Рішення № 65649289, 28.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/980/17 Справа № 208/7570/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Заводський районний відділ у м.Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служба України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право на проживання у будинку та виселення, без надання іншого житлового приміщення, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на проживання у будинку та виселення, без надання іншого житлового приміщення, мотивуючи тим, що вона, згідно свідоцтва про право на спадщину від 13 січня 2012 року, є власником будинку №58 по вул.Пугачова у м.Дніпродзержинську.

Вказувала, що відповідач ОСОБА_3 є її рідним братом, а спірний будинок вона отримала у власність за заповітом після смерті їх матері ОСОБА_4, яка померла 18 серпня 2010 року.

Зазначала, що відповідач ОСОБА_3 з народження був зареєстрований та проживаву спірному будинку, але з 2013 року залишив будинок, не сплачував комунальні послуги, не доглядав за станом будинку, внаслідок чого будинок став занедбаний, постачання комунальних послуг до будинку було припинене.

Посилаючись на те, що в 2015 році відповідач повернувся до будинку та побачивши, що там мешкає її донька, став створювати конфліктні ситуації, пошкодив меблі, побутову техніку, продав шифер, розібрав димову трубу, пошкодив крани, замки на дверях та став поводитися так, що спільне проживання з ним є не можливим, просила суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком під №58 по вул.Пугачова у м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області;виселити ОСОБА_3 з зазначеного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення; зобовязати Заводський районний відділ у м.Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служба України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду в частині визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням не відповідає.

Статтями 10,60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину від 13 січня 2012 року є власником будинку №58 по вул.Пугачова у м.Дніпродзержинську (а.с.8).

Спірний будинок ОСОБА_2 отримала у власність за заповітом після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 18 серпня 2010 року (а.с.7).

Відповідач ОСОБА_3 є рідним братом позивачки ОСОБА_2

Позивач ОСОБА_2 зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).

Згідно довідки №1095 від 19 травня 2015 року, виданої Вулично-квартальним комітетом №6 Заводського району, позивач ОСОБА_2 проживає у спірному будинку (а.с.9), також у ньому зареєстрований відповідач ОСОБА_3 (а.с.28-29,36)

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є членом сімї ОСОБА_2, а вона не надала належних та допустимих доказів, які б давали суду можливість визнати його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, а решта позовних вимог є похідними а тому вони також не підлягають задоволенню.

Однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них через неправильне застосування норм матеріального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, що у відповідності до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Статтею 47 Конституції України та статтею 9 ЖК Української РСР гарантовано право громадянина на житло.

Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом.

За правилами ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, згідно вимог ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, наразі єдиним власником спірного домоволодіння є позивач ОСОБА_2, яка набула право власності на нього за заповітом після смерті матері, що повністю підтверджується матеріалами справи.

Як розяснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.34 постанови Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07 лютого 2014 року №5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, атакож членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п.3 ч.1 ст.346) із зняттям останнього з реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сімї власника жилогобудинку, які проживають разоміз ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сімї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сімї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сімї.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України №6-158цс14, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач був членом сімї своєї померлої матері, проте членом сімї позивача ОСОБА_2 не являється.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Отже, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Частина 4 ст.156 ЖК УРСР передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до можливості часткового задоволення позову та визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком та як наслідок цього про можливість його виселення з спірного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Що стосується позовних вимог в частині зобовязання Заводського районного відділу у м.Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служба України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за спірною адресою, колегія суддів приходить до висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства України лише сторону у справі, а не третю особу, можливо зобовязати виконати певні дії.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1.023 грн.12 коп.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Заводський районний відділ у м.Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служба України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право на проживання у будинку та виселення, без надання іншого житлового приміщення задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком під №58 по вулиці Пугачова у м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області та виселити ОСОБА_3 з зазначеного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1.023 грн.12 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_5І