Постанова № 65626309, 29.03.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2017 р.Справа № 915/518/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Принцевської Н.М., Лисенко В.А.

секретар судового засідання - Бендерук Є.О.

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури - Лянна О.А. - за посвідченням від 19.01.2015 року №031420;

від Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області - не з'явився;

від Державного агентства лісових ресурсів України - не з'явився;

від Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства - не з'явився;

від Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області - не з'явився;

від Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", с.Василівка Очаківського району Миколаївської області - не з'явився;

від фізичної особи ОСОБА_3, м. Миколаїв - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області

на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.11.2016 року

у справі № 915/518/16

за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Державного агентства лісових ресурсів України, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства

до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", с. Василівка Очаківського району Миколаївської області, фізичної особи ОСОБА_3, м.Миколаїв

про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.09.2012 року № 19

В С Т А Н О В И В:

Керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області звернувся до господарського Миколаївської області з позовною заявою до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", с. Василівка Очаківського району Миколаївської області, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 1 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.09.2012 року №19 про вилучення у Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", с. Василівка Очаківського району Миколаївської області земельних ділянок загальною площею 17,2 га та переведення їх до земель запасу Коблівської сільської ради в межах населеного пункту села Коблеве.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.05.2016 року за позовними матеріалами №915/518/16 (суддя Коваль Ю.М.) відмовлено у прийнятті позовної заяви керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 року у справі №915/518/16 ухвалу господарського суду Миколаївської області від 04.05.2016 року скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Миколаївської області для розгляду по суті позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 06.10.2016 року у справі №915/518/16 залучено до участі у справі Державне агентство лісових ресурсів України та Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства іншими позивачами у справі, а також залучено до участі у справі фізичну особу ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.11.2016 року у справі №915/518/16 (суддя Коваль Ю.М.) позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Державного агентства лісових ресурсів України, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.09.2012 року №19 «Про вилучення земельної ділянки та переведення до земель запасу», а також відшкодовано прокуратурі за рахунок відповідача судові витрати.

Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області з рішенням суду не погодилась, тому звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від16.11.2016 року у справі №915/518/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, а також відшкодувати відповідачу за рахунок позивачів судові витрати за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

На електронну адресу суду 22.02.2017 року від прокуратури Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судовою колегією долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представник Коблівської міської ради підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, представник прокуратури підтримав заперечення на апеляційну скаргу з мотивів, що викладені письмово. Представники інших учасників судового процесу в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причину неявки суд не повідомили, своїми процесуальними правами, передбаченими статтями 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали, неявка без поважних причин у судове засідання представників учасників процесу не тягне за собою відкладення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними матеріалами та поясненнями присутніх представників учасників судового процесу, а повний текст постанови направляється учасникам судового процесу по справі в установленому порядку.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 915/518/16 та наданих присутніми представниками учасників судового процесу пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Миколаївської області 16.11.2016 року у справі №915/518/16 є вірним, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.1964 року Виконавчий комітет Миколаївської районної ради депутатів трудящих надав в користування Миколаївському лісгоспзагу Миколаївського району Миколаївської області землі площею 203,00 га на території Миколаївського району Миколаївської області, яка на теперішній час є територією Коблівської сільради Миколаївської області, про що було видано відповідний акт на право постійного користування землею.

На підставі наказу Міністерства лісового господарства УРСР від 30.03.1989 року № 46 "О реорганизации Владимировского подсобного хозяйства во Владимировский лесхоззаг и Госохотхозяйства "Кинбурнское" в Очаковское государственное лесоохотничье хозяйство объединения "Николаевлес" Миколаївським обласним виробничим лісогосподарським об'єднанням "Миколаївліс" видано наказ від 04.04.1989 року № 11 "О реорганизации Госохотхозяйства "Кинбурнское" в Очаковское государственное лесоохотничье хозяйство", згідно якого зі складу Миколаївського Лісгоспзагу виведено і передано до складу Очаківського державного лісомисливського господарства, зокрема, Березанське лісництво загальною площею 2124 га, до складу земель якого, за твердженнями прокурора, входили землі, передані Миколаївському Лісгоспзагу за актом на право постійного користування землею - з планами виробництва і фінансування, особовим складом, основними і оборотними засобами, товарно-матеріальними цінностями, картографічними і іншими матеріалами, технічною документацією.

Наказом Державного комітету лісового господарства України від 14.02.2005 року № 161 Очаківське державне лісомисливське господарство перейменовано у Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" і віднесено його до сфери управління Миколаївського обласного управління лісового господарства.

Листом від 29.03.2012 року № 201 Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" повідомило голову Коблівської сільради про відсутність заперечень щодо можливості розгляду питання добровільної відмови (обміну) від права постійного користування земельними ділянками загальною площею 8,00 га, розташованими в урочище "Коблеве" Березанського лісництва, на користь Коблівської сільради у випадку компенсації підприємству земельної ділянки, яка має перспективу для створення лісових насаджень та подальшого розвитку і ведення на ній лісового господарства.

Листом від 10.09.2012 року № 790 Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" повідомило голову Коблівської сільради про те, що підприємство, у зв'язку із розробкою схеми забудови території Коблівської сільради, не заперечує щодо виділення земельної ділянки загальною площею 9,2 га, розташованої в межах населеного пункту села Коблеве Березанського району Миколаївської області, до земель запасу.

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.09.2012 року №19 вилучено у Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", с. Василівка Очаківського району Миколаївської області земельні ділянки загальною площею 17,2 га та переведено до земель запасу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області в межах населеного пункту села Коблеве із них за видом угідь: у кварталі 35 виділі 2 площею 4 га - лісові культури; у кварталі 35 виділі З площею 2 га - лісові культури; у кварталі 35 виділі 23 площею 0,25 га - - піски; у кварталі 35 виділі 1 площею 0,20 га - галявина; у кварталі 35 виділі 2 площею 0,50 га - лісові культури; у кварталі 35 виділі 2 площею 2 га - лісові культури; у кварталі 35 виділі 2 площею 0,4 га - лісові культури; у кварталі 35, виділі З площею 2 га - галявина; у кварталі 35 виділі 4 площею 0,10 га - галявина; у кварталі 37 виділі 5 площею 0,65 га - галявина; у кварталі 39 виділі 4, 7 площею 0,3 га - рідколісся; у кварталі 39 виділі 11 площею 0,3 га - рідколісся; у кварталі 39 виділі 3 площею 2 га - болото низинне; у кварталі 35 виділі 1 площею 1,70 га - галявина; у кварталі 37 виділі 17 площею 0,15 га - піски; у кварталі 38 виділі 31 площею 0,25 га - піски; у кварталі 39 виділі 1 площею 0,40 га - галявина (пункт 1 Рішення).

На підставі рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 01.07.2014 року №26 Фізичній особі ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 0,5 га (свідоцтво про право власності від 17.09.2014 року № 26948417). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна дана земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 входить до складу земель у кварталі 35 виділ 2 урочища Коблеве.

На думку прокурора, рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.09.2012 року №19 порушує цивільне право Березанської райдержадміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, що мало наслідком передачу земель лісогосподарського призначення у власність громадянам та юридичним особам із державної власності.

Коблівська сільська рада у відзиві на позовну заяву просила суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог на цій підставі.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.09.2012 року №19, з огляду на те, що спірна земельної ділянка відноситься до лісогосподарських земель державної власності, а вказане вище рішення прийняте з порушенням приписів чинного законодавства в частині передачі цієї земельної ділянки у приватну власність.

Статтею 18 Земельного кодексу України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України визначені категорії земель та встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За приписами статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Статтею 56 Земельного кодексу України визначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 Земельного кодексу України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини 1 статті164 Земельного кодексу України).

Таким чином, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно з статтею 57 Лісового кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до земельного законодавства, чинного на час передачі земель до держлісфонду під заліснення та ведення лісового господарства відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 21.03.1966 року №234 «Про здійснення першочергових заходів по боротьбі з ерозією грунтів у Миколаївській області», землі перебували виключно у державній власності.

Статтею 16 Земельного кодексу УРСР передбачалось, що відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад УРСР.

Згідно зі статтею 4 Лісового кодексу УРСР від 01.04.1980 року відповідно до Основ лісового законодавства Союзу РСР і союзних республік усі ліси в СРСР утворюють єдиний державний лісовий фонд, який складається з лісів державного значення і колгоспних лісів.

У Лісовому кодексі від 21.01.1994 року з'явилось поняття лісів комунальної власності. У статті 9 Лісового кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Виходячи з наведених положень законодавства, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що землі, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, незалежно від їх місцезнаходження, належать до земель державної власності і в даному випадку відповідач не довів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції правомірність своїх дії щодо дотримання належного порядку оформлення передачі земель лісного фонду з державної власності спочатку до комунальної власності, що призвело до їх передачі у приватну власність.

Посилання місцевого господарського суду на пункт 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012 № 5245-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", яким визначено, що у державній власності залишаються земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, який дійсно набув чинності вже після прийнятого відповідачем рішення, не може бути підставою для скасування вірного висновку суду в порядку статті 104 Господарського процесуального кодексу України, оскільки дані положення є чинними на момент розгляду справи судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції і вони тільки підтверджують те, що земельна ділянка лісогосподарського призначення, передана у постійне користування Державному підприємству "Очаківське лісомисливське господарство", с.Василівка Очаківського району Миколаївської області належить до земель державної форми власності, тому сільська рада не дотрималася певного порядку передачі її до земель запасу, оскільки у неї відсутні повноваження щодо розпорядження відповідною землею самостійно.

Відповідно до пункту 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (із змінами та доповненнями) право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено перелік підстав припинення прав користування земельною ділянкою, якими є:

а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д)систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е)набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є)використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини 3,4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 33 Лісового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території: 1) передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; 2) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; 3) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 4) організовують благоустрій лісових ділянок і культурно-побутове обслуговування відпочиваючих у лісах, що використовуються для цих цілей; 5) встановлюють порядок використання коштів, що виділяються з місцевого бюджету на ведення лісового господарства; 6) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Матеріалами справи не підтверджено наявність факту припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою її належним власником, тобто, повноважним державним органом, зробленим у відповідності з нормами чинного законодавства України.

Положення даної норми не передбачають, що сільська рада має повноваження вилучати земельну ділянку лісогосподарського призначення із постійного користування, тоді як частиною 5 статті 149 Земельного кодексу України визначено, що такі повноваження мали районні державні адміністрації на їх території щодо земельних ділянок державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про перевищення повноважень Коблівської сільської ради при прийнятті пункту 1 рішення від 19.09.2012 року №19, що свідчить про незаконність його прийняття, тому є підстави для розгляду заяви про застосування строку позовної давності.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Статтею 36 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15).

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 3-126гс15, від 13.04.2016 року у справі №907/238/15).

Як вбачається з матеріалів справи, Березанська райдержадміністрація дізналась про незаконний характер рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.09.2012 року №19 із листа прокуратури у квітні 2016 року, тому строк позовної давності в даному випадку не пропущено.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано задовольнив в повному обсязі позовні вимоги керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Державного агентства лісових ресурсів України, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за участю третіх осіб Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", с.Василівка Очаківського району Миколаївської області, фізичної особи ОСОБА_3, м. Миколаїв про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.09.2012 року № 19.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Виходячи з вищевикладеного, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте судом за результатами дослідження усіх обставин справи. Тому відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Миколаївської області від 16.11.2016 року у справі №915/518/16 відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.11.2016 року у справі № 915/518/16 залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 16.11.2016 року у справі № 915/518/16- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється учасникам судового процесу по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська В.А. Лисенко