Рішення № 65631214, 28.03.2017, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/12780/16-ц

Провадження № 2/520/1703/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2017 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Луняченка В.О. ,

при секретарі Нефедової Г.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики ,-

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 17.10.2016 року звернувся ОСОБА_1, з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованості по договору позики від 08.12.2015 року у розмірі 114774,00 грн. ( еквівалент 4440,00 доларів США), процентів за договором позики у сумі 18536,00 грн. ( еквівалент 717,06 доларів США) та трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 874,25 грн. ( еквівалент 33,82 доларів США).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3, підтримавши позовні вимоги обґрунтовував їх тим, що 08 грудня 2015 року відповідач отримав від позивача у якості позики грошові кошти у розмірі 4440,00 доларів США на строк до 30.07.2016 року з визначеним розміром процентів 10%., , а так як відповідач зобовязання щодо повернення боргу не виконав у встановлений договором строк, тому у позивача виникло право звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за договором позики а також стягнення 3% річних від суми боргу у звязку із невиконанням грошового зобовязання. В якості доказів укладення договору та його умов сторона позивача надала розписку від 08.12.2015 року, оригінал якої було оглянуто судом, а копія залучена до справи.

Відповідач, та його представник ОСОБА_4, у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, стверджуючи, що розписка, яка надана позивачем не є підтвердженням укладення договору позики, а є похідним додатковим договором до раніше укладеної між сторонами угоди про співробітництво, а тому жодних передач грошових коштів 08.12.2015 року не було. Стороною відповідача була надана в якості доказів угода про співпрацю від 20.06.2015 року та додаткова угода від 06.08.2015 року, які були укладені між ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Як встановлено у судовому засіданні між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як партнерами, 20.06.2015 року, було укладено угоду про співпрацю з метою виготовлення продукції по технології ОСОБА_2 та розподілу доходу після її реалізації, відповідно до умов якої, партнери, домовились, з метою організації виробництва, вкласти кошти в сумах узгоджених сторонами; ОСОБА_1 зобовязується також надати виробничі площі, обладнання і фахівців, необхідних для виробництва продукції, а ОСОБА_2 зобовязується надати технологію, вузли та комплектуючі, схему організації виробництва, технічну документацію та навчити фахівців (а/с 33). У відповідності до додаткової угоди від 06.08.2015 року загальний вклад ОСОБА_1 в організацію виробництва складає 97700 грн., що еквівалентно 4440 доларів США, 90 центів ( а/с 35).

ОСОБА_2 08.12.2015 року власноруч написав розписку, в якої зазначено, що він зайняв у ОСОБА_1 суму 4440,00 доларів США на строк до 30.07.2016 року з зазначенням суми процентів у розмірі 10% - 440,00 доларів США, а ОСОБА_1 передає ОСОБА_5 матеріали ( корпуса колб, фланці) ( а/с 6).

Правовідносини, повязані з договірними зобовязаннями, яки виникають з договорів позики, врегульовані Цивільним кодексом України ( надалі ЦК).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У постанові судової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року по справі № 6-63цс13 визначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як підтвердження наявності боргових зобовязань повинна бути видана стороною після отримання грошових коштів.

В даному випадку, на думку суду розписка не містить відомостей про передачу ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2, в момент укладання договору позики, а е похідним документом від укладених раніше угод про співпрацю, та свідчить про наявні між сторонами правовідносини, які виникли у звязку із фактичним розірванням договору від 08.12.2015 року, про що свідчить як сам зміст розписки, в якої зазначено не факт отримання коштів, а визначено факт займу суми, яка у своєму розмірі фактично співпадає з розміром частки ОСОБА_1 внесеної до організації спільного виробництва, а крім того зазначено про наявність інших правовідносин між сторонами, щодо передачі матеріалів.

Судом розяснювалось сторонам новації боргу у позикове зобовязання, яке передбачене ч.2 ст. 1053 ЦК України, однак представник позивача у судовому засіданні наполягав на розгляді позовних вимог, заявлених у позовної заяві, щодо безпосередньої передачі коштів по договору позики саме в момент написання розписки.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.3, 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 08.12.2015 року , яка складається з заборгованості за договором позики у сумі 114775 гривні ( що еквівалентно 4440,0 доларів США ) , та заборгованості по сплати процентів, за користування грошима, у розмірі 18536 гривень, ( що еквівалентно 440 доларів США), та трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 874,25 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Луняченко В. О.