Рішення № 65625497, 21.03.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2017р. Справа № 914/2/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М.,

розглянув у відкритому судовому матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ Донецької області,до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Логістик", м.Городок Львівської області,про: зобовязання вчинити дії Представники:позивача:не зявився,відповідача:ОСОБА_2 представник,

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), розяснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Логістик" про зобовязання вчинити дії. Ухвалою суду від 06.01.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 31.01.2017 р. Ухвалою суду від 31.01.2017 розгляд справи відкладено на 21.02.2017 р. Ухвалою суду від 21.02.2017 р. продовжено строк розгляду справи та відкладено на 15.03.2017 р. В судовому засіданні від 15.03.2017 р. оголошувалась перерва до 21.03.2017 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між сторонами у справі укладено договір №200614/7 про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.06.2014 р. На виконання умов договору за актом прийому-передачі від 23.07.2014 р. позивач передав відповідачу ковані плити. За твердженням позивача, відповідачу була подана заявка на перевезення двох плит, однак перевезення плит не здійснено. У звязку з наведеним, на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач просить зобовязати відповідача повернути плити.

Відповідач у поданому відзиві заперечив проти позовних вимог з наступних підстав. Договором №200614/7 про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.06.2014 р. на позивача (замовника) покладено обовязок подання заявок на перевезення, якісного оформлення товарно-транспортної документації, необхідної для безперешкодного руху автопоїздки по маршруту слідування (пункт 2.1.4). Відповідно до пункту 2.2.4 вказаного договору до обовязків експедитора належить слідувати тільки письмовим інструкціям замовника, вказаних у ТТН. Відтак, в силу положень статті 221 Господарського кодексу України відбулось прострочення кредитора (позивача), оскільки відповідач не виконав дій, які мав виконати за умовами Договору №200614/7 про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.06.2014 р. У звязку з простроченням кредитора, боржник (відповідач) не міг виконати свого обовязку перед кредитором. Крім того, відповідач посилається на сплив строку позовної давності, який визначений статтею 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

В судове засідання представник позивача не зявився, причин неприбуття не повідомив, додаткових доказів не подав.

В судове засідання представник відповідача зявився, заперечив проти позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у поданому відзиві та надав усні пояснення по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, суд встановив наступне.

Між сторонами у справі був укладений договір №200614/7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 20.06.2014 р. (надалі Договір). За умовами цього Договору замовник (позивач у справі) доручає, а експедитор (відповідач у справі) приймає на себе зобовязання за рахунок замовника від свого імені виконати послуги по організації тренспортно-експедиторського обслуговування (надалі ТЕО) вантажів по Україні, країнам СНГ і країнам Європи.

Обєм і вартість робіт (послуг) по ТЕО, строки і умови їх виконання обумовлюються в заявці (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункт 2.1.1 Договору замовник зобовязаний подавати заявку на перевезення вантажу, яка містить вимоги до рухомого складу, маршрут руху, дату завантаження, строк доставки, інформацію про вантаж (найменування, вага), адресу завантаження і розвантаження, інформацію про контактних осіб на завантаженні і розвантаженні, вартість перевезення, дані про склад тимчасового зберігання або митний склад (найменування, адреса, номер ліцензії) не пізніше: 24 годин до запланованої подачі автотранспорту під завантаження для експортного вантажу і перевезення по Україні; 72 годин до запланованої подачі автотранспорту під завантаження для імпортного вантажу.

Згідно п.2.1.4. договору, замовник зобовязаний якісно оформляти товарно-транспортну документацію, необхідну для безперешкодного руху автопоїзду по маршрутам слідування. Передати всі інструкції водію тільки в письмовому вигляді, вказувати в товарно-транспортній накладній (надалі-ТТН) інформацію про характер вантажу, вантажоодержувача, місця вивантаження.

Відповідно до п.2.1.5. договору, замовник зобовязаний забезпечити завантаження (розвантаження) транспортного засобу на протязі 24 годин при перевезенні по території України і завантаження митне оформлення розвантаження протягом 96 годин (завантаження, митне оформлення 48 годин і розвантаження митне оформлення 48 годин) при міжнародному перевезенні без урахування вихідних та святкових днів.

Згідно з пунктом 2.2.10 Договору експедитор зобовязаний у відповідності до заявки замовника надати послуги щодо перевантаження, зберігання, митного оформлення або інші послуги, необхідні для виконання перевезення вантажу.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що замовник здійснює 100% передоплату до відвантаження вантажу.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторона, яка порушила свої зобовязання за цим договором, зобовязана без затримки усунути порушення та/або вжити заходи для усунення порушення з повідомленням про це іншу сторону.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв для подальшої відправки на експорт автотранспортом вантаж (шість плит кованих), що підтверджується актом приймання-передачі від 23.07.2014 р., вартістю вантажу 53.716,66 євро.

Позивачем до матеріалів справи додано претензію №17/1161 від 18.11.2016р. адресовану відповідачу про повернення двох плит, перевезення яких не здійснено. На підтвердження надіслання претензії надано фотокопію поштової накладної від 18.11.2016 р.

Доказів повернення плит, станом на час прийняття рішення судом, сторонами не надано.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі укладеного Договору виникли взаємні права та обовязки (зобовязання) щодо надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (статті 929 Цивільного кодексу України).

Позивач у заявленому позові просить зобовязати відповідача повернути йому плити ковані, посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як встановлено судом на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв для подальшої відправки на експорт автотранспортом вантаж (шість плит кованих), що підтверджується актом приймання-передачі від 23.07.2014 р., вартістю 53.716,66 євро, а відтак таке майно передано на виконання сторонами умов Договору, відповідно його не можна вважати безпідставно набутим.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно.

Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частини другої статті 11 Цивільного кодексу України.

Таким чином на спірні правовідносини не поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23 березня 2016 р. у справі N 6-2978цс15.

Разом з тим, з огляду на частину першу статті 15 Цивільного кодексу України особа наділена правом на звернення до суду за захистом в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, для захисту права особи, необхідно встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і з урахуванням встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач просить повернути йому майно, передане за умовами виконання Договору. Проте, позивачем (замовником) не подано суду належних доказів того, що він згідно з умовами Договору звертався до відповідача (експедитора) щодо перевезення вантажу з відповідною заявкою, оформив відповідні товарно-транспортні документи для перевезення по маршруту слідування, передав інструкції тощо. Суд критично оцінює посилання позивача на відповідне звернення із претензією від 18.11.2016 р. №17/1161 про повернення вантажу, оскільки таке звернення виходить за межі договірних правовідносин і, зокрема, у претензії не зазначено умови на яких має бути повернено плити (п.2.1.1. договору), водночас належних доказів її надіслання відповідачу не подано, так як квитанція курєрської служби не містить відомостей про документ який було фактично відправлено. Таким чином, позивачем не доведено вчинення відповідачем порушення умов Договору, для покладення на останнього позадоговірних зобовязань.

Відповідно до частини першої статті 933 Цивільного кодексу України клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором.

Як вбачається із пунктів 1.2 та 2.1.1 Договору обєм і вартість робіт (послуг) по ТЕО, строки і умови їх виконання обумовлюються в заявці. Замовник зобовязаний подавати заявку на перевезення вантажу, яка містить вимоги до рухомого складу, маршрут руху, дату завантаження, строк доставки, інформацію про вантаж (найменування, вага), адресу завантаження і розвантаження, інформацію про контактних осіб на завантаженні і розвантаженні, вартість перевезення, дані про склад тимчасового зберігання або митний склад (найменування, адреса, номер ліцензії) не пізніше: 24 години до запланованої подачі автотранспорту під завантаження для експортного вантажу і перевезення по Україні; 72 годин до запланованої подачі автотранспорту під завантаження для імпортного вантажу.

Таким чином, будь-яке перевезення вантажу відповідач здійснює після скерування йому відповідної заявки позивачем. Позивачем не виконано обовязку, який визначений умовами Договору щодо подання експедитору відповідної заяви на перевезення вантажу. Замовником (позивачем) не підтверджено належними доказами порушення відповідачем умов Договору, чи будь-якого його речового права на майно.

Оскільки між позивачем та відповідачем спір відсутній, а відповідні правовідносини підлягають врегулюванню, у порядку визначеному умовами Договору, то відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України немає підстав для захисту цивільних прав та інтересів. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 р. у справі N 6-160цс16.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, з огляду на викладене вище, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспорення власного права, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовну слід відмовити.

Відповідно до п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду те, що у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості, суд відхиляє заяву відповідача про застосування строку позовної давності зроблену у відзиві.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України належить покласти на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 43,33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.03.2017 року.

Суддя Петрашко М.М.