Постанова № 65626192, 27.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2017 р. Справа№ 910/10306/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від прокуратури - Колодяжна А.В., посвідчення №036177 від 04.11.2015р.;

від першого позивача - представник не прибув;

від другого позивача - - Єлєніна С.М., представник за довіреністю №99 від 26.12.2016р. та Філімонова Г.Б., представник за довіреністю № 6 від 16.01.2017;

від першого відповідача - Чередніченко М.О., представник за довіреністю №б/н від 18.10.2016 р.;

від другого відповідача - Іщенко Р.А., представник за довіреністю № б/н від 24.04.2015;

від третього відповідача - Метенко Т.І., представник за довіреністю №б/н від 14.03.2016р. та Шемідько Г.В., представник за довіреністю №б/н від 24.01.2017р.;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва та публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі №910/10306/15 (головуючий суддя - Мудрий С.М., судді - Грєхова О.А, Чебикіна С.О.) за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" та приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - ДП "Полтавнафтогазгеология" НАК "Надра України" про визнання права власності та внесення змін до договору.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" та закритого акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", за яким, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить визнати за публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" право власності на частку у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором №17-2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі у розмірі 30%, а також внести зміни до договору № 17-2000 від 19.05.12р. про діяльність на Сахалінському родовищі, виклавши його в новій редакції, зазначеній у вказаній заяві.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року у справі №910/10306/15, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2016 року рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2015 року та у справі №910/10306/15 - скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вказаній постанові суду касаційної інстанції, зокрема, зазначено, що при новому розгляді справи, для всебічного з'ясування взаємовідносин сторін, які стосуються договору купівлі - продажу № 313/12 від 11.07.2012 року (не зважаючи на ту обставину, що він був розірваний), укладання додаткової угоди № 3 до Договору від 11.07.2012 року про спільну діяльність, суду необхідно з'ясувати: що фактично було предметом оцінки, висновки якої покладені у формування ціни предмету продажу за договором купівлі - продажу № 313/12.

Якщо буде встановлено, що об'єктом купівлі - продажу була ділова репутація та ділові зв'язки позивача 2, то суду необхідно дати оцінку чи могли вони бути предметом договору купівлі - продажу.

Оскільки, позовні вимоги стосуються змін до Договору, суду необхідно обговорити питання щодо залучення до участі у справі ДП "Полтавнафтогазгеология" НАК "Надра України".

Також, вказано, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати приписи статті 697 ЦК України.

За результатом нового розгляду господарським судом міста Києва 03.10.2016 у справі №910/10306/15 прийнято рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що приписами чинного цивільного законодавства України не передбачено таких наслідків розірвання договору купівлі-продажу, як повернення сторонами одна одній одержаного за правочином, тим більше не передбачено автоматичного поновлення права власності, яке в результаті укладення договору було набуте третьою особою.

Також, господарським судом міста Києва було встановлено безпідставність заявлення вимоги про визнання права власності на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка за наявності між сторонами зобов'язальних відносин, не може бути підставою для визнання права власності на спірне майно.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва та публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі №910/10306/15 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг апелянти зазначають, що оскільки договір купівлі - продажу № 313/12 від 11.07.2012 року розірвано за рішенням суду, власником частки у розмірі 30 % у праві спільної часткової власності за договором про спільну діяльність є публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України", а у зв'язку з тим, що на вимогу позивача-2 учасники спільної діяльності відмовилися поновити його права на частку у спільній діяльності, апелянти вважають, що порушене право ПАТ "Надра України" підлягає захисту.

При цьому, скаржники виходять також з того, що оскільки правова підстава для отримання ТОВ "Голден Деррік" частки у спільній діяльності відпала, то з огляду на приписи ст.ст. 392, 1212 Цивільного кодексу України, вони просять визнати за ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України" право власності на частку у праві спільної часткової власності за договором спільної діяльності №17-2000 від 19.05.2000 р. у розмірі 30%.

Представники апелянтів надали колегії суддів пояснення, якими підтримали доводи, викладені в апеляційних скаргах.

Представники відповідачів заперечили проти апеляційних скарг.

Перший позивач та третя особа у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Так, представник першого позивача, який був присутній у минулому судовому засіданні 06.03.2017, ознайомлений із датою та часом наступного судового засідання, про що свідчить його підпис у повідомленні про відкладення розгляду справи.

При цьому, представником першого позивача було надано пояснення, якими він підтримав апеляційні скарги.

Підтвердженням повідомлення третьої особи про дату та час даного судового засідання є повідомлення про вручення поштового відправлення.

Від третьої особи будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутньою у даному судовому засіданні до суду не надійшло.

За наведених обставин, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Полтавським державним геологічним підприємством "Полтаванафтогазгеологія" (у подальшому реорганізовано у Дочірнє підприємство НАК "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія") та закритим акціонерним товариством "Сіріус 1" (у подальшому змінено найменування на товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус") 19.05.2000 року укладено договір № 17-2000 про спільну діяльність (договір СД).

Відповідно до п. 1.1 договору СД сторони зобов'язуються шляхом об'єднання майна, коштів і зусиль спільно діяти в сфері геологічної розвідки та дослідно-промислової розробки окремих блоків свердловин № 17 та № 19 Сахалінського родовища Харківської області, а в подальшому і промислової розробки для досягнення спільної господарської мети.

Відповідно до п. 7.1 договору СД внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, майно, продукція, створені в результаті спільної діяльності, та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю учасників.

За умовами додаткової угоди № 202/07 від 27.07.2007 р. до договору СД від 19.05.2000 р. № 17-2000 до складу сторін договору включено Національну акціонерну компанію "Надра України" та викладено договір про спільну діяльність у новій редакції.

Згідно п. 4 додаткової угоди № 202/07 від 27.07.2007 р. до договору СД сторони визначили розміри часток учасників у таких пропорціях: НАК "Надра України" (позивач 2) - 30 %, ТОВ "Сіріус-1" - 65% та ДП НАК "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія" - 5 %.

Між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (покупець) 11.07.2012 року укладено договір купівлі-продажу №313/12 (частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 17-2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, укладеним між Національною акціонерною компанією "Надра України", Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" (з усіма додатками, змінами і доповненнями, додатковими угодами, що є невід'ємною частиною вказаного договору).

Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу продавець (позивач 2) підтверджує, що станом на дату укладення цього договору його частка у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором СД (№ 17-2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність ) становить 30 %.

Згідно п. 2 договору купівлі-продажу продавець (позивач 2) передає покупцю (відповідачу 1), а покупець з дати укладення цього договору набуває право власності на частку продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором СД у розмірі 30 %.

У п.3 договору №313/12 купівлі-продажу сторони погодили, що договірна ціна продажу за цим договором без урахування ПДВ становить 370 000,00 грн., сума ПДВ 74 000,00 грн., разом з ПДВ 444 000,00 грн. і сплачується покупцем продавцю протягом 30 банківських днів з дати підписання цього договору.

Відповідно до п. 7 договору №313/12 купівлі-продажу усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі, пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

У зв'язку із укладенням вищевказаного договору купівлі-продажу № 313/12 частки у праві спільної часткової власності за договором №17-2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, 11.07.2012 року закритим акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України", дочірнім підприємством "НАК "Надра України" Полтавнафтогазгеологія", товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1", товариством з обмеженою відповідальністю "Годен Деррік" внесені зміни до договору про спільну діяльність №17-2000 від 19.05.2000 р. шляхом укладення додаткової угоди № 3.

Згідно п. 1 додаткової угоди № 3 сторони домовилися виключити зі складу учасників договору №17-2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі дочірнє підприємство "НАК "Надра України" Полтавнафтогазгеологія" та Національну акціонерну компанію "Надра України" і ввести до складу учасників ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" та ТОВ "Голден Деррік".

Учасниками спільної інвестиційної діяльності є ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", ТОВ "Голден Деррік" та ТОВ "Сіріус-1" (п. 2 угоди).

Пунктом 4.1 вказаної угоди визначено частки сторін при розподілі прибутку: ТОВ "Сіріус -1" (відповідач-2) - 40%, ТОВ "Голден Деррік" (відповідач-1) - 20%, ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (відповідач-3) - 40%.

У зв'язку з порушенням ТОВ "Голден Деррік" зобов'язань по договору щодо сплати 444000,00 грн. за частку продавця у праві спільної часткової власності за договором про спільну діяльність публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" було подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" про розірвання договору, за результатами розгляду якого рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року у справі № 910/19411/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року розірвано договір купівлі-продажу № 313/12 від 11.07.2012 року, укладений між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" та товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік".

Звертаючись до суду з позовом, заступник прокурора зазначав, що оскільки договір купівлі - продажу № 313/12 від 11.07.2012 року розірвано за рішенням суду, власником частки у розмірі 30 % у праві спільної часткової власності за договором про спільну діяльність є публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України", а оскільки на вимогу позивача-2 учасники спільної діяльності відмовилися поновити його права на частку у спільній діяльності вважає, що порушене право ПАТ "Надра України" підлягає захисту обраним ним способом.

При цьому, заступник прокурора виходив з того, що оскільки правова підстава для отримання ТОВ "Голден Деррік" частки у спільній діяльності відпала, то з огляду на приписи ст.ст. 392, 1212 Цивільного кодексу України він просив визнати за ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України" право власності на частку у праві спільної часткової власності за договором спільної діяльності №17-2000 від 19.05.2000 р. у розмірі 30%.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що приписами чинного цивільного законодавства України не передбачено таких наслідків розірвання договору купівлі-продажу, як повернення сторонами одна одній одержаного за правочином, тим більше не передбачено автоматичного поновлення права власності, яке в результаті укладення договору було набуте третьою особою.

Також, Господарським судом міста Києва було встановлено безпідставність заявлення вимоги про визнання права власності на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка за наявності між сторонами зобов'язальних відносин, не може бути підставою для визнання права власності на спірне майно.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК). Слід зазначити, що стаття 392 ЦК, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Отже, при зверненні до суду з вимогою про визнання права власності повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт правомірного набуття публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" відповідного майнового права, а також порушення, невизнання чи оспорювання означеного права відповідачами.

Статтею 430 Цивільного кодексу Української РСР (яка була чинної на момент укладення договору про спільну діяльність у 2000 році) передбачено, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Метою спільної діяльності може бути як господарська (інвестування, виконання робіт, надання послуг, будівництво об'єктів промисловості, торгівлі, житла, тощо), так і негосподарська (вирішення питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад, тощо) мета. Водночас, в абз. 4 п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.1995р. № 02-5/302 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність" зауважено, що сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" .

Разом з цим, слід зазначити, що основним документом, який регулює діяльність учасників є договір. Згідно укладеного договору про спільну діяльність, як уже зазначалось вище, право власності учасників у спільній діяльності було визначено у формі спільної часткової власності з виділенням розміру частки кожного із учасників, договором також було передбачено можливість вступу нового учасника виключно за згодою всіх учасників шляхом підписання додаткових угод.

У момент укладання вказаного вище договору купівлі-продажу № 313/12 від 11.07.2012 року частка продавця - ПАТ "НАК "Надра України" у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором №17-2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність, яка становила 30 % перейшла у власність покупця - ТОВ "Голден Деррік", що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 363 ЦК України, згідно якої частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Отже, продавець - ПАТ "НАК "Надра України", з моменту укладення даного договору втратив майнові права на товар (частку у спільній діяльності), що окрім того в подальшому підтверджено і укладенням Додаткової угоди №3 з розподіленням вкладів учасників спільної діяльності між закритим акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус -1".

Оскільки, відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, при застосуванні цієї норми слід встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

На момент розгляду справи позивачами не надано доказів набуття, після розірвання договору № 313/12 від 11.07.2012 року купівлі-продажу з підстав визначених законодавством публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України", права власності на спірну частку, що могло б бути захищено судом на підставі приписів ст.392 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що розірвання договору № 313/12 від 11.07.2012 року не свідчить про автоматичне повернення товару (майнових прав на товар) - частки продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором №17-2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність, яка становила 30 %, у власність продавця.

Згідно ст. 598, 604, ч. 2 ст. 653 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Статтею 653 ЦК України передбачено, в тому числі, наслідки розірвання договору. Зокрема, визначено, що якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно дог частини 4 зазначеної статті ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

З системного аналізу норм ст.653 Цивільного кодексу України вбачається, що розірвання договору у судовому порядку позбавляє сторін права вимагати отриманого за правочином та передбачає можливість сторони вимагати відшкодування завданих збитки, у разі якщо правочин було розірвано у зв'язку з істотним порушенням договору.

Так, розірвання договору тягне для сторін настання відповідних правових наслідків, перелік і зміст яких може бути визначений або самим договором, який розривається, або додатковим правочином про розірвання договору, або законом.

При цьому, правило, визначене у ч. 4 ст. 653 ЦК України, пояснюється тим, що у разі розірвання договору не відбувається нівелювання юридичних наслідків правочину, на підставі якого виникло договірне правовідношення (на відміну від випадків визнання правочинів недійсними), тому сторони не повертаються у первісний стан, тобто не застосовується реституція. У випадку розірвання договору сторони з моменту такого розірвання перестають бути зобов'язаними один перед одним. Разом з цим, сторони можуть вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо така можливість передбачена сторонами договором про розірвання або законом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що чинним цивільним законодавством не передбачено реституцію (тобто повернення сторонами одна одній того, що одержала кожна внаслідок укладення та виконання договору) у випадку розірвання договору, як це передбачено у випадках визнання правочинів недійсними. Набуте кожною із сторін у зобов'язанні до моменту розірвання залишається у сторін, якщо іншого не визначено самими сторонами або законом.

Оскільки, такі наслідки розірвання договору, як автоматичне повернення продавцеві права власності на продане майно (в даному випадку право на частку у спільній діяльності) не передбачені ані цивільним законодавством, ані самим договором купівлі - продажу, у публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" відсутнє право власності на частку у спільній діяльності у розмірі 30%, бо таке право було правомірно набуте ТОВ "Голден Деррік" за договором купівлі-продажу, а продавець ПАТ "НАК "Надра України" після продажу своєї частки вибув зі складу учасників спільної діяльності і набути даного статусу "учасника" може згідно умов договору про спільну діяльність лише за наявності письмової згоди решти учасників спільної діяльності.

При цьому, колегія суддів зазначає, що розірвання договору за рішенням суду відповідно до спеціальних норм цивільного законодавства для публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" є підставою для виникнення інших правових наслідків.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 392 ЦК України, яка передбачає захист права власника шляхом визнання за ним права власності може бути застосована виключно, якщо особа (позивач) має статус власника, однак у даній справі поданими сторонами документами підтверджується відсутність у публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" права часткової власності на частку у спільній діяльності за договором №17-2000 від 19.05.2000 р.

Щодо посилань апелянтів на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України в обґрунтування позовних вимог, зокрема, щодо того, що у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу у покупця відпала підстава для утримання спірної частки, що відповідно слід вважати підставою для визнання права власності за публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України", слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 ЦК України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "Голден Деррік" набув у власність спірне майно на підставі договору № 313/12 від 11.07.2012 року, отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається прокурор та позивачі, як на підставу позовних вимог.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно майнових прав особи у разі коли договір, за яким вказане майно відчужено, розірвано, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України та у даному випадку не може свідчити про наявність (відновлення) у позивача 2 (як продавця за розірваним договором) права власності на спірне майно.

Також, колегія суддів звертає увагу, що приписами ст. 1212 ЦК України передбачено повернення майна, однак дана норма не встановлює обставин, які можуть бути підставою для визнання за позивачем права власності на майно.

Крім того, слід зазначити, що позивачем у справі про визнання права власності завжди має бути особа, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову.

Так, в Аналізі Верховного суду України застосування судами законодавства про право власності зазначено, що позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником. Далі в Аналізі вказується, що часто позови про визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК подаються коли особа не є власником, але бажає ним стати. При цьому, Верховний суд вказує, що оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені позови заявляються не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.

Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову про визнання права власності на підставі ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Крім того, як зазначалось, вище, у відповідності змісту додаткової угоди №3 до договору №17-2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність загальний розмір вкладів учасників спільної діяльності розподілено наступним чином: ТОВ "Сіріус -1" (відповідач-2) - 40%, ТОВ "Голден Деррік" (відповідач-1) - 20%, ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (відповідач-3) - 40%.

Тобто, станом на момент розгляду спору товариству з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" вже не належить частка у спільній діяльності у розмірі 30%, а тому вимога про визнання права власності публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на частку у розмірі 30% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №17-2000 від 19.05.2000 р. всупереч згоді інших учасників спільної діяльності, могло б призвести до порушення прав та законних інтересів інших учасників спільної діяльності, яким належить відповідний розмір часток у спільній діяльності.

Наведених правових висновків дійшов Вищий господарський суд України при розгляді аналогічного спору у справі № 910/10308/15.

Щодо вказівки Вищого господарського суду України про вирішення питання застосування до спірних правовідносин сторін правил статті 697 ЦК України, то судом першої інстанції вірно враховано наступне.

Відповідно до статті 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Отже, вимагати повернення товару продавець може тільки у випадку, коли відповідно до умов договору купівлі-продажу право власності на товар зберігається за продавцем до оплати товару, а покупець прострочив оплату товару.

Проте, як встановлено раніше, відповідно до умов договору купівлі-продажу №313/12 від 11.07.2012 року право власності на частку у договорі спільної діяльності перейшло в момент укладання вказаного договору, а не після оплати цієї частки.

У зв'язку з чим, положення статті 697 ЦК України не можуть застосовуватися до цих правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги заступника прокурора міста Києва, який діє в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1", закритого акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором №17-2000 від 19.05.2000р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі у розмірі 30% є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що позовна вимога про внесення змін до договору СД є похідною вимогою від вимоги про визнання права власності, тому вона також не підлягає задоволенню.

За наведених обставин, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва та публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі №910/10306/15 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на їх заявників.

3. Матеріали справи №910/10306/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко