Ухвала суду № 65639592, 29.03.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/5104/16-ц Номер провадження 22-ц/786/270/17Головуючий у 1-й інстанції Миронець О. К. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Дорош А.І., Триголова В.М., при секретарі: Колодюк О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виділ в натурі 4/20 житлового будинку в окремий обєкт та визнання права власності на окремий обєкт нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила суд, виділити в натурі як самостійний обєкт права власності належні їй 4/20 частини житлового будинку з частиною господарських будівель, які розташовані за адресою м. Полтава, вул. Театральна,7, визнати право власності як на самостійний обєкт, зобовязати приватне підприємство «Інвентаризатор» виготовити технічний паспорт на виділене в натурі нерухоме майно, зобовязати Держгеокадастр м. Полтава виготовити витяг на право власності на земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що згідно договору дарування від 25.09.2008 року вона отримала в дар 4/20 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою м. Полтава, вул. Театральна,7, який розташований на земельній ділянці загальною площею 1616 кв.м. При цьому вказувала, що на даний час вона бажає передати свою частину нерухомого майна в іпотеку, але не може цього зробити у звязку з тим, що її частка не виділена в окремий обєкт.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову в повному обсязі.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 січня 2017 року доповнено рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виділ в натурі 4/20 житлового будинку в окремий обєкт та визнання права власності на окремий обєкт нерухомого майна та стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1653, 60 грн.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 12 січня 2017 року виправлено описку в рішенні Київського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виділ в натурі 4/20 житлового будинку в окремий обєкт та визнання права власності на окремий обєкт нерухомого майна, а сааме у вступній та мотивувальній частині рішення змінено відповідача ОСОБА_9 на ОСОБА_5.

З рішенням Київського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2016 року не погодилася ОСОБА_2та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохала дане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вважає, що рішення місцевого суду є незаконне та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом неповно зясовані обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення даного спору, а тому висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Судове засідання проводилося за участі представника апелянта, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не зявилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, що позивач ОСОБА_2, згідно договору дарування від 25.09.2008 року набула право власності на 4/20 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований за адресою м. Полтава, вул. Театральна,7. Даний факт також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.10.2008 року (а.с.5-6).

Вказаний будинок розташований на земельній ділянці загальною площею згідно техдокументації 1616 м.кв., яка перебуває в комунальній власності, та на момент розгляду справи співвласникам будинку у приватну власність не передавалася. Фактична площа земельної ділянки домоволодіння становить 1633 м.кв.

Технічна документація на земельну ділянку та інші рішення органів місцевого самоврядування, які б давали можливість встановити правильну площі земельної ділянки під домоволодінням сторін, матеріали справи не містять. З наданих позивачем доказів вбачається, що порядок користування земельною ділянкою співвласниками не встановлювався та відповідає фактичному користуванню.

Згідно технічної документації на садибний житловий будинок, яка мається в матеріалах, крім позивачки співвласниками будинку у різних частках є відповідачі. Частина житлового будинку та надвірних будівель і споруд є самочинним будівництвом, яке проведено з порушенням встановленого порядку без подальшого погодження та оформлення. При цьому матеріали справи не містять даних проте, що після проведення відповідного будівництва між співвласниками вирішувалося питання про відповідність часток останніх у спільному майні виходячи з положень ст. 357 ЦК України. З отриманих в судових засіданнях від сторін даних, що не заперечується позивачем та підтверджується документально, в даному житловому будинку є ще один співвласник ОСОБА_10, який не залучений до розгляду справи.

Згідно висновку №42 експертного будівельно-технічного дослідження від 10.05.2016 року вбачається можливість виділення в окремий обєкт нерухомого майна 4/20 частини житлового будинку, що розташований за адресою м. Полтава, вул. Театральна,7 виділивши для нього земельну ділянку площею 163 м.кв. (а.с.17-42).

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок за адресою м. Полтава, вул. Театральна,7 має самочинно побудовані обєкти нерухомого майна, а тому в задоволенні позовних вимог про виділ в натурі як самостійний обєкт права власності 4/20 частини житлового будинку з частиною господарських будівель, які розташовані за вказаною адресою слід відмовити, оскільки після визнання на них права власності теоретично частки співвласників можуть змінитись. Надані позивачем докази на обґрунтування даної вимоги є недостатніми та неналежними, та не враховують інтереси всіх співвласників. Разом з цим суд зазначив, що оскільки позивачу відмовлено у позовній вимозі про виділ в натурі частини домоволодіння, а тому інші позовні вимоги також не можуть бути задоволені судом.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий обєкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння обєкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію обєктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них».

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток обєктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, передбачено, що не підлягають поділу обєкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) обєкти нерухомого майна. Питання щодо поділу обєктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) обєкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) обєкти нерухомого майна.

Враховуючи викладене та обставини справи, висновки суду першої інстанції про неможливість на даний час вирішення питання про виділ частки позивачки в окремий обєкт, є обґрунтованими та такими, що відповідають змісту чинного законодавства.

Крім того, виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна кожному із співвласників відповідно до їх часток. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Такі висновки узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду України від 03 вересня 2015 року № 6-286цс15, та від 16 листопада 2016 року №6-1443цс16, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Як вбачається, з наданого позивачем будівельно-технічного дослідження, експертом питання технічної можливості виділу в натурі кожному із співвласників належних їм часток в натурі не вирішувалося, це при тому, що воно проводилося без врахування правовстановлюючих документів на житловий будинок відповідачів з відповідною технічною документацією виготовленою на момент проведення дослідження, та без врахування факту наявності самочинно збудованих обєктів.

За таких обставин, враховуючи відсутність інших належних та допустимих доказів, які б обґрунтовували вимоги позивача, безпідставне не залучення останнім до участі у розгляді справи одного із співвласників житлового будинку, в задоволенні позову в частині виділу в окремий обєкт позивачу належної їй частки в нерухомому майні, яке перебуває у спільній частковій власності, необхідно відмовити виходячи з недоведеності та необґрунтованості даних вимог.

Відсутність технічної документації на земельну ділянку, на якій розташоване належне сторонам домоволодіння і відповідних рішень компетентних органів, які б давали можливість встановити точну площу земельної ділянки, яка виділялася для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних будівель і споруд, доказів, які б вказували на те, що між сторонами по справі існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою, визначення розміру часток земельної ділянки, які підлягають виділу кожному із співвласників та підтверджували наявність перешкод вирішення позивачем питання про набуття права власності на частину земельної ділянки у передбаченому законом порядку, виключають можливість щодо задоволення вимог позивача в частині виділу її натурі частини земельної ділянки та визнання на неї права власності.

Інші позовні вимоги, які є похідними від вказаних вище, також не підлягають до задоволення, про що правильно зазначено місцевим судом у рішенні суду.

Доводи апеляційної скарги, які фактично є повторенням вимог позовної заяви, не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_11 /підпис/ ОСОБА_12

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1

З оригіналом згідно: