Рішення № 65625769, 29.03.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.03.2017 Справа № 920/150/17

Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/150/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СУМИГАЗ ЗБУТ, м. Суми,

до відповідача Військової частини 9953, м. Суми,

про стягнення 39428,03 грн.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю № 156 від 30.12.2016 року,

відповідача не зявився.

Суть спору: відповідно до поданого позову, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 11410ЕВХL3АВО36/41-16 від 09.03.2016 року, укладеним між сторонами у справі, на загальну суму 39428,03 грн. основного боргу за поставлений природний газ, а також відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив , відзиву на позов не подав.

28.03.2017 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 28.03.2017 року, в якому останній просить суд перенести розгляд справи на більш пізній термін, обґрунтовуючи його тим, що в судове засідання 29.03.2017 року представники Сумського прикордонного загону зявитися не мають можливості у звязку із наявністю розгляду справ в судах інших інстанцій, раніше призначених на 29, 30 та 31 березня 2017 року .

На підтвердження обставин, викладених представником відповідача у зазначеному клопотанні щодо відкладення розгляду даної справи , останнім не аргументовано та не представлено належних документальних доказів поважності причин щодо неможливості забезпечити явку представника відповідача у судове засідання. До того ж, відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-пятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 року, у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обовязковою, а відтак незявлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

09.03.2016 року між сторонами укладено договір на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №11410ЕВХL3АВО36/41-16 (далі - договір), відповідно до якого (пункт 1.1 договору), позивач (постачальник) зобовязався передати у власність відповідачу (споживачу) природний газ,а відповідач (споживач) зобовязувався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

За січень 2017 року позивачем відповідачеві поставлено природного газу на загальну суму 350108,93 грн., що підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом приймання-передачі природного газу № СМЗ00007641 від 31.01.2017 року та актом надання послуг з розподілу природного газу № СУМ00001704 від 31.01.2017 року, які підписано сторонами та скріплено їх печатками (а.с. 28).

Відповідно до умов пункту 4.2.1 договору,оплата вартості газу здійснюється відповідачем (споживачем) до 10 числа місяця, наступного за звітним , шляхом перерахування на розрахунковий рахунок (зазначений в рахунку-фактурі) позивача (постачальника) суми, визначеної двостороннім актом прийому-передачі газу, виходячи з розрахунку вартості обсягу постачання газу у звітному місяці.

Згідно до умов пункту 4.3 договору , датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок позивача (постачальника).

Пунктом 11.1 договору визначено, що цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання газу з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання положень вищевказаного договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №11410ЕВХL3АВО36/41-16 від 09.03.2016 року, позивач за січень 2017 року поставив , а відповідач отримав природний газ на загальну суму 350108,93 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № СМЗ00007641 від 31.01.2017 року та актом надання послуг з розподілу природного газу № СУМ00001704 від 31.01.2017 року, але відповідач порушив терміни розрахунків за отриманий природний газ, передбачені умовами укладеного між сторонами договору, в звязку з чим, у відповідача станом на 23.02.2017 року виникла заборгованість перед позивачем за спожитий природний газ в розмірі 39428,03 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобовязання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобовязання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). За змістом статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобовязання у строк, встановлений договором.

Факт отримання відповідачем природного газу за договором на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №11410ЕВХL3АВО36/41-16 від 09.03.2016 року повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема актом приймання-передачі природного газу № СМЗ00007641 від 31.01.2017 року та актом надання послуг з розподілу природного газу № СУМ00001704 від 31.01.2017 року, які підписано сторонами та скріплено їх печатками. Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий природний газ не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що фактично на момент розгляду справи зобовязання з оплати отриманого природного газу відповідачем не виконано, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожитий природний газ в сумі 39428,03 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 цього ж Кодексу визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги визнаються судом правомірними, обґрунтованими, такими, що повністю підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному розмірі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Військової частини 9953 ( 40030, м. Суми, провулок Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СУМИГАЗ ЗБУТ (40000, м. Суми, вул. Береста, буд. 21, код ЄДРПОУ 39586236) основний борг в сумі 39428,03 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.03.2017.

Суддя ОСОБА_2