах у шкідливих умовах, що призвело до погіршення стану його здоров'я та частих захворювань, у зв'язку з чим висновком МСЕК йому безстроково з 2006 року було встановлено 3 група інвалідності безстроково та з 08 квітня 2008 року - 60% втрати професійної працездатності. Вважає, що саме за вини відповідача, адміністрація якого не забезпечила його здоровими та безпечними умовами праці, його здоров'я було пошкоджено, чим йому було завдано моральної шкоди: він відчуває себе неповноцінною людиною, весь час відчуває болі та у зв'язку з цим перебуває у пригніченому стані, вимушений постійно проходити лікування, тому на підставі положень Конституції України, КЗпП України та ст. 1167 ЦК України відповідач повинен відшкодувати йому завдану моральну шкоду у визначеному ним розмірі.

Згідно уточнених позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 150 000,00 грн.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 02 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19 січня 2017 року заява ПрАТ «ЦГЗК» про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ «ЦГЗК» ставить питання про скасування заочного рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що позивач не надав доказів того, що саме робота на ПрАТ «ЦГЗК» стала причиною його професійного захворювання, зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами; розмір моральної шкоди необґрунтований. Також вважає, що судом не взято до уваги те, що позивач є суб'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві та відповідно до Закону Україну «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14.09.1995 року, санітарно-гігієнічної характеристики умов праці від 29.05.1995 року, медичного висновку ЛЕК від 10.10.2006 року, позивач з 16 серпня 1977 року до 31 грудня 2010 року працював у відповідача на різних посадах, де й отримав хронічне професійне захворювання, пов'язане з виконанням трудових обов'язків у важких та шкідливих для здоров'я умовах (а.с.6-17).

Висновком медико-соціальної експертної комісії від 28.09.1995 року позивачеві первинно було встановлено 60% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності безстроково (а.с.63).

У зв'язку з отриманим хронічним професійним захворюванням позивач періодично проходить лікування, що підтверджується відповідними медичними документами (а.с.13, 14, 16, 24-40).

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_2 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Встановивши, що згідно витягу із акту огляду у ЛТЕК позивачу ОСОБА_2 втрату професійної працездатності по отриманому ним на виробництві професійному захворюванню первинно встановлено 28.09.1995 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме з часу первинного встановлення хронічного захворювання у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, яку заподіяно внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а тому спір з приводу її відшкодування повинен вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого такого права у відповідності до Правил та положень ЦК України в редакції 1963 року.

Згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (далі Правил) в редакції, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді

одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі,

розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах , рішення суду .

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати

двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших

будь-яких виплат.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання професійне захворювання позивача виникло через тривалий час праці в умовах високого рівня вібрації помічником машиніста екскаватору і машиністом екскаватору,дія на організм людини вібрації. Рівень вібрації на робочому місці складає 106/98 ДБ при нормі 101/112 ДБ.

Факт вини: адміністрації ПАТ «ЦГЗК» в отриманні позивачем профзахворювання, встановлено Актом розслідування хронічного професійного захворювання.

Оскільки порушення відповідачами положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України встановлено вищевказаним актом розслідування хронічного професійного захворювання, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у спричиненні моральної шкоди позивачу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПрАТ "ЦГЗК", яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Спростовуються доводи відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач відчуває себе неповноцінною людиною, весь час відчуває болі та у зв'язку з цим перебуває у пригніченому стані, вимушений постійно проходити лікування.

Отже, судом вірно встановлено порушення ПрАТ "ЦГЗК" норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у ОСОБА_2 професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Посилання ПрАТ «ЦГЗК» в апеляційній скарзі на відсутність обов'язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, не передбачає у 1995 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров'я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, враховуючи викладене й те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, виникло у позивача з 1995 року, тобто з моменту встановлення йому вперше стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, та відхиляє доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Так, згідно п.11 Правил, в редакції, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати

двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших

будь-яких виплат.

Крім того, відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в п. 9 постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди», відповідно до яких, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (абз. 2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму).

Саме до таких висновків зводяться правові позиції, викладені Верховним Судом України у постановах №6-156цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-188цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-207цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-24цс15 від 18 березня 2015 року.

Стягуючи з відповідача ПрАТ "ЦГЗК" на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн., суд першої інстанції врахував вимоги п. 11 Правил, згідно якого розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати

двохсот мінімальних розмірів заробітної плати, характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на ПрАТ "ЦГЗК", відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»відхилити.

Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 02 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: