Ухвала суду № 65627198, 21.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/4389/16-ц

Провадження № 22-ц/779/535/2017

Категорія 41

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Пнівчук О.В., Максюти І.О.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 06 лютого 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що з червня 1987 року по жовтень 2013 року він працював на посаді голови Рожнятівського районного суду у якому з 2005 року на посаді судді також працює ОСОБА_3

Зазначав, що в другій половині серпня 2010 року при зустрічі із директором Брошнівського держлісгоспу ОСОБА_4, у розмові з останнім, йому стало відомо, що відповідач зізнався директору в тому, що він своїми діями намагався «зїсти» його з посади судді, тобто перешкодити в обранні його суддею безстроково, однак перебуваючи в дружніх стосунках з ОСОБА_4 він не надав цьому особливої уваги, прийнявши це за жарт.

Вказував, що 07 жовтня 2016 року він прибув до Рожнятівського районного суду з метою привітати працівників із Днем юриста, де у кабінеті голови суду зустрів відповідача та запитав його чому він поміняв відношення до нього після його відставки з посади судді та чи це не повязано з розмовою ОСОБА_4 з ним про те, що він своїми діями намагався перешкодити відповідачу в обранні на посаду судді безстроково, на що відповідач в присутності голови суду ОСОБА_5 заявив, що він твердо переконаний, що він своїми діями перешкоджав йому в обранні його на посаду судді безстроково, як і визнав, що це він в 2010 році говорив директору Брошнівського держлісгоспу. Жодних мотивів про це з його сторони, чи жодних доказів цьому відповідач не навів.

Вважав, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги та нормальних життєвих звязках через неможливість продовження активного громадського життя. При цьому, він був ображений та принижений в присутності голови Рожнятівського районного суду ОСОБА_5 перед якою змушений був виправдовуватися.

Посилаючись на те, що діями відповідача принижено його честь, гідність та ділову репутацію просив визнати, що поширені відомості ОСОБА_3, про те, що він своїми діями намагався перешкодити відповідачу в обрані на посаду судді безстроково не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію, зобовязати ОСОБА_3 спростувати перед ним неправомірні дії щодо приниження честі, гідності та ділової репутації відносно нього в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також стягнути з ОСОБА_3 на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 06 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції в порушення процесуальних норм було надано свідку ОСОБА_4 ознайомитися в приміщенні суду з позовною заявою.

Крім того, свідок ОСОБА_4 без поважних причин не зявився в судове засідання 26 грудня 2016 року, а судом в задоволенні клопотання про привід свідка було відмовлено.

Також судом було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування даних з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про те, з яких підстав двічі відкладалося засідання згаданої комісії щодо кандидата на посаду судді довічно ОСОБА_3 в 2009-2010 роках.

Суд, відмовляючи в задоволенні вищевказаних клопотань, ні усно в судовому засіданні, ні письмово в рішенні суду не вказав мотивувальної частини із зазначенням мотивів з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвали, та резолютивних частини із зазначенням висновку суду, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Вважає, що показами свідка ОСОБА_5 доведено факт поширення ОСОБА_3 неправдивої інформації в 2010 році ОСОБА_4 та 2016 році повторно підтверджено неправдиву інформацію ОСОБА_3 в її ж присутності.

Не погоджується з висновком суду, що у 2010 році він фактично являвся особою публічного значення і його поведінка могла бути предметом критики, як з боку судді так і пересічних громадян, оскільки відповідач у розмові з ОСОБА_4 і в присутності ОСОБА_5 розповсюджував саме неправдиву інформацію.

У звязку з наведеним, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з вищенаведених підстав.

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_6 апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту поширення відповідачем неправдивої інформації в 2010 році і 2016 році та не доведено, що внаслідок цього були порушені його особисті немайнові права.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з червня 1987 року працював на посаді голови Рожнятівського районного суду, 16 жовтня 2013 року був відрахований зі складу Рожнятівського районного суду у звязку з поданням заяви про відставку.

З 2005 року відповідач ОСОБА_3 працює на посаді судді Рожнятівського районного суду, у 2010 році був обраний суддею безстроково.

ОСОБА_2, звертаючись з позовом до суду, мотивував його тим, що в другій половині серпня 2010 року при зустрічі із директором Брошнівського держлісгоспу ОСОБА_4, у розмові з останнім, йому стало відомо, що ОСОБА_3 зізнався директору в тому, що він (позивач) своїми діями намагався «зїсти» відповідача з посади судді, тобто перешкоджав в обранні його суддею безстроково. У звязку з чим відповідачу прийшлось тричі їздити у м. Київ на засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Судом встановлено, що 07 жовтня 2016 року в приміщенні Рожнятівського районного суду в кабінеті голови суду ОСОБА_5 відбулася зустріч ОСОБА_2 з ОСОБА_3 в присутності ОСОБА_5, при якій позивач намагався зясувати причини зміни відношення відповідача до нього та чи не повязаний даний факт з розмовою з ОСОБА_4 у 2010 році про те, що позивач своїми діями намагався перешкодити відповідачу в обранні на посаду судді безстроково.

25 грудня 2016 року ОСОБА_4 подав до суду заяву у якій зазначив, що по суті заявлених позовних вимог пояснити нічого не може, так як обставини викладені у позовній заяві йому не відомі.

Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_5 пояснила, що 07 жовтня 2016 року в її кабінеті голови суду між позивачем та відповідачем відбулася розмова в якій позивач намагався зясувати причини зміни відношення ОСОБА_3 до нього та чи не повязаний даний факт з розмовою з ОСОБА_4 у 2010 році про те, що він, позивач, своїми діями намагався перешкодити відповідачу в обранні на посаду судді безстроково, відповідач не заперечував щодо розмови з ОСОБА_4, не відповідав позивачу та мовчки вийшов з кабінету.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до абз. 1,2 п. 15 постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного звязку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Пунктом 18 Постанови передбачено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обовязок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не довів факт поширення ОСОБА_3 неправдивої інформації у 2010 та 2016 роках, а тому суд прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації.

Крім того, оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди мають похідний характер та повязані з встановленням факту порушення прав позивача незаконними діями відповідача, і під час судового розгляду справи не доведено факт неправомірного поширення відповідачем негативної інформації щодо позивача, або порушення інших прав, вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що свідок ОСОБА_4 без поважних причин не зявився в судове засідання 26 грудня 2016 року, а судом в задоволенні клопотання про привід свідка було відмовлено не заслуговують на увагу, оскільки згідно ч. 1 ст. 50 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи, однак 25 грудня 2016 року ОСОБА_4 подав до суду заяву у якій зазначив, що обставини викладені у позовній заяві йому не відомі.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що судом було безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про витребування доказів із Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Зважаючи на те, що позивачем не доведено факт поширення відповідачем щодо нього недостовірної інформації, то судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів із Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Інші, наведені у апеляційній скарзі доводи також на увагу не заслуговують, оскільки висновків суду не спростовують.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 06 лютого 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: О.В. Пнівчук

ОСОБА_7