Ухвала суду № 65637946, 20.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/4872/16-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є.Провадження № 22-ц/780/487/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 29 20.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

20 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Дрозду Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 листопада 2016 року у справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення вартості автомобіля, -

встановила:

Позивач звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 02 жовтня 2015 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області по справі №367/2252/14-ц в порядку розподілу спільного майна: виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль НОМЕР_1, вартістю 211000,39 грн.; виділено у власність ОСОБА_3 автомобіль НОМЕР_2, вартістю 177161,96 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 32838,43 грн., як перевищення частки у спільному майні подружжя. Зазначає, що ОСОБА_3 (далі Відповідач) відмовляється добровільно передати їй автомобіль SUBARU Forester. Таким чином, Відповідач на протязі 12.10.2015 року 22.02.2016 року незаконно користувався автомобілем SUBARU Forester. Зазначає, що під час незаконного користування автомобілем SUBARU Forester, Відповідач його пошкодив та привів його у непридатний для користування стан. Зазначає, що 22 лютого 2016 року Відповідач, з численними пошкодженнями, не в робочому стані, передав автомобіль SUBARU Forester державному виконавцю ВДВС Бучанського МУЮ Київської області.

В звязку з вище викладеним, просила стягнути з Відповідача на її користь вартість автомобіля НОМЕР_3 на момент розгляду справи в розмірі 276850 грн.; грошові кошти в розмірі 34060 грн., як відшкодування всіх доходів; моральну шкоду в сумі 15545,50 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 03 листопада 2016 року відмовлено у задоволенні зазначеного позову.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм процесуального та матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2015 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області по справі №367/2252/14-ц в порядку розподілу спільного майна: виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль НОМЕР_3, вартістю 211000,39 грн.; виділено у власність ОСОБА_3 автомобіль НОМЕР_4, вартістю 177161,96 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 32838,43 грн., як перевищення частки у спільному майні подружжя, що підтверджується рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02.10.2015 року по справі №367/2252/14-ц. Судом також встановлено, що за наслідками відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, що виданий на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02.10.2015 року по справі №367/2252/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів в розмірі 32838,43 грн., як перевищення частки у спільному майні подружжя, державним виконавцем в порядку примусового виконання рішення були вчинені виконавчі дії щодо опису та арешту майна ОСОБА_2, зокрема накладено арешт на автомобіль НОМЕР_3, який було вилучено на зберігання, що підтверджується Актом опису й арешту майна від 22.02.2016 року (а.с.12-13).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з викладеного, оскільки Відповідач не здійснював будь-яких заходів направлених на обмеження Позивача в здійсненні права власності на автомобіль та його пошкодження, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про технічний стан автомобіля на час розгляду справи №367/2252/14-ц та на час опису й арешту майна, суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.

Щодо доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 листопада 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

ОСОБА_4