Ухвала суду № 65624575, 28.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.,

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року позивач звернулася із зазначеним позовом на обґрунтування якого зазначила, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 квітня 2014 року стягнуто на її користь шляхом списання Державною казначейською службою України з рахунку державного бюджету кошти в розмірі 49 410.20 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2014 року рішення було залишено без змін і набрало законної сили 20 травня 2014 року, проте було виконане лише 28 квітня 2015 року.

Враховуючи вищевикладене, позивачка просила стягнути на свою користь шляхом списання Державною казначейською службою України з рахунку державного бюджету кошти - 17690.46 грн. інфляційних витрат, 670.08 грн. 3% річних за період невиконання вищевказаного рішення суду на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позовну заяву позивачка просила розглянути за її відсутності. (а.с.1-18, 45, 51, 57)

Відповідач проти позову заперечував. (а.с.40-42)

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних відмовлено. (а.с.116-118)

В апеляційній скарзі позивачка зазначила, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати із ухваленням нового про задоволення позовних вимог. На обґрунтування скарги посилалася на неправильне встановлення обставин, неправильне дослідження та оцінку доказів, що на думку апелянта є підставою для скасування оскаржуваного рішення. (а.с.120-123, 132-135)

Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені встановленим порядком про що у справі є докази. (а.с.154-156)

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи сторін та апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 квітня 2014 року стягнуто на її користь шляхом списання Державною казначейською службою України з рахунку державного бюджету кошти в розмірі 49 410.20 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, завданої безпідставним притягненням до кримінальної відповідальності та перебуванням позивачки під слідством. (а.с.5-6, 27-28)

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2014 року рішення було залишено без змін. (а.с.7-9, 29-33)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року ухвалені у справі судові рішення залишені без змін. (а.с.10-12, 34-36)

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 квітня 2014 року набрало законної сили 20 травня 2014 року, проте було виконане лише 28 квітня 2015 року. (а.с.14)

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену ст. 625 зазначеного Кодексу відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Дія статті поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження", до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 р. у справі N 6-2759цс15 та від 2 березня 2016 року N 6-2491цс15, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Враховуючи вищевказані вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Посилання апелянта на обов'язок суду стягнути гроші з посиланням на положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. 22 ЦК України, колегія суддів визнала неспроможними та відхилила з огляду на положення частини 1 ст. 303 ЦПК України, оскільки таких вимог у цьому провадженні позивачка не заявляла.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

О.Ф.Мазурик

Л.Д.Махлай

Справа № 22-ц/796/2971/2017

Унікальний номер 757/32687/15-ц

Головуючий у першій інстанції - Батрин О.В.

Доповідач Левенець Б.Б.