Рішення № 65626381, 29.03.2017, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 915/177/17

м. Миколаїв

позивач: Публічне акціонерне товариство Укртелеком (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, код 21560766)

адреса для листування: Миколаївська філія ПАТ Укртелеком (54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 27/3, код 22437619)

відповідач: Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 19), код 03194499

про: стягнення 287 639 грн. 25 коп. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, -

суддя Фролов В. Д.

ПРИСУТНІ:

Від позивача - ОСОБА_1 довіреність №1279 від 20.12.2016

Від відповідача - ОСОБА_2 довіреність від 16.09.2016

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом і просить стягнути з відповідача 287 639 грн. 25 коп. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам.

Відповідач в відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись, що ЗУ Про державний бюджет на 2016 рік не було передбачено в 2016 році бюджетної програми на такі видатки. А також зазначив, що кошти на компенсацію середнього заробітку працівникам, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації будуть виплачені по мірі надходження коштів з Державного бюджету України (детальніше у відзиві №41/06 від 24.03.2017).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані належним чином та підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) та ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення

особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (далі - мобілізовані працівники), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (далі по тексту - ПАТ «Укртелеком», позивач) виконує гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України та ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема проводить у строки та розмірах встановлених законодавством виплати мобілізованим працівникам.

Механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників визначено Постановою Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.2015р. «Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом» (далі по тексту - Порядок).

Пунктом 1 Порядку визначено, що компенсація у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті.

Компенсація середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, здійснюється виконавчим органом Миколаївської міської ради Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (відповідачем).

Відповідно до п.4 Порядку для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби.

Відповідно до п.6 Порядку, виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконує обов'язки, щодо збереження місця роботи, посади, середнього заробітку і виплати його у строки, визначені ст.115 КЗпП України, мобілізованим працівникам та інформує про розмір таких виплат відповідача шляхом подання звітів за встановленою формою.

На виконання вищенаведеного, позивач за період з липня по грудень 2015 року виплатив мобілізованим працівникам (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5А, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 ) 28763925 грн., які відповідачем не компенсовано.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписами статей 526 та 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктами 1 та 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; засади регулювання праці і зайнятості тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій мобілізованим працівникам та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок підприємства, де . вони працювали на час призову щодо збереження місця роботи, посади, середнього заробітку і її виплати у встановлені строки, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів компенсувати такі виплати.

Отже, цивільні права та обов'язки між позивачем та відповідачем виникли безпосередньо із Законів України.

Всупереч положенням норм чинного законодавства, відповідач не виконує обов'язки щодо компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам за період з липня по грудень 2015 в сумі 287639,25 грн.

28.12.2016 відповідачу направлено претензію №48С000/15-45 щодо проведення компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам в сумі 287639,25 грн. У відповіді на претензію №09.118/01 від 17.01.207 відповідач повідомив про відсутність коштів для проведення відповідної компенсації та те, що кошти будуть виплачені по мірі надходження.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст.617 ЦК України не передбачено такої підстави (обставини) для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення

від відповідальності за порушення зобов'язання.

На підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_20 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справ «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 року у справі №11/446).

Тобто, боржник, як юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому зобов'язання щодо виплати компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України вони мають право, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Таким чином, відповідач зобов'язаний компенсувати ПАТ «Укртелеком» середній заробіток, виплачений мобілізованим працівникам за період з липня по грудень 2015 року в сумі 287 639 грн. 25 коп.

У відповідності до ч.1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи зазначене, позов підлягає задоволенню повністю.

Статтею 49 ГПК України передбачено покладання судових витрат, зокрема витрат на оплату судового збору, у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 19, код 03194499) на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, код 21560766; р/р26000013010721, банк одержувач АТ Сбербанк Росії у м. Києві, МФО банку 320627) 287 639 (двісті вісімдесят сім тисяч шістсот тридцять девять) грн. 25 коп. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 4 314 (чотири тисячі триста чотирнадцять) грн. 59 коп.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29 березня 2017 року.

Суддя В.Д. Фролов